Наприкінці вересня на Чернігівщині залунають «литаври» Міжнародного фестивалю інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Литаври», відгомін яких почують не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Адже серед учасників – митці з різних країн світу.
Ідея його проведення належить письменниці, громадській діячці з Ніжина, очільниці громадської організації «Центр новітніх ініціатив та комунікації» Тетяні Винник. Рішуча, мудра не пороках, талановита жінка не побоялася у такий нелегкий час взятися за організацію цього масштабного заходу, бо впевнена, що державу треба прославляти не словами, а конкретними справами. З нею і веду розмову:
– Тетяно, цікаво, а як виникла ідея проведення фестивалю?
– Зробити такий фестиваль я мріяла ще з 2011 року. В Україні є кілька фестивалей, які мають пристойний рівень. Але на Чернігівщині подібного ноу-хау не було. Звісно, були і є фестивалі хороші, але хотілося чогось бомбезного, нового, щоб об’єднало би творчих людей різних видів мистецтва спільною ідеєю і роботою. У перспективі маю багато ідей, які сподіваюся реалізувати.
– Як іде підготовка, адже, наскільки мені відомо, захід заплановано на 22 – 24 вересня?
– Першопрохідникам завжди важко. Є ті, хто благословляє, є байдужі, і є ті, хто не вірить. Вважаю, що найважливіше – не чуже сугестивне навіювання негативу, а наша віра у те, що фестиваль відбудеться і буде мати довге, цікаве, корисне і плідне життя. Багато доводиться спілкуватися із людьми: депутатами, спонсорами, владою. Це доволі виснажлива робота – комунікація, адже у кожного своє сприйняття, своя перцепція реальності, досвіду, тому буває важко говорити про фестиваль, який ти вже бачиш і проживаєш, а хтось ще тільки намагається його уявити. Але я і ті, хто мене вже на сьогодні підтримує, – на вірному шляху.
– Аада підтримує? Як взагалі співпрацювати з нею під час такої політичної ситуації у країні?
– Кожен освічений керівник розуміє, що культура дуже важлива для держави. Знищивши культуру, можна знищити націю. Тому в час, коли ми боремося за власне буття (а за відомим філософом «буття – це мова», «дім – це мова»), особливо потрібно думати про культуру. Мова ж не про надлишок цієї уваги до культури, а про належне ставлення до неї. І чернігівська і ніжинська влада підтримала ініціативу, тому будемо разом шукати консенсус, порозуміння і співпрацювати.
– Зараз дуже багато нарікань на наше чиновництво всіх гілок і рівнів самоврядування…
– Влада, яка сама себе дискредитує, звісно, розчаровує людей. Але я зараз не про це хочу сказати. Владі потрібно вчитися співпрацювати з громадськими організаціями, сприймати ГО як допоміжну рушійну силу розвитку міста, області і країни, а не конкурентів чи неадекватів. Бо саме так часто сприймають волонтерів-альтруїстів. У нас таке суспільство, яке потрібно виховувати поважати один одного. Дуже часто від чиновників людина по відношенню до себе відчуває і бачить неповагу. Потрібно розуміти, що влада – це ресурс для людей, а не люди – як ресурс для влади.
Свого часу я теж працювала чиновником у Спілці письменників України. Робота з людьми, та ще й творчими, та ще й із тими, хто хоче стати членом Спілки письменників і кожен вважає себе не більше і не менше – генієм… була цікавою. Робота з людьми вимагає постійного самоконтролю. Іноді доводилося вислуховувати таке, що годі й придумати. Якось зайшов до мене в кабінет могутній чоловік і ридма ридає на стільці навпроти мене, мовляв, Андрєй Сєдих у нього вірші покрав і видав під своєю збіркою. Я була розгублена, адже це ж клініка, тому після теплого чаю відправила його до юриста, мовляв, це не моя компетенція. Були такі, що й співали півдня, і танцювали… і погрожували засадити за ґрати, бо конкурс юних талантів «Гранослов» не виграли, де я була як член журі та відповідальний секретар. Тому розумію, що в чиновників напружена робота, але це не дає їм права ставати безсердечними, байдужими до всього хамами. Я терпляча людина, вмію себе тримати в руках, змовчати раз чи два, та якщо продовжують брутально поводитися – в очі скажу, щоб поводили себе культурніше.
– Ти кілька років організовуєш заходи. Завжди були певні труднощі. Але це тебе не зупинило, якщо знову взялася до організації фестивалю міжнародного рівня…
– Волонтерю з 2011-го року, коли це явище у нашому суспільстві ще не було таким поширеним. Допомагала у якості волонтера організовувати заходи у Ніжині, допомагала чим могла, підключаючи всі свої зв’язки, віддаючи свій час, ідеї, кошти. Часто волонтера сприймають як людину, яка просить у свої кишені гроші. Ця жлобська психологія ніколи не дозволить українцям жити добре. Зараз у світі головне не гроші – люди шукають ідеї, багато хто продає свої ідеї і тільки за це може добре жити, інші – купують ці ідеї за великі кошти, аби їх реалізувати. А в нас за твою класну ідею виллють на тебе відро бруду. Допоки буде таке розуміння, доти ми будемо країною відсталою. Внесок людини у справу може мати різні форми: інтелектуальна праця, фізична, зв’язки, регенерація ідей, фінансове вкладення. У проект «Литаври» я вже вклала півроку свого життя і кілька місяців щоденної інтенсивної роботи. Успіх цієї роботи залежить не тільки від однієї людини. Організація проектів – це командна робота, і кожен працює над своїм завданням. Є люди, які підводять, і тоді ставлять під загрозу роботу не тільки керівника проекту, а й роботу в першу чергу того колективу, котрий протягом певного часу пекельно працював над проектом.
– Тема війни, яка сьогодні відбувається в Україні, буде мати місце в рамках фестивалю?
– Сучасний стан культури і в цілому життя українця вимагає нових способів презентації мистецтва. Водночас з’являється потреба доносити світові правдиву інформацію про культуру України та про події на Сході. Я запросила кількох поетів, котрі служили в АТО, – Бориса Гуменюка, Олега Короташа, Олексія Бика та Петра Орлова. Буде дуже цікаво – прекрасна поезія і цікаві особистості.
– А чому така назва –«Литаври»?
– Назва “Lуtavrу” найкраще відображає ідею фестивалю. З історії відомо, що литавристи належали до «благородної гільдії», а литаври широко використовувалися у побуті козаків як військовий інструмент, що наводив жах на ворога своїми громовими ударами, сигналізував про мобілізацію. Оскільки ідея фестивалю зародилася у Ніжині, я довго шукала назву, яка б відображала історичний територіальний контекст та ідею фестивалю. Ніжин – це козацьке місто, де відбувалося чимало відомих подій в історії. Варто тут також пригадати Олену Телігу, котра за свою проукраїнську діяльність була розстріляна у Бабиному Яру. Вона, повернувшись у 1941 році до Києва, організовує Спілку письменників та видає тижневик «Литаври», аби ширше реалізувати свої завдання. Газета торкалась різноманітних питань і мала яскраве антиімперське забарвлення. Працювати поетесі було важко, бо старших ветеранів пера залишилось обмаль, молодь мала вже радянське виховання, а статті, в яких автори славили фюрера та його «новий порядок», Олена Теліга відмовлялась друкувати навіть попри те, що це дуже часто ставало приводом для доносів у гестапо. 21 липня цього року ми відзначали 110 років від дня народження української поетеси. Я хочу сказати, що організаторам не соромно за таку назву.
– Яка взагалі мета його проведення і головні завдання?
– Це популяризація Чернігівщини як культурного центру Сіверського краю зі своєю самобутньою історією і культурою, а також – модернізація й інтеграція культури регіону у сучасний європейський простір.
Також це і підтримка національно-патріотичного виховання молоді, демонстрація самобутності українського письменства на міжнародній арені, висвітлення правдивої інформації про події на Сході України, налагодження міжнародних культурно-мистецьких ділових та дружніх зв’язків між прогресивними творчими особистостями для подальшої плідної творчої співпраці, відкриття нових можливостей для втілення інноваційних проектів, ознайомлення гостей із культурною спадщиною нашого краю, його культурою, традиціями, мистецтвом та літературою. Є ідея створити Міжнародну культурну платформу, яка допомагатиме організації і поширенню мистецтва у Сіверському краї, в Україні в цілому та закордоном, і матиме українських експертів з різних видів мистецтва та зарубіжних прогресивних митців.
– Що ще цікавого є в планах?
– Ми плануємо щорічне видання літературно-мистецького білінгво (українська/англійська) альманаху «Литаври», де буде представлена поезія гостей фестивалю – сучасних зарубіжних та українських митців та творчість митців Чернігівщини. Такий підручник буде корисний для шкіл та університетів. Ми будемо дарувати такі книжки бібліотеками та школам Чернігова та Ніжина.
– Яка благодійна складова?
Так, наше громадське об’єднання, планує у майбутньому створення благодійних аукціонів та заходів, які змінюватимуть уявлення про сучасне мистецтво (допомога митцям, які опинилися у складних життєвих обставинах, допомога дітям-сиротам, робота з соцуразливими категоріями дітей, військовим тощо). Фестиваль стане нам свого роду опорою в усіх починаннях. Боя якщо проведемо на достойному рівні його, то зможемо взятися й за щось інше.
– Хто серед почесних гостей фестивалю?
Серед почесних гостей фестивалю – письменники з таких країн як Грузія, Німеччина, Болгарія, Італія, Македонія, Сербія, Чехія, Хорватія, Польща, Білорусія, Словенія, Корея, Литва, Сирія, Вірменія, Туреччина, Японія, Китай та В’єтнам. А також відомі українські письменники з усієї України та Чернігівщини. До того ж, участь візьмуть такі музчні гурти як «The Doox», «Запорозькі тулумбаси», “Ахіллес і Черепаха”, бард Христина Халімонова та гурт «АртеХатта».
– Як вирішується питання спонсорської допомоги, адже без неї – ніяк?
– Згодом все буде відомо, але ми запрошуємо небайдужих меценатів приєднуватися до організації фестивалю. Адже він повторюсь – культурне, суспільне обличчя не тільки Чернігівщини, а й всієї країни, тому хочеться, аби все було на належному рівні.
Спілкувалася Тетяна Череп-Пероганич
