«Єдиний шлях, що веде до знання –це діяльність»
Б.Шоу.
Стівен Кінг майстер хорору і, як кожен письменник на цій землі, людина. Звичайна людина, яка займається тим, що любить. Якщо б ви запитати його як стати майстром? Як створити щось унікальне? Як досягти успіху? Тут варіант відповіді один і доволі відомий – сідати та робити. Хочете писати – сідайте і пишіть. Хочете писати добре – крім того, щоб писати ще читайте. Хочете писати професійно – багато читайте і багато пишіть.
Читати Кінга, дивитись Кінга, розуміти Кінга. Останнє може виявитись не таким уже й легким. Його автобіографічна та повчально-навчальна книга «Про письменство» не розкаже вам нічого унікального, особливо у розділі «Що таке письменство» та «Про письменство». Стівен Кінг говорить про ті ж самі речі, що і всі автори, письменники та коучі до нього. Тож, якщо ви надієтесь дізнатися якийсь секрет письма, доведеться розчаруватись. Немає ніякого секрету. Хочеш писати – пиши. Це основа. Звісно, є ще кілька порад та навичок, що полегшать шлях на початку письменницької тропи, але це допоміжні ресурси, основний – діяльність.
Хочеш писати – пиши, але запам’ятай, щоб писати потрібно читати. Такий тандем. Ніякої новизни – письменницьке життя складається з чергування читати-писати книжки, і навпаки. Вам доведеться відмовитись від постійного часотратства на монітори (скляну цицьку, як висловився Кінг) та пусті базікання. Цей рецепт творчості не новизна, та багатьом потрібен чарівний пендель, вирішальний голос, такий-собі дозвіл на діяльність. Що ж, вважайте, що Стівен Кінг дає вам його.
«Про письменство» – це не захоплююча навчальна книга, але цікава. Відверта. Якщо вам треба зрозуміти, що всі люди на цій землі «п’ють свою чашу», «несуть свій хрест» і «без труда не вытащить и рыбку из пруда» – перед вами геніальне чтиво. Ви зрозумієте, що писати – це праця, важка і дотошна. Не терпить нехлюйства та байдужості. Повна критики та відмов. Кінг згадує стій цвях соточку, прибабаханий до стіни, із безліччю наколотих на ньому відмов із видавництв. Ви можете в це повірити? Видавництва відмовляли Кінгу десятки разів.
Як романтично звучить – пишу книжку, пишу роман, я письменник, письменниця, поет, поетка. Правда ж. Тільки оце «пишу книжку» означає залізну волю, самодисципліну та послідовність. І так не лише у Кінга. Він мав чіткий графік, з певними варіаціями процесів: зранку пише, після обіду розбирає і відправляє листи, вирішує питання, а ввечері читає книжки написані іншими. Так щодня. Як жартував сам автор у одному інтерв’ю – не пишу лише на 4 липня, Різдво і Пасху. Але потім признався, що пише він щодня, за винятком обставин, що йому не підвладні. Мало того, не достатньо просто просидіти перед клавішами і шкрябати сотню-другу слів – має бути чіткий план і встановлений ліміт – 2 тисячі слів, значить дві. Зачиняються двері і творяться ваші дві тисячі слів.
Багато пунктів, обмежень і правил до себе та свого життя – без них ніяк. Парадокс у тому, що письменнику такий процес буде в кайф. Бо, якщо ви не відчуваєте щастя від того, що робите, який тоді в цьому сенс? Подумайте. Не треба Кінга, філософів чи коучів, щоб розуміти – праця має бути в радість. Лише щирість і відвертість знайде відклик в серцях. Наш Григорій Савович Сковорода (хто не знає, був не лише письменником, а ще й філософом), вважав, що кожен у цьому світі має займатися сродною працею. Істина, залишається істиною, незалежно від епохи, країни чи особистості, що нею послуговується. Скільки мудрого визнаного люду має сказати – що призначення людини, приносити користь іншим у праці, що приносить щастя їй самій – щоб ми в це повірили…
Ізюминки книги
Безперечно ця книжечка (С.Кінг називає «Про письментсво» однією із найкоротших своїх творінь), відкриває С.Кінга: з почуттям гумору, розбишакуватого, часом до противності безпосереднього хлопчину. Жанр страху і жаху цілком логічне продовження особистості автора. Він завжди любив подібні речі, йому снились потворні сни, а мозок малював в уяві огидні картини. Таким він був, і є. Стихія, що найближча до істинного єства, і стала справою його життя.
Не варто шукати прийнятніших, на думку інших, стежин чи способів подачі, варто прийняти себе і бути щирим. Кінг – король жаху, не тому, що він може класно написати, а ще й тому, що смакує те, що пише. Жахи – частина його сутності, його его і я. Стівен Кінг ніколи не боявся страшних та огидних сцен, не боявся показувати потворність та брудність життя, але як і всі ми, отримував масу адреналіну, переживаючи подібні моменти у своїх героях.
«Про письменство» – це історія хлопчика, що ніколи не боявся показувати світові свою сутність, не завжди світлу і зрозумілу, часто незручну для суспільства і загальноприйнятої моралі. Історія юнака, що прийняв свої особливості та, не боячись їх розвивати, почав демонструвати їх світові у скандальній шкільній газеті (звичне гасло «Усе написане, що варте друку» він замінив на «Усе лайно, що мастить руку») виданні з підвалу і домашнього станка. А ще були десятки оповідок у другосортних журналах. Історія сім’янина, що покохав не лише за красу, а і за уміння пояснити свою поезію, за письмо не популярне, але справжнє. Він зустрів свого ідеального читача, першого нещадного критика, соратника і підтримку в особі дружини. Якби вона б не підняла його перший роман із купи зіжмаканих паперів, не прочитала і не змусила продовжити роботу, можливо, ми б не прочитали «Про письменство» ніколи. Світ втратив би генія щирості та страху. Письменство, за словами С.Кінга – доволі самотня професія, але присутність «своєї людини» може стати каталізатором, першопричиною і поштовхом до праці. Нам усім треба, щоб у нас хтось вірив.
С.Кінг дозволив собі бути собою і пише так, щоб світ упізнавав у картинах жаху та буденності власне обличчя. Своєрідна форма освіжаючого душу, для зашкарублої цивілізації. Відображення відбите Кінгом не вельми приємне, але дуже близьке до реальності. А що може бути жахливішим, ніж реальний жах.
Про письменство – в порадах і деталях
Писати, в міру своїх можливостей, за словами, Кінга, можливо, якщо завести свій ящик з інструментами. Такий-собі умовний набір базових та ексклюзивних інструментів для продуктивної роботи. Тут і базова грамотність, і самодисципліна, і щирість. Почуття гумору, жива оповідка та сюжет. А ще простота. Я ж гадала, що лише мої слова німі і люди мене не розуміють достеменно. Та це проблема усіх писак – як написати, щоб донести до душі і розуму читача все те, що думаєш і відчуваєш. Що ж, Кінг пропонує спрощувати слова і речення. Сенс не втрачається, а розуміння додається.
Граматика, звісно, граматика – та сама, що вбиває усіх не лінгвістів, не мовників та письменників. Важлива, як не крути. І така ж першочергова у вашому ящику з інструментами. Нехай тут нас порятують прості речення.
Прислівники, за словами Кінга, ведуть прямо до Пекла. І щось таки в цьому є. Покладіть до свого письменницького ящика записочку, або записище «ні – прислівникам», Кінг рекомендує. Якщо подумати, хто з нас довіряє прислівникам у житті? Коли мовець вживає «дійсно», «красиво», або модне сьогодні «сильно». Що означають ці слова? Вони несуть сенс? Додають розуміння? Чи лише додають тексту мудрагельства і віддаленості від читача…
Кидайте читачам рятівні соломинки. Не добивайте важкими конструкціями та зворотами. Допоможіть розгребти те болото, що ви натворили і побачити під ним чисту історію.
Ваше письмо має вражати вас самих. Вважайте це першочерговим. Спочатку ви маєте свято повірити в геніальність свого творення, закохатися та оплакати його. А тоді, і лише тоді, пропонувати його на осуд читача.
Регулярність. Лише, коли ви свіжі у сприйняті ідеї – можете втримати оповідку. Герої живі та зрозумілs, якщо ви їх навідуєте щодня. Вони вірять у вас, а ви у них. Лише так.
Я знаю людей, котрі працюють під музику, доволі гучну музику. Я це розумію. Це розуміє і Кінг. Важливо уміти зачинити двері. Інколи зробити це фізично неможливо. Музика стане для вас дверима, що відгородять від решти Всесвіту. Зараз так зі мною. І це працює. Так можу працювати я, у ситуаціях, коли працювати майже неможливо.
Все ми знаємо. Або знаємо так багато. Або ж ще дізнаємося так багато. Але я повністю згодна з королем жаху – не має значення те велике до чого додумались інші, набагато важливіше те маленьке до чого додумався ти сам. Ніщо не вчить так, як дослід. Цінуйте його – досвід геніїв та свій власний.
Світлана Кучпилюк