Studium – старання, старанність, наука. Вікісловник.
Раніше, у часи плівкової фотографії, фотографи, спілкуючись, говорили лише про дві речі – про рецепти проявника та про чіткість оптики. І майже жодного слова про фотографію. Це тому, що кожен майстер, або такий, що ним себе вважає, не допускав нікого до своєї творчої лабораторії. Бо надто тонка грань між вдалою світлиною Майстра і прохідним відбитком аматора чи ремісника.
Те ж саме можна сказати і про літераторів.
Але коли творчі особистості об’єднуються, то на перший план виходять цілі такої спільноти. Серед головних кілька: друк своїх творів і підвищення майстерності.
Оскільки немає навчальних закладів, які готували б «професійних» літераторів, це одне із завдань НСПУ. Та коли обласна Спілка відсторонюється від цього, цю функцію починають виконувати аматорські об’єднання, студії.
Кіровоградщина багата на спадщину. Ще з 1939 року, з року створення області, діє обласне літературне об’єднання «Степ». Обласна письменницька організація була створена значно пізніше – тільки в 1984 році.
У 1969-2017 рр літоб’єднанням керував авторитетний газетяр і письменник Віктор Погрібний. Коли у 2017 році Віктора Олексійовича не стало, перед новим керівництвом постали питання, чим займатися і як організувати роботу?
Голова літоб’єднання Ольга Полевіна запропонувала три напрямки: підготовка творів «степівчан» до друку і їхній друк у ЗМІ, на електронних сайтах та в альманасі «Степ», знайомство та обговорення знакових творів, які висунуті на здобуття обласних премій, та підвищення майстерності, тобто студіювання.
Саме про елементи навчання піде мова, а конкретно – про поетичний переклад.
Треба зважити на важливість і складність поетичного перекладу, про що і Ольга Полевіна, і Олександр Архангельський, які мають певний досвід і неодноразово писали про це в статтях, бо не секрет, що перекладають поезію усі, кому заманеться. Але без розуміння, як це слід робити, без старання і критичного підходу результат може стати карикатурою.
Аби стимулювати студійців до поетичного перекладу, направити їхні зусилля в правильне русло, студійцям було запропоновано перекласти українською поезію Анни Ахматової:
.
*
Все мы бражники здесь, блудницы,
Как невесело вместе нам!
На стенах цветы и птицы
Томятся по облакам.
Ты куришь черную трубку,
Так странен дымок над ней.
Я надела узкую юбку,
Чтоб казаться еще стройней.
Навсегда забиты окошки:
Что там, изморозь или гроза?
На глаза осторожной кошки
Похожи твои глаза.
О, как сердце моё тоскует!
Не смертного ль часа жду?
А та, что сейчас танцует,
Непременно будет в аду.
(1913)
.
Спочатку студійці досить стримано сприйняли поезію – вона їх не вразила яскравими метафорами, чим «грішить» нинішня поезія, а ритм-дольник створить труднощі при перекладі.
Коли ж поезія була докладно проаналізована, ставлення до неї змінилося.
Перш за все студійці розібрали, які знакові образи обов’язково треба зберегти, та як їх трактувати.
«Бражники», «блудницы», томление по облакам нарисованных на стенах цветов и птиц, «трубка», странный «дымок над ней», «узкая юбка» для подчёркивания стройности, забитые навсегда «окошки», «изморось», гроза», «глаза осторожной кошки», которые «похожи на твои глаза», тоскующее «сердце», ожидание «смертного часа», танцующая ЛГ, которая «непременно будет в аду».
Проаналізована епоха 10-х років минулого сторіччя та її характер (на прикладах біографій, літературних творів та кіно, зокрема недавнього серіалу «Крылья империи»).
Детально не аналізуючи вдачі та невдачі (нехай це зробить читач), наводимо три приклади найвдаліших перекладів.
.
Переклад:
Ніна Даниленко
*
Нам лиш блуду та хмелю треба,
Як же сумно всім разом тут,
На стінах – птахи без неба
І квіти без хмар цвітуть.
Ти димом з люльки виводиш
Мережки чудних химер,
Натягла я звужену одіж
І стрункою здаюсь тепер.
Крізь забиті вікна темниці
Не розгледиш грози й завій,
Як в обачних кота зіницях
Омана в очах твоїх.
О, так тужно душі наразі!
Відчула, що смерть іде?
Танцює он та в екстазі,
Та до пекла стежка веде.
.
Олена Трибуцька
*
Всі гульвіси ми тут, блудниці,
Як разом невесело нам!
На стінах квіти і птиці
Тужать по небесам.
Куриш ти люльку чорну,
Димок над нею, мов ніж.
В спідниці вузькій, бутафорній
Я грації буду стрункіш.
Віконця забиті навіки:
Що там, паморозь чи гроза?
Мов кішка, ти мружиш повіки,
«Не вірю» – очима сказав.
О, як серце моє горює!
І певно, я смерті жду?
А ту, що тепер танцює,
Вже ноги у пекло ведуть.
.
Олександр Архангельський
*
Всі гуляки ми тут, блудниці,
Як невесело нам в гурті!
І квіти на стінах, й птиці –
по хмарах нудьгують ті.
А люлька чорна димиться –
І дивний димок вита.
Одягла я візьку спідницю,
Щоби мій пострункішав стан.
Вікна зовсім забиті, годі
знать – гроза, а чи паморозь там?
Обережної кішки погляд
притаманний твоїм очам.
О, як серце нестерпно тужить!
Чи на смертний чекою час?
А тій, що у танці кружить,
В пеклі місце буде якраз.
.
Наступним завданням «степівчанам» було – написати сонет.
Відомо, що сонет існує понад 800 років. Це та форма, яку за легендою продиктував сам Аполлон.
Сонет (італ. soneto – звучати) – ліричний вірш. Вікіпедія.
Відомий майстер сонетів Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої сфери».
Класичний сонет складається з 14 рядків, розбитих на 4 частини. Чи достатньо цього для написання повноцінного вірша?
Б.Пастернак вважав, що досить навіть 8 рядків, ущерть наповнених змістом, але 12-16 – оптимальна кількість. Тож 14-ти рядковий сонет стимулює ясність викладу думки.
Існує два різновиди класичного сонета – «французький» і «італійський», та ще так званий «шекспірівський» («англійський») сонет. Іноді додають «онегінську» строфу. Та ми поведемо мову поки що про два різновиди класичного та «шекспірівський» сонети.
Для сонета є певні обмеження. Перше: не можна повторювати значимі слова (окрім слів-зв’язок). Друге: перший і останній рядки повинні мати різні закінчення. Наприклад, перший має закінчення без наголосу, «жіноче», то останній рядок повинен мати наголошене, «чоловіче», закінчення. Третє: закінчення другого катрені повинно різнитися із закінчення першого рядка першого терцета. Четверте: думка має закінчуватися в катрені чи в терцеті.
«Французький» та «італійський» складаються з двох катренів та двох терцетів. Розрізняються видом римування.
«Французький» має писатися «олександриною» (шестистопним ямбом з цезурою посередині рядка), хоча німецький, російський та український варіанти пишуть як п’ятистопним, так і чотиристопним ямбом, навіть хореєм та трискладовими ритмами. Спосіб римування з чергуванням наголошених та ненаголошених закінчень: abba abba ccd dcd. Можливі різновиди римування терцетів, та ми розглядаємо саме класичну будову. Така структура римування відповідає двом обмеженням, викладених вище.
«Італійський» сонет пишуть п’ятистопним ямбом, він має два різновиди будови. Перша: abab abab cdc dcd. Друга: abab abab cde cde, якщо всі рядки мають однакові (без наголосу, «жіночі»), закінчення, що характерно для італійської мови, багатої на слова з «жіночими» закінченнями.
У першому катрені висувається теза, у другому вона розвивається, у терцетах висловлюється антитеза і закінчення.
«Шекспірівський» сонет формувався інакше – як оповідь у характерній для Шекспіра манері – п’ятистопним ямбом з перехресним римуванням у трьох катренах і «замком» – у вигляді двох рядків, які різко обривають оповідь, тому «замок» несе велике змістовне та емоційне навантаження.
Слід нагадати, шо цикл Уільяма Шекспіра складається зі 154 сонетів, які пронумеровані. 152 написані п’ятистопним ямбом, один – чотиристопним, а один (126-й) взагалі не сонет (містить 12 рядків з паралельним римуванням). Майже 2/3 мають лише наголошені, «чоловічі» рими (що характерно для англійської мови), інші – з чергуванням рядків з наголошеними та ненаголошеними складами. Спосіб римування: abab cdcd efef gg.
Студійцям був запропонований рядок:
Вже жовтень з пліч стряхнув багрець і злото…
Зрозуміло, що найпростіше написати «шекспірівський» сонет, з чим більшість і справилася. А от «французький» та «італійський» піддалися не всім. А потім відбувся предметний «розбір польотів!
Надаємо найвдаліші результати студіювання.
.
Ніна Даниленко
*
Вже жовтень з пліч стряхнув багрець і злото.
У час оцей тому назад сто літ,
Коли засох в’юнок на живоплоті,
Рука в руці ми здійнялись в політ.
Хмарини – ніби на дисплей заставка.
Ти з сумом задививсь й припав до скла…
Яке фатальне слово – дозаправка!
Я не відстала – просто утекла…
Про тебе згадка – в Інстаграмі фото.
Між нами Темза, Ніл, Амур, Дніпро.
У тебе сніг. У мене – в позолоті
німий вокзал, пустий аеродром.
Омріяний літак умчав в нікуди…
Та як було, ніколи вже не буде…
.
Тетяна Микитась
*
Вже жовтень з пліч стряхнув багрець і злото,
Ззатих гаїв різноголосий шум,
Останнього тепла милує дотик,
Вуаллю огортає тихий сум.
Учора ще цвіли п’янкі лілеї,
Й по-юному веселі голоси
Лунали дзвінко в гомінких алеях,
П’ючи потоки сонця і краси.
А що ж сьогодні навіває тугу?
Чом підкрадається до серця біль?
Найкращому радіти хочу другу, –
Та жаль і смуток навкруги суціль.
Природо, дай наснаги, віри й сили,
Щоб втрачені знайти й розправить крила.
Олександр Архангельський
Шекспірівський сонет
*
Вже жовтень з пліч стряхнув багрець і злото
і оповив серпанком далину,
в мотив веселий вплів журливу ноту,
у вирій за птахами вслід майнув.
Пройшовся потай парком, передмістям –
пташиних не почув дзвінких пісень.
Там листопад згріба опале листя
і спалює, немов вчорашній день.
Сум огорнув, що все скороминуче,
все нетривке – і золото, і мідь.
І сльози на очах, бо дим ядучий
від тих багать, де все вогнем горить.
Пригрівся на осонні він востаннє,
бо вже за мить настане час прощання.
.
Італійський сонет
*
Вже жовтень з пліч стряхнув багрець і злото
і оповив серпанком далину,
в мотив веселий вплів журливу ноту,
у вирій за птахами вслід майнув.
Пройшовся передмістям, парком, потай
в сади з опалим листям зазирнув.
Згрібає листопад і палить потім.
Згорає лист, як день, що проминув.
Сум огорнув, що все скороминуче,
все нетривке – і золото, і мідь,
що вітер дме – пронизливий і злючий.
Настане час прощання вже за мить.
І сльози на очах, бо дим ядучий
від тих багать, де все вогнем горить.
.
Французький сонет
*
Вже жовтень з пліч стряхнув багрець і злото
і оповив серпанком далину,
у вирій за птахами вслід майнув,
в мотив веселий вплів журливу ноту.
Пройшовся передмістям, парком, потай
в сади з опалим листям зазирнув.
Горить листва, як день, що проминув, –
ні дня у листопада без роботи.
Сум огорнув, що мідне й золоте
з дерев прожогом вітер розмете
і змиє дощ – холодний і колючий.
Настане час прощання вже за мить.
І сльози на очах, бо дим ядучий
від тих багать, де все вогнем горить.
Читачу, приєднуйтеся до нашої студії, спробуйте себе в справі творити у «твердих» формах! Це – школа віршування. Хто володіє цим мистецтвом, залюбки буде писати і білим віршем, і верлібром, і віршуватиме в прозі.
Олександр Архангельський. м. Кропивницький