Сучасний мистецький поступ художниці-ілюстраторки Оксани Тернавської

Мені здається, що немає людини, яка б не читала книг. У більшості книжка займає важливе місце у домі, її читають разом з дітьми. Ми неодноразово переконувалися, наскільки може бути привабливим читання твору, якщо, окрім цікавого тексту, заворожують й майстерно зроблені ілюстрації.

Кожний з нас, згадуючи улюблені прочитані книги, згадує їх авторів, але дуже рідко може пригадати, хто їх проілюстрував, хоч образи героїв, які схвилювали і сподобалися, залишаються з нами назавжди. Як і моє покоління, в юності, як читачка я виростала на класиці – на Котляревському, Шевченкові, Франкові, Лесі Українці, Коцюбинському…

Недавно мене вразили неймовірно сучасні чудові ілюстрації до твору Івана Котляревського «Енеїда», виконані київською художницею Оксаною Тернавською, яка сьогодні буде героїнею моєї розповіді. Її ім’я може незаслужено бути вам не знайоме. а даремно, бо, думаю, що її роботи прикрасять бібліотеку найвибагливішого читача. Переглядаючи роботи мисткині, потрапляєш мовби у новий світ давньої чарівної міфологічної казки українського народу. Перед нами, як живі, постають Еней, Дідона, боги з Олімпу, майстерно вимальовані пензлем персонажі, які знайомі з дитинства кожному українцеві. Славнозвісний український художник Роман Свередюк зазначає: «Унікальне видання «Енеїди» Івана Котляревського оформлене сотнею ілюстрацій (із них 42 повношпальтові) художниці Оксани Тернавської, яка працювала над ними три роки, сполучала малюнок від руки з комп’ютерною графікою. Вдало поєднані давньогрецький стиль з українським бароко на малюнках створюють враження, наче ви дивитесь яскравий фільм».

Про обдарування і творчі здобутки Оксани Тернавської знають лише її рідні, друзі, колеги та знайомі. Ім’я ілюстраторки маловідоме широкому загалу. В художниці чимало робіт, але вона наділена простотою і скромністю, не переймається саморекламою, і тому про неї мало хто знає. Про це говорить і сама мисткиня: «А ілюстрації викладати мені не цікаво — зробила й забула. Бо інколи завершена робота з часом виглядає мені якось криво, не цікаво і просто дратує, а переробити вже не можна, бо надруковано і пішло жити своїм життям. А я проста людина, і час від часу потребую відпочинку, переключаюсь на щось інше, потім знову повертаюсь».

…Окреслимо кілька скупих, але основних штрихів до життєпису художниці.

Народилася Оксана Тернавська 2 червня 1964 року в Києві в інтелігентній сім’ї: батько — доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України, мати — інженер технічного обслуговування та зв’язку. З любов’ю О. Тернавська розповідає про своїх батьків, які, не маючи безпосереднього стосунку до образотворчого мистецтва, були наділені неабиякими мистецькими та акторськими здібностями. Мама все життя, починаючи зі школи, брала участь у художній самодіяльності, дуже гарно співала. Батько, Іван Павлович, читав так, зображуючи читане в персонах, що це викликало неабиякий захват слухачів.

З дитинства Оксана малювала, щось вигадувала, ліпила-конструювала дивних тварин та істот з глини, пластиліну, гілля, пір’я (іноді з роздертої подушки), клаптика скатертини, шпалери та інш., за що бувало отримувала від батьків за заслугою, хоча і намагалася довести, що та чи та сировина їй конче була потрібна, бо мистецтво, як і зазвичай, вимагає жертв.

Щодо обраної нею спеціальності батьки були не в захопленні, але перемогла її впертість.

Після закінчення Київської середньої школи № 200 навчалась в Київському художньо-промисловому технікумі (1981-1984 рр., художнє оформлення, зараз це Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука), в Київському політехнічному інституті (1990, книжкова графіка). Займалась живописом, розробкою логотипів, фірмових знаків, макетів обкладинок книжок, ілюструванням та макетуванням видань, листівок, марок, конвертів, художніх та рекламних плакатів. ілюстраторська робота найбільше подобалася: на хвилі натхнення ескізувала, працювала над замальовками, не відривалася від роботи, щоб втілити в життя задумані мрії і разом з тим неймовірні сюжети, образи, якими б захоплювалися глядачі. Художниця зазначає, що: « …Ідеальний варіант — робити лише те, що подобається, але не завжди це вдається. Іноді, працюєш над чимось не дуже цікавим, а думки в цей час сповзають кудись в сторону, виникають образи і сюжети, ідеї абсолютно сторонні, але захоплюючі. Хочеться все кинути і втілити в життя це неймовірне, а треба продовжувати займатися сьогочасною рутиною. Думаєш, — ось скоренько закінчу, звільнюся і займусь цим самим найцікавішим. Глянь, а поки закінчувала першочергове, те саме важливе і очікуване вже розтануло, як сон, залишивши неясний тривожний слід нездійсненності. Муза пішла і ручкою помахала. І все таки ідея частіше виникає у результаті цілеспрямованих наполегливих пошуках».

О.Тернавська остаточно зосередилась на книжковій ілюстрації з 1997 року, основним напрямком роботи стало оформлення та ілюстрування книжок у співпраці із видавництвами: «АСК», «Махаон-Україна», «Літера», «Аконіт», «Теза», «Марка України» (1999-2005, марки, листівки, конверти, буклети), «Корбуш», «Рідна мова».

В її творчому доробку майстерно проілюстровані такі видання: «Журавлиний край: Мандрівка в минуле за легендами та переказами» Оксани Данилевської (в-во «АСК», 1998 р.), «Магічна книга» Неза і Лани Світлих (в-во «Махаон Україна», 2006 р.), «Українські народні віршики» (в-во «Аконіт», 2007 р.), «Есе Хомо» (казка для дорослих) Сергія Ніколенка (в-во «Теза», 2007 р.), «Скляна, олов’яна, дерев’яна» Катерини Медведєвої (в-во «Теза», 2007 р.), «Чорнильне серце» Корнелії Функе (в-во «Теза», 2009-2010 рр.), «Енеїда» Івана Котляревського (в-во «Корбуш», 2011 р.), «Руслан і Людмила» — переказ поеми Пушкіна Вітольда Фокіна (в-во «Фоліо», 2015 р.), «Тисяча та одна ніч» ( в-во «Корбуш», 2016 р.), «Таємний сад» Френсиса Бернета (в-во «Рідна мова», 2017 р.), «Украинские повести» Миколи Гоголя (в-во «Корбуш», 2017 р., «Наталка Полтавка», «Москаль чарівник» (п’єси) Івана Котляревського (в-во «Корбуш», 2020 р.), «Кругом світу за 80 днів» Жуля Верна (в-во «Рідна мова», 2022 р., готується до друку).

Про кожну із цих робіт Оксана може розповісти окрему історію, бо кожна з них народилася не випадково, а ілюструє вона лише те, що їй подобається, цікаве та близьке.

Більшого стимулу до ілюстраторської роботи додав випадок, про який розповідає сама О. Тернавська: «…Енеїда» Котляревського стала знаковим твором ще з дитинства. Мій батько, Іван Павлович Жадько, був закоханий в неї, знав її майже напам’ять, чудово декламував, робив дотепні коментарі. І якби він був живий, то для мене кращого критика і експерта годі було б шукати. Я запам’ятала один випадок, коли була ще зовсім малою. Якось, на батьківщині батька, — а це давнє козацьке зимів’я 17 століття — село Мар’янське на Дніпропетровщині зі своїми традиціями, цікавою історією, своєю особливою кухнею (до речі, засновником цього зимів’я був мій пращур — козацький сотник на прізвисько Прощорада, бо був дуже цікавий до всього і часто питав: «Про що рада?». Ми святкували Різдво у бабусиній хаті. Зібралось багато родичів, друзів. Біля печі при свічках батько читав Гоголя, уривки з «Енеїди», навіть не читав, — грав настільки емоційно і віртуозно перевтілюючись в образи, що регіт стояв на всю вулицю, і до хати заходили все нові і нові слухачі. «Енеїда» запам’яталась на все життя. Батько був знайомий з Анатолієм Базилевичем, захоплювався його ілюстраціями. Якось восени 2006 року я потрапила на виставку, присвячену пам’яті Базилевича, що проходила в музеї Книги та Друкарства у Лаврі. Там були представлені, окрім ілюстрацій, що увійшли до видання, підготовчі малюнки, ескізи, цікаві пошуки образів, одним словом — колосальна робота, яка стала підґрунтям для створення всім відомих ілюстрацій. Враження від всього цього було неймовірне, і коли рівно через рік потому мені запропонували ілюструвати «Енеїду» для подарункового видання, я навіть дещо розгубилась, але сприйняла це як знак долі. І хоча, начебто раніше не задумувалась над тим як, в якому стилі можна було б зробити книгу, мабуть, підсвідомо у моїй голові вже йшла робота і пошук. Бо коли почала робити перші ескізи до ілюстрацій, все почало швидко ставати на свої місця. А коли показала перші ескізи видавцеві, то виявилось, що наші погляди на бачення сучасного оформлення книги майже цілком співпадають. І це знову був знак — треба братися за роботу. Хотілося зробити щось універсальне, синтезувати декілька стилів, але так, щоб це поєднання було гармонійним і відповідало духові «Енеїди». Театральність декорацій, гротескний настрій вертепу хотілось поєднати з бароко, вікторіанським і фентезійним стилем. Можливо, якщо б я зараз знову взялась ілюструвати «Енеїду», то книжка була б зовсім іншою, але що зроблено, те зроблено. На запитання чому зроблено саме так, а не інакше, я не можу відповісти «я так бачу». Бо енеїдівські образи бачаться мені по-різному. Але в процесі підготовчої роботи було вирішено робити книжку саме так, і відповідно, дотримуватись обраної лінії в техніці виконання і тлумаченні образів. Бо скільки людей — стільки можливостей свого бачення, або ще більше».

Талант художниці — це Божий дар, яким Господь її обдарував. У її роботах свій авторський підхід, експерименти, пошук чогось нового. Вона творить так, як диктує її серце, уява, бажання. Роботи Оксани Тернавської підкріплені знаннями, накопиченими завдяки вивченню наукових та мистецьких робіт, присвячених тому періоду. У мисткині абсолютно живе і соковите художнє відтворення. Її ілюстрації по-сучасному відкрили і особистість Котляревського.

Оксана Тернавська — член Спілки художників України з 2003 року. Учасниця національних та міжнародних виставок, професійних конкурсів і як графік, і як живописець.

Знаковими для неї як учасниці є презентації «Енеїди» Котляревського, (в-во «Корбуш», 2011, Український дім), українського переказу поеми О.С. Пушкіна «Руслан і Людмила», автором якого став перший прем’єр-міністр України (1990-1992 рр.) Вітольд Павлович Фокін (26.11. 2015, Український дім), виставок, присвяченої 220-ї річниці першої публікації неперевершеної поеми Івана Котляревського «Енеїда» у Дніпровській Центральній міській бібліотеці (03.05.2018), присвяченої творчості та 250-річчю від дня народження І. Котляревського, — «Еней був парубок моторний…» у Національному музеї літератури України (27. 09. 2019).

Відрадно і те, що О.Тернавська стала ілюстраторкою мультидисциплінарного театрально-художньо-видавничого проєкту «Хлопець хоч куди козак», завдяки чиїй художній уяві Україна кілька років тому побачила мистецьки оновлену «Енеїду» Івана Петровича. Саме для нього створила нові образи персонажів п’єс «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які вражають поціновувачів національної культури своїм колоритом.

Докторка філософських наук, професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка — Наталія Юріївна Кривда, — характеризуючи «Енеїду» Івана Котляревського розповіла про неповторність Оксаниних робіт і про те, як майстрині вдалося вхопити та перенести у сучасний світ промені українського літературного ренесансу від багаття, розпаленого Котляревським «… Тернавська поринає в стихію нео-барокового мистецтва. Вона не стримує себе у кольоровій гамі. Помітним є й те, що манері виконання Тернавської притаманні виразність, гротескність, надзвичайна кількість деталей. Її ілюстрації начебто самі промовляють до читачів. Здається, можна лише за її зображеннями спробувати відтворити сюжет. Це не заміна вербального невербальним, це така містична символіка: у костюмах, обладунках лицарів, у деталях, які передають смак життя і віяло відчуттів. Я вважаю, що Тернавська — одна з найцікавіших авторок, які працюють із відтворенням символічних рядів. У класичній науці є такий термін – «символічний капітал», так-от Тернавська як художниця абсолютно точно поповнює візуальний символічний капітал нашої культури».

Персональні виставки:

1997, 1999 рр. — у галереї культурологічного центру України;

2004 р. — у галереї «Майстерня» та Арт клубі «44».

О. Тернавська — лавреатка премії «Марка року»: марочний блок «Києво-Печерська лавра 950 років» (2001), лавреатка призу імені Георгія Нарбута (найвища нагорода для художників — авторів українських марок, яка щорічно присуджується за найкращий малюнок марки): марочний блок «Шлях з варягів у греки» (2003). Відрадно, що представник СУФН Віктор Могильний вручив їй цю відзнаку на засіданні Редакційно-художньої ради з видання знаків поштової оплати в Україні.

Окрім ілюстраторської та художньої діяльності багато часу присвячує своєму улюбленому хобі — кінології. Мабуть, тому у її стрічці на ФБ фігурують головним чином фото та відео з її улюбленими собаками.

… Ось так, хоч скупими штрихами, але намагаючись не впустити найважливішого, хотілося розповісти про чудову художницю Оксану Тернавську, бо впевнена, що її творчість не залишає байдужим жодного читача, який бере до рук книги з її ілюстраціями. Адже вони заставляють побачити в звичному — незвичайне, в буденному — виняткове, глибше пізнавати думки і характери літературних персонажів, змальованих талановитим пером майстрів художнього слова. Сподіваємося в майбутньому на нові креативні відкриття української мисткині й бажаємо їй натхнення та здоров’я для втілення задуманого.

Марія ПОРОХ,

членкиня Клубу інтелігенції

ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта», м. Косів