До 30-річчя відновлення Незалежності України
До 75-річчя Івана Корсака
Іван Корсак. Первістки рідного слова. – У кн. Івана Корсака «Імена твої, Україно» (худ.-документ. оповід. – Луцьк: ПВД “Твердиня”, 2013. – 300 с.)
Слово (рідною мовою): добротне, добірне, правдиве, гнучке, високохудожнє – основа незнищенності народу: «О Боже милий, подай словам святую силу, людськеє серце розтопить» (Тарас Шевченко)…
Слово передає думку. Пам’ятаймо, що «В мовчанні володіємо словами, / Та сказані вже володіють нами» (Сааді, «Бустан»). Сказані слова «володіють нами», тож будьмо правдомовцями, пильнуймо своїх слів, діймо у відповідності зі сказаним словом, оберігаймо рідну мову. «Арістотель вважає, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»).
Життя спонукає кожну людину до праці – твори, бо такий закон життя. Пригадаймо Шевченкове: «Не дай спати ходячому». Наша пам’ять раз у раз нагадує про недоговорене, недолюблене, незрозуміле, загадкове, непізнане, недочитане – те, без чого людина не може бути цілісною. Перебуваючи в постійних розмислах думок пам’яті щодення, усвідомлюємо моменти, які виховують нас, залишаючи слід у заглибинах мозку, зморшках буття. Життя…
Думки, слова… У Всесвіті все – інформація. Енергія думки матеріалізується. Людські думки записуються на носіях пам’яті ноосфери, об’єднуються, взаємодіють, пересилаються тим, хто здатний прийняти й реалізувати їх на добро – й це ми бачимо в щоденному нашому житті. Думки передаються подумки й з допомогою слів рідної мови… Дехто вважає, що й Інтернет – діє на ноосферу… Хтозна-хтозна… Матерія, енергія, інформація – нескінченна тріада Всесвіту… В день людство одержує 5 ексабайтів інформації. Вважається, що ми сприймаємо одну мільйонну її частку (неможливо осмислити!). Всі ж проблеми розпочинаються, коли ми з автоматичного переходимо на ручне керування (втручаємося в природний плин процесу).
«На початку було Слово, і Слово в Бога було…» Й те Слово, що було в зачині, освятило зернинку слова рідної мови, яка щоразу зростає в новому світі українськості правдою, бо слово рідної мови володіє нами, народом, об’єднуючи його в непереможний, міцно стиснутий п’ястук, від якого залежить його доля.
З чого все почалося і як творилися «Первістки…» друкованого рідного слова? Швайпольт Фіоль (німець, краківський міщанин, близько 1460 – між 7 травня 1525 і 16 травня 1526), якого вважають засновником слов’янського книговидання кириличним шрифтом, щільно завісив вікно, погасив дві свічки з трьох. Чекав невідомого гостя, який через спільного знайомого попросився на втаємничену розмову. В двері постукали, й до кімнати зайшов немолодий чоловік у чорному одязі: «А справу я маю ось яку. Ми хочемо запропонувати вам видрукувати русинською мовою православні богоугодні книжки… Що ж до істинного гонорару, то наша пропозиція вельми пристойна. І платимо наперед». Господар був шокований і, щоб уявити з ким має справу, бодай щось уявити собі – запитав: «Від кого ж то такі неймовірні кошти?»
«– Ці кошти від поважного люду… русин Юрій Дрогобич (при народженні Юрій Михайлович Донат-Котермак, до ХХ століття відомий як Джорджо да Леополі [1450, Дрогобич, нині Львівська область, Україна – 4 лютого 1494, Краків] – руський [український] науковець епохи Відродження, освітній діяч, поет, філософ, астроном та астролог. Доктор медицини та філософії. Ректор Болонського університету медицини й вільних мистецтв, професор і віце-канцлер Істрополітанської академії у Братиславі, професор Ягеллонського університету у Кракові. Перший український академічно освічений вчений. Перший український автор друкованої книжки-інкунабули. До ХХ століття його справжнє ім’я та національність були практично невідомі широкому загалу [Вікіпедія])…
В друкові вельми зацікавлені єпархіальні осередки Городка, Дрогобича, Самбора, Холма, Луцька, Володимира, що на Волині, навіть невеличкого Смідина на Турійщині».
Для католика Фіоля ця пропозиція була гарантією багаття єретика (Рим таких речей не прощав!) Страх і спокуса, добро і зло (жаль цієї незнайомої людини, яка також ризикувала ради святого діла): «Справді-бо, Христос не ділив людей, він же на муки і смерть, ішов заради всіх». Фіоль задумався над цією істиною, яка не може бути єретичною для католика. Пригадав, що для Бога не існує поділення, бо ми всі сини Божі через віру в воскресіння Христа Ісуса: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Послання ап. Павла до галатів 3:28).
Книги (Часосло́в, або молитвосло́в – церковно-богослужбова книга, що містить молитви щоденних церковних служб, призначена для вжитку священиків, читців і співаків. Осьмогласник – церковна книга для церковних півчих з піснями на 8 голосів; більшість дослідників вважають її найпершою слов’янською книгою, друкованою кирилицею) бережливо пакували й розвозили в далекі русинські землі поважні люди…
У листопаді 1491 року Швайпольта Фіоля заарештували й спровадили до в’язниці, але впливові русинські люди при дворі польського короля і в церковних колах робили свою справу. Фіоль вийшов за тюремні ворота, де на нього чекала карета з візником у чернечому одязі, який домовлявся з ним про друк русинською мовою. Поїхали у безпечне місце…
«Коні рушили. Прощавай, друкарне, та не прощавайте, книги. Розбіглися-розлетілися ви світами, навіть через століття говоритимете ви вустами різних людей у Божих храмах. “І якщо від того, – думав Фіоль, – світ стане бодай на крихточку добрішим, то шлях свій на цій землі я пройшов не марно”».
«За свідченням Захарії Копистенського, книги Фіоля були поширені на території сучасної України ще в 20-х роках XVII століття. Збереглося 79 примірників видань Фіоля» (Вікіпедія).
Як то воно було, як буде? А мусить бути так, як стверджує Андрій Содомора: «Не здобутки техніки, а вага Слова в суспільстві визначають рівень його цивілізації… найбільше диво, яке покликане плекати в людині людяність, – Слово… Не слово при людині, щоб бути словом, а людина при слові, щоб бути людиною».
Думки снують пам’яттю минувшини, працюють у сьогоденні. Думки, думи Тарас Шевченко посилав в Україну «попідтинню сиротами» – тобто без опори, як перекотиполе. Попідтинню знайдуть своїх – хтось їх завжди пригріє, виплекає, виростить, і з них будуть інші світи: «Там найдете щиру правду, / А ще, може, й славу…» (Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої…»). Бо ж українське слово, мова рідної землі має властивість створювати атмосферу емпатії – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої людини у формі співпереживання, прийняття іншого таким, яким він є. За допомогою української мови (до-мови-тися) люди здатні порозумітися, зрозуміти, полюбити один одного, бо ж форми (краси), руху до єдності забагато не буває: «Світ українців обов’язково позначений українською мовою – це світ кулястої писанки, мелодійного «о» у вимові, а також знаменитої ліричності, пісенності та м’якості мови, принципів добропрекрасного – калокагатії і кордоцентризму. Це цілковито відмінний світ як від Східної парадигми з її оберненою перспективою, так і від Західної парадигми з її прямою перспективою. Україна – це світ, де людина розглядається як біологічна замкнута система, символом якої є коло і кордоцентризм» (Уляна Свередюк, «Украінська екзотика звичайного кола»». – «Буковинський журнал». – 2018. – Ч. 1).
Відчувати речі серцем і душею – одне, а передати їх словом, вимережити з хистом, якого, вважає Мирослав Дочинець, за плечима носити не треба, бо він сам тебе носить, вдягнути у вишиванку словотвору, збагатити барвами значень живої мови, які спонукали б читача до роздумів, до праці, – справа не з легких, бо Слово остаточно підкорило собі час і простір буття. Більшість людей, не розуміючи цього, віддають перевагу натисканню кнопочки ТВ…
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів