Свого часу мені пощастило відвідати першу персональну виставку художника Михайла Дочинця із с.Кушниця. Її модерували відділ культури і туризму колишньої Іршавської райдержадміністрації та народне об’єднання художників та майстрів народної творчості “Колорит Боржави”. Із тих пір промайнуло майже п’ять літ. Але враження від неї залишилися надовго. Дотепер запам’ятався фрагмент виступу члена Національної спілки художників України Василя Філеша, який позитивно оцінив представлені на виставці роботи митця:
– Михайло працює переважно в галузі пейзажу. Він по-своєму трактує побачене, уже впродовж кількох десятиліть іде стежкою творчої індивідуальності, народженої постійним зростанням професійної майстерності, філософського осмислення буття. Виставка показала, що життя художника не минає даром, бо по вінця наповнене творчим горінням, самовідданою жадобою до праці. Він творить із запалом і поривом, великою ретельністю, достатнім запасом уяви, яка зумовлює яскравість художнього твору, простоту і ясність думки, приваблює поглибленою змістовністю. Саме таке враження викликають картини, в яких відтворено поетичні куточки Іршавщини “Гамора”, “Лисичанка”, “Зимова річка”, “Хатинка”, “Вид на гору Кук”, “Розмови”, “Осінь”…
Пригадується, на персональну виставку з’явилося не менше як сотня людей, поціновувавчів творів свого колеги та шанувальники мистецтва. Прийшли, щоб серцем відчути, побачити ще раз світ художника, напевне, порівняти його зі своїм. У той час виставкова зала була наповнена енергією чистих помислів, підживлювальною енергією для розуму і відчуття. Побачивши його роботи, постоявши біля них, відчуваєш, як вони тебе наповнюють, і ти вже не можеш стриматися, відшукуючи в них відповіді на запитання, які тебе хвилюють. Він має що сказати людям, а ще прекрасно володіючи рисунком та композицією, розуміючи вагу кольорової гами, він, до того ж, іще знає, як це зробити.
На відкритті виставки акцентувалася увага на широкому діапазоні творів автора, зростанні майстерності і володінні технікою, грамотному вирішенні кольорової гами, вмінні відтворити образ рідного краю у всій його величі й красі.
У своїх творах Михайло Дочинець постіно прагне розкрити грань зображуваного явища у природі, передати її стан так, щоб збагатити уяву глядача, повніше й глибше загострити його увагу на красі навколишнього світу,що особливо помітно в картинах “Весняна вода”, “Обороги”, “Зима”, “Вид на гору Кук”, “Зима”.
Митець однаково закоханий у всі пори року. Взимку зазвичай зображує голі дерева і білизну снігу, влітку відтворює зелень садів, залиті сонцем лісові галявини. У пейзажах він щоразу шукає і знаходить усе нові й нові аспекти і відтінки немеркнучої краси природи, висловлюючи своє власне світлосприйняття природи, і тим самим вносить у верховинський пейзаж свою неповторну індивідуальність. І це й зрозуміло. Адже у закарпатських живописців як у кількісному, так і в якісному відношенні пейзажний жанр займає важливі місце. Він уже впродовж кількох десятиліть наслідує творчість відомих закарпатських художників Й.Бокшая, А.Коцки, Е.Контратовича, З.Шолтеса, А.Кашшая, В.Габди, І.Шуттєва, І.Ілька.
Його полотна несуть у собі образ рідного краю, настрій природи, її поетичний світ – водночас реальний і казковий. Роботи майстра пензля відбивають об’єктивну реальність, світ, що оточує людину, глибокі людські емоції, почуття, поривання до краси і щастя.
Любов до природи рідного краю усвідомлюється у картинах Михайла Дочинця як найвище духовне благо, як щось таке, що зберігає, підтримує і вдосконалює душу. У цих картинах розкривається жива, сповнена енергії й оптимізму натура художника.
Інколи художник із гірського села працює до знесилення емоцій, не жаліючи себе і не шкодуючи дорогоцінного часу, який згортається в безсиллі перед навальною стихією самовираження. Оригінальність задумів викрешують із його невгамовно душі іскри творчого спалаху, що в ньому художник повсякчасно спалює себе заради відродження в новій естетичній якості. Він щоразу обирає невторовану стежку, щодалі розширюючи її обрії і можливості. Працює так, щоб повсякчас залишатися самим собою, щоб бути не подібним до інших. Виваженість кольору – це постійна робота інтелекту майстра пензля. Михайло Дочинець уміє скерувати на полотно енергію світла і простору, насолоджуватися музикою барв. У нього все зриме, реальне, чітке. Його пейзажі ніби настояні на гірській тиші, у них ритмічна рівновага узгоджується з рівновагою кольорових мас.
Твори М.Дочинця – повне віддзеркалення його душі, бо створює образи, враховуючи насамперед свої риси характеру, звичайно, виходячи на це інтуїтивно.
Попри все, незважаючи на свою зайнятість, Михайло Дочинець бере активну участь у пленерах.
– Пленер – це свято для художника, – каже він. – Це свято спілкування з колегами, яке дозволяє знайомитися із здобутками митців як Іршавщини, так і Срібної Землі, а значить, більш чітко визначити і своє місце у контексті розвитку образотворчого мистецтва. Спілкування художника безпосередньо з природою дає неабиякі творчі поштовхи для створення нових полотен, нових творів.
Водночас, пленер, на думку митця, – це накопичення матеріалу для подальшої роботи вже безпосередньо у майстерні. Уже традиційно після його закінчення художники роблять звітну виставку. Так було і на пленері у с.Климовиця, який було проведено на честь 130 річниці з дня народження основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. У ній взяли участь майстри пензля краю – голова обласної організації Національної спілки художників України Борис Кузьма, живописець, архітектор, заслужений художник України Тарас Усик, живописець, педагог Закарпатської академії мистецтв Юрій Шелевицький, директор Закарпатського обласного музею імені Йосипа Бокшая Франциск Ерфан та відомі митці сонячної Іршавщини Василь Філеш, Василь Белів та Іван Гецко.
Незважаючи на те, що Михайло Дочинець проживає за кілька десятків кілометрів від Іршави, він ніколи не оминає виставки колег по пензлю. Кожна така зустріч, на якій буває, – це нібито прочитана нова книжка, якою духовно він збагачується. Розширює свій світогляд новими прийомами у мистецтві, різними техніками тощо. Виставки накладають на художника велику відповідальність, адже він несе культуру свого краю, і представляє його.
Скажу й таке: майже кожна картина таїть у собі якусь таємницю, якусь магічну силу, хоча йдеться начебто про речі звичайні, земні і навіть буденні. До таких картин завжди хочеться повернутися, подумати про те найглибше, заповітне, що хоче сказати нам митець і що заховано у підтексті, за живою магією неосяжного і нескінченного колориту.
Художник не шукає разючих ефектів у природі, а черпає натхнення в овіяних подихом життя мальовничих куточків околиці гірського села, у багряних барвах золотої осені, у величі гір та на берегах річки. Намагається надати всьому зворушливої краси і поетичного одухотворення. Найбільше його приваблюють різноманітні за настроєм зворушливі пейзажі зими, мрійливі й барвисті весни.
У творах Михайла Дочинця в усій повноті втілилися такі риси характеру, як синівська любов до рідної землі, оптимізм і ясне життєстверджуюче світосприйняття, лаконізм зображальної мови, свідоме орієнтування на вимогливого глядача, прагнення відтворити синтетичний образ Верховини, цілісність та єдність усіх компонентів картини, що приховують у собі великий емоційний заряд, багатство і розмаїття композиційних і колористичних прийомів. Його живописні полотна зцілюють людські душі, підносять їх над буденністю, приземленим матеріальним світом, дарують заряд бадьорості і оптимізму.
Михайло Дочинець народився вересневої пори 1964 року. Після закінчення Кушницької середньої школи вступив до Тернопільського фінансово-економічного інституту. Працював на різних роботах, але любов до пензля його не покидала. Усе життя викроював час для малювання. Знайшов свій почерк, який не спутаєш ні з ким. Так і повинно бути. А ще в рідному селі звів будинок, посадив сад, разом із дружиною Світланою виростили четверо прекрасних діточок.
Василь ШКІРЯ