Під такою назвою 22 травня 2024 року працівники Косівської центральної міської бібліотеки провели захід, щоб вшанувати пам’ять захисників нашої країни, які віддали своє життя за її незалежність.
«Сьогодні сумна подія. Третій рік війни — війни, яка вибрала шлях грабежу, насильства, нищення України, забрала тисячі життів мирних жителів та воїнів, які стали на захист нашої Батьківщини і «на щиті» навічно повернулися в рідну українську землю. Серед них і наш Руслан Якібчук, який загинув на 50 році життя під час бойових дій поблизу села Роздолівки Бахмутського району Донецької області.
Годину пам’яті проводимо за ініціативи його однокласниці Оксани Пасічняк, яка зібрала чисельну аудиторію людей, серед яких мати Героя — Марія Юріївна, родина, вчителі, однокласники, друзі, сусіди, представники влади, щоб в особі Руслана Якібчука вшанувати пам’ять всіх воїнів-Героїв, які поклали на вівтар України найцінніше — своє життя за волю і незалежність України», — зазначила Любов Кабин, директорка бібліотеки, відкриваючи цей захід.
Присутні хвилиною мовчання вшанували всіх, хто загинув у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Отець Ростислав Близнюк, настоятель Храму Різдва Іоанна Хрестителя м. Косова, висловив свою вдячність та повагу усім захисникам, які сьогодні мужньо захищають честь і гідність рідної країни, та щиру подяку і низькій уклін матері Героя, що виховала справжнього патріота, який віддав своє життя за наше майбутнє, і провів церемонію спільної молитви та благословення.
Руслан Дмитрович Якібчук народився 30 червня 1973 року в селі Микитин-цях (Косівський район Івано-Франківської області), де провів своє безтурботне дитинство. Після закінчення 8 класів Косівської ЗОШ №2 навчався у Івано-Франківському ПТУ №21, де здобув спеціальність оператора механоскладальних робіт та електронно-обчислювальних машин.
Руслан був цікавим, допитливим, багато читав, вивчав минувшину України і світу, любив історію, поезію, якою зацікавився рано. Його душу зачепили «Думи» Тараса Шевченка, творчість Ліни Костенко розвинула інтерес до римованих рядків, а найбільше вразив Василь Стус, який був для нього відкриттям і якого він постійно перечитував. Вірші почав писати з підліткового віку. Не полишав цієї справи навіть на війні (їх близько восьми тисяч). Руслан писав тексти пісень, був вокалістом і гітаристом рок-групи, яку разом з друзями створили у Косові. На Косівщині знаний як — Рус, Русик — за любов до історії, Поет та Руля-металіст — за любов до поетичного слова та музики.
Служив у Військово-Морських силах України у команді флагмана ВМСУ «Гетьман Сагайдачний», де вперше побачив хижий оскал «руского міра».
Після звільнення у запас мріяв вступити на історичний факультет університету, але часи наступили важкі, змушений був працювати у Польщі, Чехії, Німеччині. Добре володів польською і чеською мовами.
Під час Революції Гідності Руслан разом зі своїм родичем-бізнесменом з Фастова возив у столицю продукти для протестувальників.
У 2014 році, коли російські військові вступили на українську землю і почалися бойові дії, Руслан пішов добровольцем, а в 2015 році вступив у добровольчий батальйон «Волинь», який цього ж року був приєднаний до 14-ї механізованої бригади ЗСУ, в якій він прослужив за контрактом по 2017 рік. Брав участь у боях у зоні населених пунктів Новгородське, Світлодарська Дуга, Миронівське, Красногорівка, Мар’їнка, Курахове. Після закінчення контракту повернувся додому, до звичної мирної праці. До повномасштабної війни із 2017до 2022, разом з сім’єю був у Чехії, де жив і працював. У лютому Руслан повертається в Украї-ну.
Учасник бойових дій, він, добре знаючи підступність ворога ще з часів АТО/ООС, вже 2 березня вступив до лав першої роти 109-го батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Пройшов важкі бої на Житомирщині та Київщині, на Донбасі — пекло Сєвєродонецька, бої за Лисичанськ, Яковлівку, захищав села Спірне, Берестове. 14 жовтня в одному із боїв був поранений в ногу і легко контужений. Реабілітацію проходив в госпіталях Артемівська, Краматорська, Дніпра і в рідному Косові. Потім повернувся на фронт — це було 4 березня.
Пройшло лише два тижні, як сім’ю сповістили жахливою звісткою — Руслан загинув 18 березня 2023 року, віддавши своє життя за наше світле майбутнє.
Герой, за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України від 9 серпня 2023 року посмертно нагороджений ордером «За мужність» III ступеня.
Модератори заходу Оксана Пасічняк — бібліотекарка бібліотеки м. Косова, Ганна Дячук — завідувачка бібліотеки с. Микитинці, композиційно побудували це дійство так, що спогади про життєвий шлях сина, чоловіка, батька, поета, музиканта, патріота своєї землі, воїна, перепліталися зворушливою музикою камерного ансамблю скрипалів Косівської школи мистецтв під керівництвом Дмитра Обушака та концертмейстерки Ельвіни Звіздарик, читанням Русланових віршів, відеопрезентацією життєвої та творчої стежини Рулі-металіста.
У залі панувала атмосфера, яку непросто описати словами. Це треба було відчути і побачити. Тут не було жодного, хто б не пройнявся спогадами тих, кого зводила з Русланом життєва стежина, авторськими віршами Руслана, прочитаними бібліотекаркою Косівської ЦМБ Пашею Гуралюк («Послухай, друже мій – навчайся»), завідувачкою відділом обслуговування Іриною Балагурак («Знайди мене серед каміння», «Дай, Боже, хлопцям перемоги»), завідувачкою бібліотеки с.Шепіт Оксаною Ткачук («Занадто був я романтичним»), завідувачкою бібліотеки с. Соколівка Марією Плитчук («Не плачте, мамо, в день осінній»), бібліографинею Косівської ЦМБ Уляною Книш («Народе мій, в час лихоліття»), завідувачкою будинку культури с. Смодна («Лишень у смерті вільним стану»). Присутні уважно вслухалися в кожен римований рядок, який, торкаючись людських струн, зворушував до сліз, щемив серце.
Тепло і зворушливо про полеглого Героя згадували всі, кого зводила з Русланом життєва стежина — його класна керівниця, вчителька Ярослава Федорів, друзі зі шкільної парти, Аделя Григорук — письменниця, яка знала Руслана ще з дитинства і присвятила йому і всім Героям війни свої вірші, які були надруковані в наших і зарубіжних ЗМІ. Із уст письменниці Аделі Григорук та Ігоря Маковійчука пролунали емоційні поезії, в яких вони відкривала почуття незламності нашого народу у боротьбі проти окупантів. У них, як і в кожному вірші Руслана, ми відчули душу і серце авторів, які з мужністю прийняли у своє серце сльози і біль матерів, дружин, дітей, які втратили на цій війні найдорожче — синів, чоловіків, батьків.
Віддали шану загиблому і словом підтримали матір та дочку воїна — Володимир Петричук, заступник Косівського міського голови; Василь Жмендак — в.о. голови Косівської районної військової організації, Роман Печижак — начальник відділу культури та туризму Косівської міської ради.
Ганна Думітрак — голова Косівської районної ради вручила матері Героя Грамоту скорботи і пошани та звернулася до матері Героя, Марії Якібчук, зі словами:
«Дякуємо Вам, Мамо, за сина. Ви народили і виростили справжнього Героя. Ваш син, не озираючись назад, пішов захищати нашу країну і кожного із нас. Він є прикладом мужності, незламності і героїзму. Пам’ять про нього — це і наш біль, наша гордість за те, що ми мали честь жити поруч з ним. І Ваша стійкість є не меншим подвигом, ніж стійкість Вашого сина у бою. Низько схиляємо голови перед Вашою жертовністю! Нехай Ваше серце завжди зігрівають щира людська повага та любов!»
Руслан зробив все, що міг, і навіть більше. Своїх неповних 50 літ він прожив достойно. Тепер служитиме добровольцем у багатомільйонному українському Небесному війську. А пам’ять про воїна житиме вічно у написаних його душею віршах, у піснях, які він співав, у музиці, яку він грав. Надіємося, що в знак пам’яті обов’язково вийде поетична збірка його віршів «Дух проти сталі», яку йому самому не судилося видати, хоч дуже мріяв про це.
Сердечно дякуємо кожному, хто ризикуючи власним життям, з честю і гідністю виконує свій громадянський і військовий обов’язок. Ми всі низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, кому не судилося повернутися до рідних домівок. Вони тримають небо над нами й назавжди залишаться в наших серцях. Вічна їм пам’ять!
Пам’ятаємо! Слава Україні! Героям слава!
Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу інтелігенції
ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».
