1.
Плекаймо свою пам’ять, бережімо, примножуймо її читанням, роздумами, бо в будь-якому віці мозок гнучкий, здатний зберігати незліченні обсяги інформації – як і Всесвіт. Він чи не найбільше з усього створеного Творцем слугує вічності. Пам’ятаймо, що «Сила і спасеннє лежить у нас самих: у праці над освітою і добробитом народа» (Іван Пулюй). Докладаймо зусилля, щоб не загубитись у вічності, щоб бути достойними життя на рідній землі, дарованої нам Богом.
.
2.
Книжка рідною мовою додає нам сили, снаги працювати, допомагає за будь-яких обставин залишатися людиною, бо без знання нема пізнання, а знання – у книжці (libros lege, книги читай).
.
3.
Афоризм – це око світової літератури. Кулясте око – мозок, винесений на периферію.
.
4.
Читаю Верґілієві «Буколіки» (VIII, 75): «Numero dues impare qaudet» (Бог непарному радий рахунку). Живемо в епоху комп’ютеризації усього нашого буття. Програмування – це оптична ілюзія руху (1 – є сигнал, 0 – відсутній), але тут мусить бути присутня форма, в якій цей рух здійснюється – комп’ютер підключений до живлення, щоб реалізувати рух 1 і 0.
.
5.
«По світло йду до темного покою» (Андрій Содомора, «Фортеп’ян»), бо в ньому фортеп’ян – форма, яка об’єднує світло і темряву, сльозу і усміх, журбу і радість… Форма – об’єднує, творить цілісність і допомагає людині позбутися стереотипів (стереотип – метафора, щодо мислення, що прийшло з друкарської справи. Усталене ставлення до події).
.
6.
Ми суть те, чого не розуміємо, якщо не побільшуємо наших знань…
Дослухаймося до порад Горація: «Carpe diem! – Дня не змарнуй!..», бо настане момент, коли будемо шкодувати за втраченим…
.
7.
У кожній праці, ремеслі є крихточка творчості, керована людським розумом, душею, словом, – вона закладена Творцем у світ живого й немовби мертвого світу речей, то сльози речей. Пригадалося дещо в Екзюпері… Двірник, який зранку прибирає брудну, занедбану людьми вулицю, думками душі й серця сягає Неба з розумінням того, що він прибирає планету людей, на якій мешкає. Не може забути про те, що він людина; чинячи, дбаючи про добро, усвідомлює своє «Я» – частину великого Цілого.
.
8.
Практика читання, ідея завершеності – це невидимі духовні стосунки з душею книги. На екрані компʼютера ми читаємо текст книги, а не річ – книгу, яку тримаємо в руках. Щаслива людина, яка чує дзвоник слова, хоч як би він притишено й далеко не звучав. Прислухаймося й до дзвоника «тронки», щоб не блукати в лісі невігластва.
.
9.
Гуляю думками – роздумую над текстами нової конфліктології Берта Хеллінгера (переклад і коментарі Ярини Винницької). Реферативно подаю фрагменти роздумів.
Ми мусимо встати з колін і перестати почуватися жертвою: «Погляд жертви гіпнотично прикутий до власного тирана (вдумаймося! – Б. Д.). А куди направлена наша увага, туди іде і наша енергія. Ми інвестуємо в агресора (!!!), живимо його, підтримуємо конфлікт. І ця гра комусь вигідна, де агресор – лиш частина великого плану». Чому ми не читаємо розумних книжок? Хто може заперечити це? Чому ця інформація проходить мимо наших умів? Куди йде наша енергія – тонка енергія нашого ДУХУ? Задумаймося! В цьому й суть нашого страждання. Нас поневолює те про що ми постійно думаємо…
І точку опори не знайдеш ніколи,
Аж поки не встанеш з колін…
Ірина Фотуйма, «Повінь одкровень»
.
10.
«Свідомість – це здатність думати, про що я думаю… СЛОВО дане нам, щоб ми навчилися ДУМАТИ» (Олег Кришталь, «До співу пташок»).
ДИТИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ ІЗ ГОТОВИМ ДО ПІЗНАННЯ СВІТУ МОЗКОМ. А від нас залежить, чим ми його наповнимо.
Альберта Ейнштейна запитали:
– Що необхідно робити, щоб діти були розумними?
– ЧИТАЙТЕ їм казки!
– Що необхідно робити, щоб діти були ДУЖЕ розумними?
– ЧИТАЙТЕ ЇМ БІЛЬШЕ КАЗОК !!!
Читання казок, думних книжок, формує УЯВУ, яка сильніша за знання, а це сприяє розкриттю творчого потенціалу дитини.
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Leave a Reply