Таку звичну для літньої пори тишу у шкільних коридорах цього літнього вечора сполохала лише усміхнена й помітно емоційна група новодністровців, котрі радо поспішали… в обійми Мельпомени. 11 червня у міському історичному музеї з ініціативи його директора Галини Разгонюк уперше в історії відбулось неймовірне стрічання — справжніх метрів-театралів Народного аматорського театру під керівництвом Євгена Томнюка і нинішніх акторів цього ж колективу на чолі з директором БНТД «Молодіжний» Мариною Довбенко!
Напередодні, скориставшись літніми відпустками і візитами колег по сцені у місто своєї юності, колоритна виконавиця незбутніх ролей у період становлення і розквіту театру Ніна Мельник зібрала – що символічно, у Міжнародний день друзів – дорогих серцю приятелів на трепетну зустрічі, ну а всевидющий Facebook, завдяки сучасним ґаджетам, одразу порадував багатьох новодністровців на всіх-усюдах можливістю онлайн-зустрічі з першим керівником, натхненником і режисером театральної трупи Євгеном Томнюком, Самоїлом Печкарем, Оленою Богуцькою, Ніною Мельник, Наталією Мостовою, Світланою Громовою, Таісією Шапошніковою та Анатолієм Федорцем.
А вже на музейних гостинах до них долучилися Марія Донцова, Валерій Крикуненко та Віктор Мельник. І, звичайно ж, особливістю цього душевного зібрання було спілкування-знайомство із театралами-продовжувачами творчої справи своїх колег. Тож акторам-аматорам нинішнім – Тетяні Роїк, Мирославі Чорній, Сніжані Джус, Вадиму Ревуцькому, Андрію Мартинюку із керівником Мариною Довбенко було і цікаво, і приємно, і пам’ятно почути із перших уст про сценічне і закулісне життя тих, хто своєю творчістю започаткував у 80-их роках минулого вже століття у Новодністровську театральне життя і назавжди запам’ятався землякам незабутніми історіями, втіленими майстерною грою. Особливі спогади, безумовно, вирували в душі Анатолія Федорця, котрого ініціаторка зустрічі Галина Разгонюк називала справжнім місточком між двома родинами одного колективу, позаяк йому пощастило перевтілюватись у найрізноманітніших персонажів і тоді, і сьогодні. З неабиякою цікавістю вслухалися у спогади і Євгенія Опанасівна Швець та Марина Григорчук, котрі долучались до театральних постановок попередніх сезонів.
«Знайти ту саме струну, щоб душа уміла плакати, і попри все залишатися добрими!» – щирі побажання Євгена Васильовича Томнюка цього літнього вечора були такими символічними і промовистими, як і його готовність і зараз допомогти порадами та конкретними справами. «Я і тоді, у важкі 90-ті, був готовий на будь-які умови, аби лиш залишатися працювати і продовжувати творити зі своїми однодумцями! Дякую долі, що я таки тоді був на своєму місці! …Радо працював би навіть і сьогодні!» – зізнавався професіонал своєї справи. А вже коли несподівано його запросили до експромту, талановито розкошував душею, декламуючи чудові вірші відомих класиків, якоїсь миті – навіть у помітному тремтінні голосу…
Хвилювалися, звичайно ж, усі, так би мовити, першопрохідці Мельпомени у нашому місті, зокрема зі справжніми реліквіями прийшла на зустріч Олена Богуцька, авторка багатьох присвят своїм колегам по цеху ще в ті часи і гімну театру, показавши і старі афіші, і програмки звітів-захистів, і навіть свій рукописний зошит, з яким готувалася до вистав.
«Якщо забув текст, зроби велику паузу! – зірвав настановами хвилю усмішок досвідчений театрал Самоїл Мойсейович Печкар, котрий, до речі, щороку, приїжджаючи з Ізраїлю, радо долучається до зустрічей із земляками. – А деякі репліки зі своїх ролей і досі пам’ятаю! Хоча мої напарники за виставами завжди вивчали тексти і за себе, і за мене!»
«Я щаслива! – відверто зізналась Наталія Мостова, струнка красуня-білявка, котру знали і запам’ятовували усі покоління шанувальників. – Ми були і, на щастя, зосталися справжньою театральною сім’єю!»
Символічним і пам’ятним того літнього вечора було все: і тиха мелодія Раймонда Паулса із кінофільму «Театр», так влучно, і, як завжди, вдало підібрана до зустрічі ініціаторкою-ведучою Галиною Разгонюк, і вражаюча споминами, параметрами та зусиллями афіша-оригінал із далекого грудня 1986 року про виставу «Чотири краплі», і альбом-звіт Народного самодіяльного драматичного театру за 1980–1987 роки, створений з любов’ю його режисером Євгеном Томнюком та художником-оформлювачем Володимиром Подоляничем, і кубок переможців «Театральної весни Буковини», отриманий колективом назавжди за трирічні перемоги поспіль.
…Так, театр – особливий і прекрасний світ, як наголошувала Галина Олександрівна, у ньому все надзвичайне: «Перебуваючи у театрі, ми бачимо декорації, намальовані художником і виготовлені в театральних майстернях. На сцені – надзвичайні люди, котрі не існують у повсякденному житті: їх придумав драматург, а зіграли актори. Та, дивлячись на сцену, забуваєш про все: про декорації, освітлення, акторів – тут поринаєш у зовсім інший світ, той, що існує лише на сцені, стаєш свідком чудового процесу, коли літературний твір оживає у сценічних образах. Події у театрі відбуваються і розвиваються на твоїх очах – ти ніби сам береш у них участь, знайомишся з персонажами п’єси, співчуваєш горю і радієш щастю одних, обурюєшся поведінкою інших. Театр вчить бачити прекрасне в житті та людях». А ще директор музею подарувала усім оригінальні «рецепти щастя», а театралам, котрі тепер уже лиш гостюють у місті своєї молодості, і буклети про музей та книгу «Перевесло» Івана Нагірняка, автора незабутньої постановки у їхньому виконанні «Нікому тебе не віддам», про що попросила дружина драматурга, котрий свого часу ще й був директором Будинку культури, Євгенія Семенівна.
Пам’ять… Так, вона здатна тихо зберігати у своїй скарбничці тих, кого прихистили Небеса: колег Іллю Федоріва, Раїсу Гусєву, Володимира Барилова, Олександра Маковецького, Миколу Понєтайкіна…
А скільки було того вечора щирих оплесків! Саме так, театрали різних поколінь сердечно аплодували один одному за творчість, за справжність, за радість, за натхнення! Тож і вірш «Аплодуйте артистам» у виконанні Галини Разгонюк під мелодію вальсу Арама Хачатуряна «Маскарад» зворушливими обіймами зігрів кожного.
…О мудрий Джозеф Манкевич, як же глибоко і змістовно колись написав: «Життя в театрі – всього один сезон, а сезон – це все життя!» Спогади крізь душу на відстані трьох десятиліть, поради, побажання, знайомство, зізнання, театральні курйози і, звичайно ж, фотографії на згадку, усе залишило свої незабутні штрихи, з яких пам‘ять ще довго вимальовуватиме картину під назвою «Народний аматорський театр міста Новодністровська»!
Насолоджувалася Інна Гончар
Фоторепортаж Інни Гончар та Вадима Ревуцького
.
