Набрид звірам у лісі їхній цар Лев. Кумами він обзавівся, цукерки полюбив, а це для Лева-царя ніяк не годиться.
Зібрались звірі на галявині і почали радитись. Кого б то обрати новим царем?
– Оберемо зайця! Він малий і апетит у нього не дуже-то великий.
– Та що ти! Заєць всього боїться. Навіть свободи.
– Правда! Правда!
– Лисицю оберемо! – гукнув хтось у гурті звірів.
– А що Лисиця? Хіба її можна допускати до влади? Хай краще сидить у своїй норі та хвіст косою виплітає.
Всі дружно підтримали пропозицію про косу.
– Ведмедя оберем!
– Ото сказонув! Пасіку хто оберігатиме? Бджоли – його стихія.
– Ну тоді Вовка на трон посадовимо.
– Та він уже сидів, – бовкнув хтось із звірів.
– Коли? Де?
– Невже-таки посадили?
– Що ви таке говорите? У нас не садять, лиш електронні браслети на нечисті лапи чіпляють.
Правда, кандидатура Вовка теж не пройшла.
Тут з хащів Дикий Кабан появився. Всі дружно повернули голови. Як це про нього забули?
Але ніхто не запропонував його кандидатури: свиня є завжди свинею.
– А може, оберемо когось із господарських звірів? Пса, наприклад.
– Та він же на всіх гавкатиме. І без толку.
У кущах раптом зашурхотів Їжачисько:
– А може, я підійду на царя?
– Котись колобочком подальше. Та на тебе навіть електронний браслет не надягнеш…
Поступила пропозиція обрати Бобра.
– Бобра! Бобра! – підхопили всі. Раптом з гурту почулося:
– А хіба ви не знаєте, скільки він хоромів набудував? І йому, і його праправнукам вистачить.
Чули цю бесіду муравлі-мурахи. Вони мовчки трудились неподалік. Кожен з них мав свій обов’язок, свою працю на землі – їм ніколи.
…Звірі ж до самого вечора вибирали і вибирали собі царя. І не змогли. Так у них царем Лев і залишився.
Жанна Юзва