Інтернет-фестиваль у фейсбуці «ВІД ГУЦУЛІЇ – ДО КРЯЖІВ ДОНЕЦЬКИХ»
пам’яті поета-політв’язня, Шевченківського лауреата ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА відбудеться 27-29 березня 2020.
Коронавірус різко втрутився в наше життя. Тому порадившись із друзями, видатними діячами духовності, мистцями дійшли висновку, що в умовах загострення карантину найкраще спробувати провести Інтернет-фестиваль у фейсбуці, а відтак, коли спаде світова напруга, провести в Чернівцях і Хотині, де свого часу працював Тарас Мельничук, живий фестиваль, визначивши лауреата літературної премії «Князь роси» Імені Тараса Мельничука за 2020 рік. Тим паче, що всі надіслані матеріали на Інтернет-фестиваль будуть надруковані на сторінках «Буковинського журналу» (число 2 від 2020).
У Вінниці, де відбувався два дні з 29 по 30 вересня 2019 фестиваль з ініціативи лауреата літературної премії імені Тараса Мельничука Ніни Гнатюк та ініціаторів фестивалю «Від Гуцулії – до кряжів донецьких», приуроченій сумним подія у житті Тараса – другому засланню до тюремних застінків, група літераторів, Шевченківських лауреатів Василя Герасим’юка, Анатолія Кичинського та премій, приурочених Мельничукові, Ніні Гнатюк, Євгенові Барану, Світлані Кирилюк, Миколі Близнюку, літераторам з Вінниччини, дійшла висновку, що потрібно змінювати формат фестивалю. Ми гуртом вирішили, що чимало робиться до популяризації життя і творчості Т. Мельничука в Україні. Виходять його твори, з’являються літературні дослідження, науковці захищають свої праці, врешті-решт до 80-річчя від його дня народження в Івано-Франківську вийшла чи не найповніша книжка спогадів «Бурлака», щоправда, мізерним накладом і чуються голоси продовжувати її. Всі ці речі відбувались при активному обговоренні читацької аудиторії та письменників в Івано-Франківську, Києві, Вінниці. Проте випущено було таку важливу деталь, як поширення Тарасової творчості в Європі. Тому ще в листопаді минулого року на Івано-Франківському фестивалі «Покрова» імені Т. Мельничука знову постало непросте завдання зробити його міжнародним довкола всіх зацікавлених організацій, квартальника «Буковинський журнал», який ще при житті Мельничука багато поміщав публікацій з його творів, відтак – статті про його творчість, спогади, присвяти.
До речі, після перекладених двох книжок Тараса Мельничука російською поетом і перекладаем Володимиром Артюхом «Князь росы» в Москві, постало бажання зробити переклади його творів польською мовою поетом Казимижем Бурнатом. За справу взялася поетеса і перекладачка Світлана Бреславська. Сподіваюся, вона поділиться своїми спогадами про роботу над цією збіркою, яка вже побачила світ в Івано-Франківську. Можливо, побачимо й обкладинку книжки. Продовжує працювати над німецькими перекладами Мельничукових поезій поет і перекладач з Коломиї Анатолій Осадчий, готуючи паралельно до друку і двомовний альманах «Від Прута – до Рейну», де теж побачать світ поезії Мельничука. Постало питання домовитися і з румунськими, чеськими, словацькими поетами й перекладачами. Перед ініціаторами фестивалю постає завдання не з простих: вивести його на міжнародну орбіту. Можливо, знайдуться люди доброї волі і в посольствах та консульствах, підклавши плече до цієї вкрай потрібної слави.
Торік в Івано-Франківську побачила світ книжка присвят Тарасові Мельничуку, яку писали поети з усіх куточків України, користуючись гаслом фестивалю «Від Гуцулії – до кряжів донецьких». Упорядковував її, писав переднє слово Євген Баран, критик і літературознавець. Хотілося б теж почути його ваговите слово. Позаторік презентуючи книжку спогадів «Бурлака» в столиці та на одній із прямих передач Українського радіо, організованій поетом і ведучим Павлом Вольвачем виникла цілком резонна і вмотивована дискусія, чи можна зібрати під однією чи багатьма обкладинками всю творчість поета-політв’язня, Шевченківського лауреата Тараса Мельничука, зважаючи на різні періоди його творчості, коли бракувало не те, що рідної домівки, підступно спаленої за завданням КГБ, на горі Мальцево в Уторопах на Косівщині, де народився Тарас, а й був і такий період, коли поет не мав, де переночувати в Коломиї – знаходив місце в художніх майстернях друзів, добрих знайомих, аж поки місцева влада не розжилася на сяку-таку квартиру для Шевченківського лауреата, в якій він так і не встиг прописатися, пішовши у засвіти. То ж усе написане й зібране Мельничуком таки увійшло до тритомника у чотирьох книгах «Вибраного» і виданого у Коломийській друкарні імені Романа Шухевича, коли нею керував Шевченківський лауреат, прозаїк і документаліст Михайло Андрусяк. Можливо, чи він або ж упорядники поділяться спогадами, за яким принципом здійснювався відбір творів. Тим паче, саме Михайло видав останню прижиттєву збірку Мельничука «Чага», ув’язнену на два десятиліття, бо була залишена при кримінальній справі під час першого судового засідання, коли поет потрапив на заслання у Кучино (Сибір).
Свого часу поет і прозаїк, лауреат літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука Василь Шкурган видав його книжку «Зимозелень», відшукавши ще не опубліковані тексти. Можливо, й він забажає поділитися таємницями, де можна роздобути інші твори, що належать нетлінному перу. До речі, інколи з’являються й сумнівні – приписувані Тарасовому перу.
Кілька років тому в Чернівцях по вулиці Радіщева в будинку, де в роки навчання в університеті в гуртожитській кімнаті проживав Тарас відкрито меморіальну дошку (скульптор, народний художник України Володимир Шолудько) силами учасників Мельничуківських фестивалів. Щороку двічі на рік у день пам’яті та народження Поета-в’язня лягають квіти вдячних читачів. А в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка, де, здебільшого, відбуваються нагородження літературною премією, у Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича – відкриття заходів, обласній філармонії імені Д. Гнатюка та Центральному палаці культури, де ще при житті вдалося зробити одну з останніх творчих зустрічей з Шевченківським лауреатом з нетерпінням чекають учасників та гостей фестивалю, коли завершаться карантини і ми дихатимемо вільніше, як завше.
Для тих, хто матиме бажання взяти участь в Інтернет-фестивалі і спробує написати, повідомляємо електронну адресу «Буковинського журналу» – bukgur@gmail.com
Завершу двома віршами з незакінченої поеми «Плач по чорному коневі», пам’яті Тараса Мельничука, написаних нещодавно.
ДУМАЙТЕ ПРО МЕНЕ…
Думайте про мене й не питайте,
Чом я досі на Ділку не сплю,
На фуєрці байдуже не грайте,
Я ж вас, браття, й уві сні молю:
Перейти вогненні рубікони –
Кучіно, і вінницьку тюрму,
Писані й неписані закони,
Правду недомовлену німу…
Слово, що не вміло вивертатись,
Лиш боліло зболено, й тоді
Віднайшло заупокійний статус
І втекло у літа молоді…
…Не виніте, бо життя втікало,
Витекти ж могло, як з горла кров,
Шумувало й мовчки витікало,
Наче те, чого не поборов!
А тепер ось маєте оте, що
Снилося мені ночами й знов,
Що й донині долі наші креше
Серед пересудів та обмов.
Чи ж мені вам, братчики, казати,
Хто наш воріг, воріг з ворогів!
Чи довіку кремінь нам кресати
І в’язати петлі з батогів.
Розриває і на т о м у світі
Те, що називається «душа»,
Не болить, зорею-сіллю мітить,
Кличе до гіркого палаша!
ЖИВІТЬ ЗІ МНОЮ…
Уже ж і чвертка проминає –
За ніччю – ніч, за днем – літа,
Неначебто ніхто й не знає,
Завіщо Віщий Час ламає,
Навіщо крає висота.
Того, кого давно немає,
Зозуля віщо не кує,
Та щось незвідане тримає,
Дорогу в незвість переймає,
Пророчачи таки ж своє.
Звучить фуєрка з високості
І зацвітає первоквіт,
Ідуть і йдуть до мене гості,
З любов’ю-болем, не зі злості,
Не проминає гойний міт.
Того, що вижити посміло
В горнилі праведності слів,
Що відридало, та зуміло
Зійти стилом, а може, й сіллю,
Хто болем не переболів,
Але розвиднівся, мов колос,
Що переймає небуття,
Усе, що не перемололось,
Аж оживає гойний голос –
Триває слова вороття…
МИРОСЛАВ ЛАЗАРУК,
З ПОВАГОЮ І ВІРОЮ У ВИЗДОРОВЛЕННЯ ВСІХ ПЛАНЕТЯН
Лауреати літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука, заснованої Коломийським товариством «Плин» (голова Василь Рябий) і підтримане редакцією квартальника «Буковинський журнал»:
1. Мирослав Лазарук, 2001, м. Чернівці.
2. Василь Кухта, 2002, м. Ужгород.
3. Борис Бунчук, 2003, м. Чернівці.
4. Василь Клічак, 2004, м. Київ.
5. Василь Герасим’юк, 2005, м. Київ.
6. Анатолій Кичинський, 2006, м. Херсон.
7. Володимир Вознюк, 2007, м. Чернівці.
8. Микола Рачук, 2008, м. Чернівці.
9. Василь Шкурган, 2009, м. Косів.
10. Леонід Талалай, 2010, м. Київ.
11. Віра Китайгородська, 2011, м. Чернівці.
12. Микола Близнюк, 2012, смт. Кути Косівського району на Прикарпатті.
13. Віктор Палинський, 2013, м. Львів.
14. Володимир Артюх, 2014, м. Москва.
15. Василь Карпюк, 2014, м. Івано-Франківськ.
16. Світлана Кирилюк, 2018, м. Чернівці.
17. Василь Портяк (посмертно), 2019, м. Київ.
