Неймовірна зустріч, фантастичний гість, потужні рими, вибухові панчі, довгі флоу… А головне – щире спілкування і слова, які змушують думати, мислити, приймати рішення. Незабутня зустріч у сторителінг-клубі «Камуфляж. Історії нескорених» з Артемом Лоїком – українським репером, поетом, військовослужбовцем, щирим патріотом, справжнім українцем. Громадянська позиція Артема – це усвідомлена трансформація, про яку він пише у своїх віршах та піснях.
І з власного вірша Артем розпочав своє спілкування з підлітками: «Хто привів бездушне військо в Україну. Хто і як?…», відповідь його проста: «Я – говорячи російською, я – читаючи російською, я – співаючи російською». Артист розповів про свій шлях у музиці, про те, як після початку повномасштабної війни свідомо повністю перейшов на українську мову у своїй творчості.
Про це він писав у своїх піснях, а також про визначні постаті української історії і героїчного сьогодення, що надихають на рими; про книги, які він читає і радить прочитати підліткам. Під час зустрічі Артем встиг порадити молоді поезії Миколи Вінграновського, Олени Теліги, «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, книги про трагічну історію Холодного Яру та ін. Митець читав вірші зі своєї збірки, більшість з яких – своєрідні маніфести, зокрема про літеру «Ї» у прізвищі співака.
І, звісно, – читав реп наживо. Ще ніколи сцена бібліотеки не чула такого драйву, такого болю, надії, які звучали в кожному рядку… Артем виконав свої пісні – «Крила», трек про Шевченка; «Я вірю»; «Лист до сина»; та інші. У фіналі прозвучала пісня «Національна гвардія України», адже співак – нацгвардієць. І це було так потужно, що дух перехопило й у підлітків, і у дорослих.
Його реп – це не просто музика. Це сповідь. Це голос покоління незалежних, яке виросло вже у вільній Україні, живе у війні, покоління, яке «в Україні хворе Україною» (за словами М. Вінграновського, які Артем Лоїк використав у своїх рядках).
Артем говорив із підлітками відверто – без пафосу й прикрас. Про вибір, який кожен робить щодня. Про силу слова, про відповідальність кожного на своєму місці. Молодь у залі слухала уважно і… «прокидалася». У залі панувала тиша — тиша роздумів, натхнення, вдячності. А потім були тривалі аплодисменти, обійми, спільні фото.
Такі зустрічі більше, ніж просто події. Це – уроки нескореності, віри в себе і в свою країну. Дякуємо Артему Лоїку за енергію, щирість і слова, що залишають слід у серці.
Наприкінці зустрічі в залі зникло світло, але спілкування тривало, бо справжнє світло не залежить від електроенергії.
Дякуємо Артему за щирість, енергію та слова, що надихають і торкаються сердець
Дякуємо військовослужбовцям НГУ, які підтримали Артема під час виступу, а по завершенні подарували бібліотеці прапор, на якому залишили свої підписи і побажання.
Ольга Шемота, Національна бібліотека України для дітей
Leave a Reply