Родинним вогником з-за океану (фото)

Укотре, упіймавши мить душевного спокою, радо переглядаю незабутні фотомиттєвості, які вимережили щирим трепетом і незбагненною вдячністю за причетність до вагомого 99-ліття нашого довгожителя, ветерана Федора Харлампійовича Моргуненка… Усмішки, неприховані сльози, тремтіння в голосі, гордість і повага – усе водночас замружилось у тих кадрах, як і чи не головне побажання того дня: аби дочекатись із Божою поміччю величного 100-річчя й святкувати його усім містом!

…Це було 19 лютого, і ніхто: ні сам іменинник, ні люба дружина Любушка, ні донька Олена Федорівна, ні всі, хто щирим колом вітав іменинника, навіть не сподівалися, яка подія й новина уже витала поряд, лише вишукуючи, мов дивний птах, остаточної миті, аби врешті щасливо присісти на осонні долі поважного новодністровця… Ще гомонітимуть щасливими обіймами наступного дня усі нащадки, радіючи міцному та надійному оберегові Моргуненкового роду, ще підійматимуть повні келихи за козацькі літа сивочолого глави сімейства, ще нанизуватимуть укотре рясні спогади з багатющої скарбниці його такого довгого життя і не знатимуть, що його величність Інтернет уже готує звістку, котра сколихне родину до найменших струночок душі!
Ранок 10 березня нічим не відрізнявся від усіх інших, налаштовуючи на звичайний робочий ритм. І раптом в одній із соцмереж я побачила адресований мені лист англійською мовою з Seattle; відправник хоч і значився іноземною, але все ж проглядалося слов’янське походження – Maxim Kutsenko. А наступної миті, залучаючи усі шкільні та інститутські знання, я вже читала і з кожним словом вражалася, перечитувала, перевіряючи себе словником, та водночас намагалася вгамувати емоції і розбурхане єство. …Мене за моєю публікацією в мережі Інтернет саме про грандіозних дві дев’ятки долі Федора Харлампійовича знайшов… його внучатий племінник! Це було неймовірно! Далеко за океаном, у штаті Washington мешкає 73-річний Микола Дмитрович Моргуненко, син рідного брата нашого знаного ветерана, син Міті, як називали його в родині! А коли Максим надіслав фото свого дідуся Миколи – жодних сумнівів уже не було, адже подібність помічалася одразу.
29-річний хлопець, котрий, як і вся родина, вільно розмовляє російською, поступово із неабияким хвилюванням розповідав історію сім’ї, що в листопаді 1990 року переїхала до Америки, про те, як старанно збирає увесь час будь-які відомості, адже працює над створенням генеалогічного дерева роду.
Пересилаючи старі фото свого прадіда Дмитра Харлампійовича Моргуненка та його дружини Анни Семенівни, зроблені напередодні від’їзду ще у Лабінську Краснодарського краю, Максим із трепетом згадував, як прадідусь возив його малим щоразу на мопеді до дитсадку, а вітер-бешкетник неодмінно здував картуза хлопчика.
Ледь вгамувавши перші емоції, я одразу ж повідомила неймовірну новину телефоном обом донькам Федора Харлампійовича – Олені та Лідії (моїм вчителям по Новодністровській першій школі, до речі, деякий час трудове навчання у дівчат нашого класу викладала і їхня мама – Любов Марківна!). За кілька годин цього ж дня Олена Федорівна сповістила батька про особливу новину – про віднайдену іще одну струночку родинного єднання, яка згубилась межи життєвих вирувань на довгих 30 літ. А вже увечері журналісти ТРК «На своїй хвилі» Інна Гончар та Вадим Ревуцький мали ексклюзивну можливість послухати й записати для історії спогади 99-річного учасника бойових дій, підполковника у відставці, володаря 11 бойових нагород та Ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст., який отримав уже в незалежній Україні, Федора Харлампійовича Моргуненка! …Направду, у такі хвилини невпинно і нестримно дякуєш Богові за професійну яскраву зірочку: завдяки твоєму слову вдалися давні пошуки нащадків з-за океану, невдовзі ти стаєш своєрідною дороговказною єдиною ниточкою і, врешті, приносиш звістку, якою у грандіозних 99 немов даруєш друге дихання!
«Надзвичайно дорогих і рідних людей ви допомогли нам розшукати!» – не стомлювався повторювати розчулений ветеран і, вдивляючись у фото Максимового дідуся Миколи Дмитровича, усміхався і впевнено стверджував: «Він на мене схожий!». А як же інакше? Це ж син рідного брата Дмитра.
Спогади старійшини роду Моргуненків та найстаршого жителя Новодністровська мимоволі гайнули на батьківську землю – у село Розко́панці, що розташоване на правому березі річки Рось у Богуславському районі Київської області. Цікаво, що Федір Харлампійович одразу пригадав іще одну історію, пов’язану з Америкою: десь у 20-х роках минулого століття туди перебрався і рідний брат його батька; а далі із пам’яті виринула історія із посилкою з-за океану, коли батько восени поїхав за нею підводою на друге село і привіз закордонне пальто і шляпу. Після цієї поїздки батько тяжко захворів і невдовзі помер, тож будь-які зв’язки з родиною втратились…
Ми ще довго розмовляли із подружжям Моргуненків, котрі згадували свої воєнні дороги, як неодноразово заглядала у вічі смерть, а розчулив нас довгожитель тим, що за першим же проханням прочитав напам’ять свою поетичну присвяту коханій дружині, яку створив люблячим серцем колись на згадку про їхню кумедну зустріч на фронтових шляхах.
А вже другого дня чергова хвиля невгамовної радості захопила усю родину – з іншого боку мобільного зв’язку Олена Федорівна Саган (Моргуненко) почула: «Привіт з Америки! Це ваш брат Микола Дмитрович». А вже потім позв’язувались ниточки, здавалось, втрачені назавжди – і родичі почали спілкуватися за допомогою Skype.
Тим часом Миксим Куценко з Сієтла продовжував скрупульозно відновлювати зниклі колись пазли їхньої спільної історії. «Я всегда осознавал факт, что родился в России и являюсь частью украинского происхождения. Моё любопытство о моей родословной, вероятно, является результатом того, что я рос в Соединенных Штатах Америки в качестве иммигранта», – зізнавався Максим, котрий, вивчаючи в університеті медичну і культурну антропологію, готує себе наразі до медичної практики. І тепер уже 2 доньки, 3 онуків та 3 правнуків збережуть у серці й пам’яті ці одірвані колись листочки. Як виявилось, Дмитро Харлампійович (1914 р. н.) помер 83-річному віці в тому ж таки Лабінську, його дружина Анна Семенівна, доживши до 92 літ, померла у 2008. До Америки свого часу поїхало його двоє синів – племінників нашого Федора Харлампійовича: Микола Дмитрович (дідусь Максима) та Дмитро Дмитрович (помер в Каліфорнії у віці 70 років у 2009 році.). Ось і Микола Дмитрович у свої 73 з 2009 року зостався вдівцем, коли не стало його 62-річної дружини Людмили.
29-літній Максим схвилював мене своїм проханням: «Если вы собираетесь написать статью об этой истории, я надеюсь, что вы подчеркнете, насколько важна семья в этой жизни. Надеюсь, что каждый, кто прочитает это, будет помнить, что нужно ценить бабушек и дедушек. Если они уйдут из этой жизни, то их никто не сможет вернуть. Очень важно научится всему доброму от наших родителей, бабушек и дедушек».
І ще одна невипадковість. Максим не мав жодного натяку про те, де і як шукати інформацію про Федора Харлампійовича, окрім того, як його зовуть і що він уже дуже поважного віку. Аж якось у відповідь саме на ім’я у російськомовному Інтернетресурсі – газеті «Пантелеймон» – пошук видав статтю «Философия доброты», де йшлося… про Ф. Х. Моргуненка! Тоді хлопець навіть і не здогадувався, що підпис автора «С. В. Зверєв» – це ж перша дрібна намистиночка з усій майбутніх, які згодом бережно нанизуватимуться звідусіль у яскраві скарби роду. І вже лише з нашої переписки у соцмережі Максим дізнався, що ту розповідь написав зять ветерана, чоловік його доньки Лідії Федорівни.
А весна 2016 подарувала нарешті омріяний успіх – молодому нащадку цієї сім’ї вдалося натрапити на мою статтю про «Грандіозні дві дев’ятки його долі».
Віднедавна я з цікавістю перечитую нові повідомлення від Максима Куценка про його рідних, а він радо переглядає надіслані мною фото і навіть чекає довгожданої зустрічі!
Хотілось із полегшенням зітхнути і поставити трикрапку після цих слів, але чомусь зацікавило рідне село нашого довгожителя Розкопанці – коли прочитала його історію, побачила фото, натрапила на номер телефону сільської ради. Відмовити собі у журналістському якомусь вже азарті не змогла.
Далі обов’язково буде!

Інна ГОНЧАР

м. Новодністровськ, Буковина,
член НСЖУ, кореспондент щотижневика «Наша газета. Новодністровськ»