Іршавщину із споконвіку називають пісенним краєм. Тут народилося чимало талановитих поетів-піснярів, композиторів і виконавців. Найбільшої популярності досягли народні артисти України осійчанин Іван Попович і білківчанин Степан Гіга. Їх виступи звучали на багатьох пісенних площадках світу. У Чехії, Угорщині, Польщі, Словаччині, США, Канаді, Японії…Тепер їх славні традиції продовжують молоді таланти – гурти “Марина і компанія” та “Остра тирнина, де солістами Марина Полончак і Андріана Матіко. Вони пропагують свою творчість у різних містах і селах України, їх запрошують на конкурси і фестивалі української естради за кордон. І це не спроста. Іршавчани популяризують, доносять до слухача нашу пісню. Вони вже давно отримали визнання не тільки в Україні, а й на світовому рівні. Особливо активізувалась іх діяльність тепер, під час повномасштабної російсько-української війни. Артисти дають концерти для військових і внутрішньо переміщених осіб, а також збирають кошти для Збройних сил України. У їх репертуарі сучасні, популярні та народні пісні.
А що вже казати про золотий голос Словаччини Іванку Багову (Бідзілю), яка народилася і виросла в Іршаві. У 2012 році вона стала переможцем телепроєкту “Голос Чехії і Словаччини”, що є аналогом українського “Голос країни”. Свого часу дівчина закінчила Іршавську загально-освітню школу № 2. Співачка займається музикою з п’яти років. Першим її вчителем і наставником була керівник дитячого зразкового ансамблю “Криниченька” Іршавського міського будинку культури Едіта Токар. Після здобуття середньої освіти Іванка переїхала жити до сусідньої країни. Найбільшим своїм успіхом вона вважає перше місце в пісенному конкурсі “Золотий каштан – 2011 року” в Києві. На фестивалі “Слов’янський базар” у Вітебську 2012 року талановита співачка була третьою.
У радянські часи комуністична ідеологія нам насильно нав’язувала, що ми повинні брати приклад із героїв революції, вітчизняної війни, передовиків виробництва та ударників праці. Та кумирами юнаків й дівчат найчастіше були дуже далекі від офіційного визнання владою люди. Кожен із нас у дитинстві мав своїх героїв, потайки захоплювався ними. Для молоді Іршави, Загаття, Колодного, Климовиці, Івашковиці, Локтя, Дубів, Чорного Потоку, Смологовиці, Підгірного, Броду кумирами були брати Сідори з Колодного. Вокально-інструментальний ансамбль “Верховина”, який було створено на базі однойменного колгоспу, був затребуваним не тільки в нашому районі, а й далеко за його межами. Він збирав цілі аншлаги на стадіонах і в будинках культури, музикантів запрошували, як тепер модно казати, на корпоративи, ВІА брав участь в районних, обласних, всеукраїнських і всесоюзних оглядах, часто повертався додому із нагородами.
Юрій Сідор із задоволенням згадував про ті часи:
– Брат Михайло працював у колгоспі художнім керівником. Він створив при господарстві хор і ансамбль, які часто виїжджали у поле, де виступали перед жниварями, садівниками і виноградарями. Неодноразово побували із концертними програмами і на тваринницькій фермі, де разом із самодіяльними артистами співали доярки, телятниці,водії, трактористи, їздові ( у ті часи так було прийнято). Роботою брата керівники господарства були задоволеними. Та серце підказувало: цього замало. Душа прагнула більшого. І він вирішив створити вокально-інструментальний ансамбль. Із цією ідеєю підійшов до голови колгоспу Івана Івановича Галаса. Той лише задоволено усміхнувся і поважно запитав:
– А що для цього потрібно?
– Звісно, у першу чергу музичні інструменти, – відповів Михайло. – А також зал, де будемо займатися.
– Це не проблема, – спокійно відповів І. Галас. – І гроші знайдуться, і приміщення буде. Було б лише бажання кому займатися. У тебе вже є хтось на прикметі?
Брат Юрія Михайло сказав, що у нього, звісно, вже є кандидатури, хто займатиметься у вокально-інструментальному ансамблі. Серед учасників майбутнього гурту першим назвав ім’я Юрія.
Із назвою ВІА теж не було проблем. Усі одностайно висловилися за те, щоб гурт носив ім’я колективного сільгосппідприємства – “Верховина”. Мовляв, і лірично, і поетично, і солідно. Навіть відповідний логотип придумали: коло, в середині якого ялинка в обіймі гір. Згодом так було названо і колгоспну футбольну команду, яка успішно виступала в обласному чемпіонаті і навіть була чемпіоном Закарпаття.
Михайло Сідор був не лише талановитим музикантом, а й здібним організатором. Він швидко згуртував навколо себе колектив професіоналів – Маргарита Гаджега грала на синтезаторі, Юрій Сідор – на бас-гітарі, Михайло Сідор класно грав на соло-ритм гітарі, а Василь Мартин – на ударних інструментах. Уже перші їх виступи привернули увагу не тільки односільчан, а й працівників районного відділу та обласного управління культури, які почали запрошувати новостворений колектив на обласні і всеукраїнські конкурси і фестивалі.
Народилися брати Сідори у селі Колодному (тепер вулиця Колоднянська Загаття). І Юрко, і Михайло музикою захоплювалися з раннього дитинства. Михайло спочатку навчився грати на гармошці, потім на баяні. Під час навчання у Хустському культурно-освітньому училищі почав виступати у вокально-інструментальному ансамблі “Метроном” при будинку культури Хустської фетро-фільцевої фабрики. У 1971 році, після закінчення музичного відділу Мукачівського педучилища Юрій Сідор почав грати разом із братом Михайлом у ВІА “Метроном” на ритм-гітарі. Наприкінці 1971 року Михайла Сідора запросили виступати у вокально-інструментальному ансамблі “Искатели – 70”, який діяв при ільницькому ресторані “Шахтар”. А Юрій Сідор залишився грати у ВІА “Метроном” на соло-ритм гітарі…
У 1971 році у будинку культури Хустської фетро-фільцевої фабрики проходив спортивний вечір, який супроводжувався співом артистів. Проходили показові виступи борців і боксерів. Спортивне дійство відбувалося під музичний супровід ВІА “Метроном”. Одним із боксерів був майбутній керівник міста і району Степан Бобик з Іршави. Тут і познайомилися Юрій Юрійович із Степаном Степановичем. З тих пір перебували у дружніх відносинах. Юрій Юрійович охоче відгукувався на запрошення голови Іршавської міськради Степана Бобика виступити перед жителями міста над Іршавкою. У концертній програмі гурту “Ретро” були не тільки хіти 1970 -х і 1980-х років, а й сучасні молодіжні пісні. Наразі Юрій Сідор виступав із своїм земляком Іваном Бідзілею, чудовим соло-гітаристом, який свого часу грав у вокально-інструментальному ансамблі “Старт”. У гурті “Ретро” також виступав Михайло Маргіта.
Якщо молодь захоплювалася кумирами, то дівчата по вуха закохувалися у них. З першого погляду припала до серця Юрію Оксана Сідор. Вони настільки покохали один одного, що небавом поєднали свої серця.
До речі, дружина Оксана Василівна теж була кумиром серед учнівської молоді – тільки вже на ниві спорту. Починаючи з шостого класу, вона виступала за збірну команду школярів району з волейболу, а з дев’ятого – за збірну команду дівчат Загатської середньої школи. Водночас її почали запрошувати виступати за збірну команду Закарпаття, яка брала участь у всеукраїнських та міжнародних змаганнях, зокрема в місті Попраді.
Після закінчення школи О. Сочка пішла працювати інструктором по спорту колгоспу “Верховина”. У 1978 році вступила на навчання до Київського державного інституту фізичної культури. Довгий час працювала вчителем фізкультури Загатської середньої школи. У той же час чоловік Юрій Юрійович викладав у школі уроки музики та фізкультури.
– Школа для нас стала рідною домівкою, – продовжує розмову Ю. Сідор. – Ми разом із дружиною Оксаною Василівною проводили вечори – зустрічі, організовували різні заходи. І без пісні ніколи ніщо не обходилося. Наш вокально-інструментальний ансамбль завжди був затребуваним. А коли з якихось причин нас не запросили, молодь вимагала “дістати нас з-під землі”, але все одно ми там повинні були бути. Добре було те, що я уже давним-давно придбав автівку, і добратися нам будь-куди не було проблем. Через годину-другу ми всі були в зборі.
У ті часи життя школи було насиченим і різноманітним. Батьки дружини теж працювали у сільському навчальному закладі – батько, Василь Васильович, був учителем фізкультури, мама, Марія Іванівна, викладала російську мову і літературу. З раннього дитинства до музики долучився і онук Юрій, який вже із шостого класу почав грати на синтезаторі разом із батьком і стриєм у вокально-інструментальному ансамблі. Він, як то звикли говорити, перевершив батька. Уже кілька років підряд має власну музичну студію (звісно, не без допомоги батька Юрія Сідора).
Юрій Сідор-молодший робив аранжування народним артистам України Степану Гігові та Івану Поповичу та не менш відомим виконавцям Івану Козарю, Еріку Вайді та багатьом учасникам всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Випустив два музичні альбоми власних пісень. Заснував студію “Юрсен”. На даний час він є директором Міжнародного фестивалю пісні і танцю “Кришталеві грона” м. Виноградів. Тепер він виступає у небезвідомому гурті “Марина і компанія”. Його справу продовжує дочка Ніка, яка наразі закінчила Львівську музичну академію імені Миколи Лисенка, яку свого часу закінчив її хрещений батько… Степан Гіга. Відрадно й те, що вона разом із батьком вже зняли п’ять кліпів гурту “Ретро” – “Іршавчанка”, “Я люблю тебе”, “Я іду тобі назустріч”, “Зозуля” і “Королева краси”. Син Юрія Сідора – молодшого закінчив Іршавську школу мистецтв. У його репертуарі пісні, які свого часу виконував гурт “Верховина” – “Червона рута”, “Ой летіли гусоньки”, “Іванку, Іванку…”. У їх репертуарі були також популярні пісні зарубіжних композиторів”.
Старожили дотепер пригадують, як проходили вибори у радянські часи – із самого ранку в центрі села грала музика, працювала виїзна торгівля. Звісно, не обходилося і без братів Сідорів. Вони завжди були в центрі уваги. Такі заходи зазвичай закінчувалися танцями і масовим гулянням.
Доречно нагадати, що склад колективу час від часу змінювався. У ВІА “Фаворит” певний період із братами Юрієм та Михайлом Сідорами грали Василь Дешко, Іван Котубей, Васль Паук, Михайло Кинів, Юрій Микита, Євгеній Лакатош, Василь Сушанин, Михайло Огар, Михайло Микита, Михайло Гаджега, Іван Стрипко, Павло Пелешкей, Валерій Михайлов, звукорежисер Іван Вароді та інші. Кожен зробив свій внесок у популяризацію української пісні.
М. Сідор був локомотивом колективу, завжди запалював усіх на добрі справи. Він був дуже наполегливий, умів долати труднощі. Він не тільки досконало грав на багатьох музичних інструментах, а й сам був солістом, виконував пісні та писав поетичні тексти. Його син Михайло та дочка Марина теж пішли в батька – обидвоє здобули музичну освіту.
Велику роль у житті Юрія Сідора зіграв колишній начальник Іршавського районного відділу культури Юрій Глеба. На прохання колоднянських музикантів він офіційно за державні кошти виготовив перші в їх житті афіші, де було позначено: Міністерство культури України та Іршавський районний відділ культури. Одна з афіш того брендового зразка зберігається у сімейному архіві Сідорів дотепер.
Ось такий він, пісенний цвіт Іршавщини!
Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки журналістів України,
м. Іршава, Закарпатська область
Leave a Reply