Роман Пастух, автор історико-краєзнавчих, документальних, публіцистичних книг, написав ряд розкішних і розмаїтих видань: «Вулицями старого Дрогобича» (1991), «Історія Дрогобича в датах, подіях і фактах» (у співавт., 1991), «Рідна школа в Дрогобичі» (1991), «Дрогобицькі бувальщини» (1998), «Дрогобицькі вулиці» (2000, 2002), «Дрогобич давній і сучасний» (2002), «Дрогобич» (2002), «Пам’ятники Кобзареві на Дрогобиччині» (у співавт., 2003), «Дрогобич слави і краси» (2008), «Сказання про місто» (2008), «Дрогобицький некрополь» (2008), «Нариси з історії Дрогобича від найдавніших часів до початку ХХІ ст.» (у співавт., 2009), «Дрогобиччина: свідки епох» у 2-х томах (у співавт., 2011-2012).
Він опублікував понад 4 тисячі статей, нарисів, інтерв’ю, наукових досліджень і розвідок, есеїв, заміток з історико-краєзнавчої, національно-патріотичної, культурно-мистецької тематики, журналістських розслідувань, надрукованих у майже 50 різних українських виданнях та діаспорі.
Голосом свого серця пан Роман і досі пише про Дрогобич і Дрогобиччину, про нашого велета із Нагуєвич, Івана Франка, Стрийщину та незламного Степана Бандеру, про короля Данила Галицького, про солов’їні Бескиди, про героїчне минуле та про бурхливе сьогодення.
Зокрема, книга Р.Пастуха «Самбірщина у назвах» привертає увагу вдумливого читача і 58-ма кольоровими світлинами з храмами на теренах нашого краю…
Автор невимушено веде нас у багатовікову минувшину, дозволяє усвідомити, що ми не безглузді створіння, які не готові збагнути суворі закони природи, а здатні відчути глибинні таємниці свого величного минулого та істинну цінність духовного джерела.
Мешканці Долобіва, Викіт, Малої Білини мають всі підстави пишатися, що саме їхні землі для нас, сучасників, зберегли найстаріші церкви, а саме: Церкву Успення Пресвятої Богородиці (1610), Церкву Зіслання Святого Духа (1671), Церкву Пресвятої Трійці (1671).
До речі, ймовірно, нагадує пан Роман, топонім Долобів походить від етноніма «долоби», «дуліби» – одного зі слов’янських племен (волинян, бужан). А населені пункти з основою Дуліби існують не лише на Львівщини, а й на Волині, Рівненщині, Тернопільщині…
Кожен з нас врешті-решт має збагнути звідки взялася сила і ніжність, велич і лагідність, могутність і терпіння українського коріння?
В першу чергу у своїй книзі Роман Іванович опирається на фундаментальні праці поліглота, мовознавця, доктора філологічних наук Костянтина Тищенка, зокрема, «Мовні контакти: свідки формування українців», «Етномовна історія прадавньої України», «Халіфат і сівера», «Ключі з Астурії від минулого України»…
Чи задумується верхівцівська молодь сьогодні над тим, що історична назва їхнього села Райтаровичі (Райтеровичі) своїм історичним корінням сягає 16-17 ст.?
Топонім населеного пункту Язи (давня назва – Язів) утворився від етноніма – ясів (язів), предків сучасних осетинів – могутніх, дужих, сильних або, можливо, пов’язаний з племенем печенігів Язи? А можливо топонім походить від німецького слова «яз» – мідь, з якої колись виробляли мідні гроші? І таких можливо, можливо немало…
Чи мають рацію мешканці с.Шептичі, коли виводять його назву від прізвища Шептицький?
Жителі Майнич виводять назву від слів «май(же) нич». Не виключено, що топонім пов’язаний з р.Майном у Німеччині, а його вихідці могли бути засновниками поселення… А ймовірно, топонім походить від кельтського слова «манус» – добрий…
А хіба не дивовижно, що ще у 1939-му на Самбірщині проживало 1 тис. 605 німців. Зокрема, у Калинові (Кайзердорфі) їх числилось найбільше – 500 осіб, у Кранцберзі, який нині у складі Дублян, нараховувалось 295 німців, у Купновичах Нових – 230, у Задністрі (історична назва – Найдорф) – 140. До речі, у Нових Бірчицях – 190, причому українців – лише 40.
Невже нам голову й вуха так твердо нагнули,
Що ми вже власну історію майже забули?
Пам’ятаймо, що історія – це вчителька, яка карає за блуди!
Станом на 2014-ий найбільш густонаселеними були: Рудки – 5 тис. 311 осіб, правда, у 1939 р. українців проживало лише 300 осіб, Ралівка – 4 тис.679, Калинів – 4.015, Бісковичі – 2.493, Підгайчики – 2.170.
А найбільш заселеними українцями до «золотого вересня» 39-го числились: Чайковичі – 2.700, Воютичі – 1.950, Кульчиці-Шляхетські – 1.920, Бабина – 1.800, Корналовичі – 1.480.
Найбільше латинників мешкало у 1939-му у Підгайчиках – 1050, Чернихові – 590, а українців – 20, Никловичах – 530.1 А всього на Самбірщині – 8.705 осіб. Звісно, ще більше проживало жидів – 10.785, до речі, у Самборі – 6.700, у Рудках – 2.100.
Варто нагадати, що у 1939-му полонізованими були такі населені пункти: Бісковичі – 2.730, Чуква – 2.200, Дубляни – 1.970, Рудки – 1.550, Стрілковичі – 1.490. А, зокрема, у Самборі – 12.750.
Самбіряни і досі пам’ятають крилату фразу ще з часів далекого дитинства: «Ваши уліци, а наші камєніци».
Римо-католицьке духовенство робило все, щоб полонізувати українське населення. А польська шляхта, прагнучи полонізувати українські землі, намагалася перетворити галицькі міста у свої форпости і тому ускладнювала до них доступ українців. А шалений наступ польської адміністрації на українське населення привів до сумних наслідків: з 389 православних церков у 1914 р. після пацифікації (умиротворення за допомогою армії) у 1938-му – їх залишилось 51, а 189 перетворили на костьоли, 149 – поляки зруйнували…
З 2.417 українських шкіл, які діяли ще з часів Австро-Угорщини, у 1937-му залишилось лише 352.2
«Історія – це вісник старовини, вчителька життя, пам’ять минулого, свідок часів, світлі істини», – нагадує нам, сучасникам, з висоти давно минулих віків Цицерон.
Варто нагадати, що польська влада пацифікувала близько 800 сіл 16-ти повітів Галичини, а поліція і військова кіннота громили осередки українських культурних і господарських установ, будинки і майно селян, навіть конфіскували продукти. Було заарештовано понад дві тисячі українців, десятки греко-католицьких священиків були побиті…
У 1932-му відбулося селянське повстання в Ліському повіті Львівського воєводства, яке було спрямоване проти польської влади.
Важливо знати, що в Польщі тоді панувала авторитарна диктатура, яка вкрай мало переймалася парламентськими методами боротьби. Вже у 1930-му понад 30 депутатів Сейму було ув’язнено у Брестській фортеці. Зрозуміло, що в рядах ОУН перебувала не лише ціла плеяда блискучих мислителів ідеології націоналізму, але й військова структура, яка відповідала за репресії проти українців. Її очолював Р.Шухевич. Він мав і зумів створити життя окупантів на українській землі «не комфортним».
Не можу не нагадати, що у вечері 24 грудня 1932-го (рік жахливого голодомору на Україні) польська влада вирішила стратити діячів ОУН – Дмитра Данилишина (25 р.), Василя Біласа (21 рік) на католицьке Різдво. Під час екзекуції у церквах Львова вдарили тривожні дзвони, які почули хлопці перед стратою. Цей символічний жест організував Р.Шухевич.
У зв’язку зі скаргою українців на польський уряд до Ліги Націй справа масового погрому українства набула міжнародного скандалу, який підірвав престиж Польщі на міжнародні арені. «Пізнайте правду, і вона визволить вас» – читаємо в Євангелії від святого Івана…
Вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, відповідального за проведення пацифікації 1930-го, завдало удару по авторитету польської держави.3 За наказом Степана Бандери 15 червня 1934-го атентат виконав бойовик ОУН Григорій Мацейко (Гонта). Такі акції проводили з метою привернути увагу світової спільноти до нестерпного становища українців у Польщі. До речі, хорвацькі усташі 9 листопада 1934 року вбили в Марселі короля Югославії Олександра І й міністра закордонних справ Франції Луї Барту. Варто нагадати, що 22 жовтня 1933-го оунівець Микола Лемик застрелив працівника радянського консульства у Львові О.Майлова на знак протесту проти сталінської політики голодомору.4
«Коли вимирають цілі села від голоду, на повну потужність працюють спиртзаводи, переробляючи дорогоцінний хліб на горілку, а в Польщі українськими буряками годують свиней, бо наші буряки смачні і дешеві. І це в той час, коли один такий буряк міг би врятувати чиєсь життя».
«Машина смерті, запущена Сталіним, вже котиться країною! Вона набирає таких шалених обертів, що неможливо її зупинити! Зникають цілі села. Через деякий час їх назви приберуть із мап країни! Справжніх господарів відірвали від землі, проголосили куркулями, ворогами, саботажниками…», – нагадує міністру закордонних справ Польщі і нам чорні дні Геноциду українського народу Світлана Талан.5
Не випадково ж Борис Антоненко-Давидович підкреслював: «Кожен народ волю і владу мусить здобувати сам».
Безсумнівно, варто європейським «адвокатам» України, зокрема міністру закордонних справ Польщі Вітольду Ващиковському пам’ятати, що про трагічні сторінки історії мають говорити науковці, а не політики. Зрештою, хочу нагадати панам європейським «адвокатам», що в роки Другої світової війни польські прихильники нацистської теорії Романа Дмовського створили 75-тисячну бригаду Святого Хреста (Свєнтокшиську), а її вояки відверто співпрацювали з гестапо.
До речі, тогочасні командири не приховували того, що отримували зброю і амуніцію для бойових дій з комуною від окупаційної влади. А одним із чільних її командирів був колишній поручник Війська Польського, агент гестапо Губерт Юра (псевдо «Том»), який безпосередньо підкорявся гаупштурмфюрерові СС Паулю Фуксу.
Як зазначає польський історик, доктор Рафал Внук, навчальну програму військовикам Свєнтокшиської бригади, котру очолював колишній полковник Війська Польського Антоні Шацький (псевдо «Домбровський»), розробляли провідні фахівці, підпорядковані бригаденфюрерові СС, начальнику розвідки СД Вальтеру Шелленбергу, а також відомому диверсанту, оберштурмбанфюрерові СС Отто Скорцені…
Невже пан міністр закордонних справ забув, що бойовики бригади одягали уніформу СС з польськими відзнаками… добровольців СС (SS-Polnisch-Freiwilligen)?6
Мало того, польські есесівці воювали за Третій Рейх навіть тоді, коли застрелився Гітлер і капітулював берлінський гарнізон… Пане міністре, перепрошую за не дипломатичні аналоги, бо за Вашою беззастережною логікою виглядає, що і «Домбровський» і агент гестапо «Тома» може бути в Європі, а Бандера з українцями – ні!? Просто дивина… Бо і віковічний «старший брат» в Кремлі теж так твердить. Мало того, мільйони українців, які вийшли на Майдан гідності, на його думку «фашисты, бандеровцы»… Виходить, що кремлівський кат міркує так само, як і європейський адвокат.
Справді, всі нерозв’язані та пекельно нестерпні проблеми сьогодення так чи інакше пов’язані з тим, що ми, українці, допускали серйозні, навіть трагічні помилки у минулому. Нині їх необхідно фундаментально, без допомоги «старшого брата» чи європейських «адвокатів», проаналізувати за велінням власного розуму і серця, та накреслити стратегічні шляхи свого майбутнього.
Тривожно на серці, коли з мапи України щезають сотні сіл і далі продовжують зникати, а наші три гілки влади – Верховна Рада, Президент, та уряд продовжують мати переважну більшість українців за бовванів.
Вулиці «мертві», двори заростають бур’янами. Моторошне видовище… «За роки незалежності з мапи країни зникло 419 малих населених пунктів», – нагадує нам Тетяна Заєць з Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. Але це лише ті села, які зняті з обліку. А додайте ще 369 сіл, де вже ніхто не живе, але формально вони ще існують…7
Невтішна картина і на Самбірщині. Ми втрачаємо і назви старовинних населених пунктів, і їх мешканців. Зокрема, у с.Мала Хвороща не залишилось ні одного мешканця ще у 2014-му, фактично зникають – Волиця, Гостинець, Кранцберг, Климівщина (4 особи), Волянка (7), Хвороща (9), Глибоч (10), Білаки (10), Колонія (18); Мала Спринька (8) у складі Сприні, Рудня (31) у складі Бісковичів, Тарава (52) у складі П’яновичів, Мала Вербівка (97) у складі
Вербівки, Красниця (103) у складі Міжгайців, Копань (73) у складі Волі-Баранецької, Загір’я (за горою) (144) у складі Луків, Велика Хвороща (9) у складі Великої Білини.8
До речі, сама Велика Білина налічувала у 1939-му 1605 осіб, а станом на 2014 – 223. І таких сіл на Самбірщині немало…
Маємо усвідомити, що наші негаразди через нас самих… Це результат духовного падіння. Поет-філософ Віталій Іващенко з тривогою застерігає, що за все це прийдеться таки відповідати перед її величністю Духовною цивілізацією:
«Живуть в людській душі Бог і Диявол,
Підказують, нашіптують, ведуть,
Покажуть вчинки і життєва путь
Кому служив ти і кого ти славив.
Хоч хто ти був, і хоч би що робив,
Якщо ти хочеш зватися «Людина»,
Про тіло маєш дбати щодоби!
Про душу мусиш дбати щогодини!
Шкода, що ми цінуємо не те,
Що треба безумовно цінувати:
Красиве й добре, мудре і святе,
А не посади, почесті, зарплати.»
«Народ бачить на берегах Дніпра і Дністра, на мальовничих схилах Карпат такі палаци, які не снились колумбійським наркобаронам. Справді, народжений красти Богові і народу служити не буде. Хижак ніколи не стане ягням, не піде пасти траву і збирати лісові ягоди», – нагадує нам і сьогодні отець Михайло Нискогуз, відомий громадський діяч з часів «помаранчевого» Майдану.
Має бути очевидним і зрозумілим, що путінська Росія («мавпа з гранатою в руках»), яка успадкувала жорстоку та криваву минувшину світової «імперії зла», веде в Україні вже 22 війну зі свободолюбивим українським народом. І ця війна для кожного українця проти зла і брехні, за Життя та Правду, за цивілізоване життя на планеті Земля.
Доки ми живі, доки в нас є хоч якісь сили чи можливості, маємо змінювати цей світ на краще. Вірю, що ми здолаємо всі труднощі завдяки Благословенному Богом нездоланному Духу українців. Бог допомагає тому, хто вірить.
Ігор Сисін, м.Самбір
27.09.2017
1. Латинники – римо-католики, які вживали українську мову і жили українським побутом, але здебільшого відчували себе поляками (українізовані поляки і частково українці, які змушені були перейти на римо-католицизм)
2. Енциклопедія Українознавства, т.1, Париж – Нью-Йорк, 1955, с.347
3. Кугутяк Григорій. Галичина. Сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993, с.187
4. Посівнич Микола. Степан Бандера. – Харків, 2015, с.86, 89
5.С.Талан. Розколоте небо. – Харків, 2015, с.277, 278
6. Історія. Найпроклятіші з проклятих. Березень 2017, с.10,11
7.Юлія Скорик. А тут ще хтось живе? – «Експрес», 31.08 – 7.09.2017, с.7
8.Статистичні дані про кількість мешканців вказано станом на 2014 рік
Церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі Долобів на Самбірщині (1610). Фото 1900-ті рр.
Перебудований храм. Фото 2008 р.