***
Доброго раночку! Доброго Ра! —
Ці миті такі перемінні –
Тремтить-мерехтить світанкова пора
У власнім промінні.
.
Горить фіалково крайнебо, пала,
Аж заусміхалась модрина,
І тане, і блідне срібляста імла —
Туману легка пелерина.
.
До мене злетілись, немовби усі –
Із цілого світу! — на ґанок
Стрижі і щебечуть хвалу цій красі:
– Світанок!.. Світанок!.. Світанок!..
.
***
Хоч лебединий ключ то не скрипковий,
В моєму він житті не випадковий:
.
Як лиш затихнуть болю сурмачі
(Це трапиться удень чи уночі),
Мені в душі заграє урочисто —
Божественно органно і пречисто —
Твій спів у лебединому ключі.
.
Мій Ангеле із сонцем на плечі!
Щоденно знаю радощі, плачі,
Як то в житті людина кожна має,
Та най мене ся чаша не минає —
Твій спів у лебединому ключі.
.
***
Село. Морози. Січень. Снігурі
Виспівують у Вашому дворі,
І ностальгічні спогади спливають
О такій порі:
.
Вирує червень. Тополиний пух.
І ритми літа вловлює мій слух –
В зеленім зіллі кукає зозуля,
Десь на сопілці виграє пастух;
.
Світанок срібним подихом димить —
О благодатна неповторна мить! —
Із неба Вашим голосом натхненно
Колоратура жайвора дзвенить.
.
***
Я Вас давно в душі похоронив
І думати собі заборонив
Про Вас.
.
Але приходить час
(Якої-небудь миті чи доби).
Я у безмежнім космосі лечу
І лебедем пораненим ячу:
– Я Вас люби-и-и!.
.
***
Хвилина мовчання —
Німого кричання,
Ячання, прощання,
Немов причащання.
.
До тих, що одверті
В страшній коловерті
Стояли уперті
На смерть проти смерті.
.
***
Знов розпинають на хресті
Многостраждальну Україну,
Мов обкурившись кокаїну,
І сильні світу, і прості.
.
Наш ворог має на меті
Перетворити нас в руїну —
Знов розпинають на хресті
Многостраждальну Україну.
.
Над нами сутінки густі,
Мов суміш та гірчиці й хріну, —
Це нас за нашу Україну
Знов розпинають на хресті.
.
***
Гроза пройшла — бурхлива злива,
Немовби теща та сварлива, —
Як переможниця парадом,
Засіявши подвір’я градом.
.
Блищить на сонці кришталево лід,
Стою, дивлюсь тій розбишаці вслід.
Вже райдуга сміється веселкова,
Немов на щастя знайдена підкова.
.
І раптом — диво дивне! — із-за круч
Моєї долі лебединий ключ.
.
***
Он клен співає для верби,
Он клен співає,
Але триває це лиш мить,
Але триває.
Він обриває раптом спів,
Він обриває
І замовкає назавжди,
І замовкає.
Таке буває і з людьми,
Таке буває:
Недоспіває хтось комусь,
Недоспіває.
.
***
Червоні троянди. Червоне вино,
І музика Шарля Гуно.
.
Здається, усе це було, як учора,
Насправді — дивись. Ой давно.
.
Де леготом ніжним, а де і грозою
Життя проминуло й розтало воно.
.
Лиш спогад, як блискавка посеред ночі:
Червоні троянди. Червоне вино.
.
***
Із дерев осіннє
листя відліта,
Зріле-перезріле,
Як мої літа.
Навздогін гукаю:
— Ти куди?!. Куди?..
А воно: — Туди я,
Де нема біди.
.
ПРИСВЯТИ
Названим батькам
Аґлеї та Петрові Басарабам
Святвечір. На столі дванадцять страв.
Але нема ні вуйка, ні матуші* —
І я несу вечері за їх душі,
Бо їх Господь до себе вже забрав.
.
А в мене на Землі ще стільки справ.
Весною посадив собі три груші.
Святвечір. На столі дванадцять страв.
Але нема ні вуйка, ні матуші.
.
Свою з них кожен ролю відіграв
В театрові комедії людської,
Тепер вони на вічному спокої —
В садах Того, хто смертю смерть поправ.
Святвечір. На столі дванадцять страв.
___________
матуша (діал.) – тітка
.
***
Миколі Ткачеві
Світ збіднів на добро, відколи
В нім не стало Ткача Миколи.
.
Бо хоч жив на Землі він людиною,
А з душею то був лебединою.
.
Білий лебедю наш, білий птаху,
Струни славу Тобі рокотаху.
.
За діла Твої всі чоловічі
Й палахтять поминальнії свічі…
.
Світ збіднів на добро, відколи
В нім не стало Ткача Миколи.
.
***
Людмилі Вівчарюк
Учителько… Вже Вас, на жаль, нема.
Та Ви мені чи літо, чи зима,
Як те високе сонце у зеніті.
Спасибі за душевну теплоту
І за науку, мудру і просту,
Як вижити і жити на цім світі.
Мандрую вересневими стежками
І ніби Вас там бачу молоду —
Із зошитами йдете і книжками.
Щебечуть птахи десь неперелітні.
Розмову з Вами, Вчителько, веду.
А Ви, як і колись, такі привітні.
Мандрую вересневими стежками —
Далекими школярськими роками.
.
***
Нілі Шрамченко
Ніло Федосівно, ранок настав.
Ви не говорите. Тихо.
Це ж Вас до Вічності Час заверстав —
Ой лихо…
Ось і остання прощальна хвилина:
Ваші учні стоять з коругвами,
Раранча уся як найближча родина
Ридає за Вами.
.
***
Полеглим за Україну
Хто поліг у бою, хто в полоні, —
Українство з усіх перехресть,
Цвіте нації мій в пантеоні,
України ви слава і честь.
Хоч диявол криваві долоні
Простяга нас впрягти до ярма,
Цвіте нації мій в пантеоні,
Ви життя віддали не дарма:
Буде ворога бито-розбито,
Всіх позбудемося недорік,
Щоб диявола дике копито
Не сквернило Вкраїну вовік.
.
DOLOROSO*
На вічную пам’ять
Степанові Костишину
***
Добрий ангеле мій, охоронче,
Тричі б’ю Вам доземно чолом,
Мені не вистачає Вас конче,
Як, буває, зустрінусь зі злом.
Ви навчали: «Життя людське — ралі,
Його виграти в долі зумій».
Ви уже у далекім астралі,
Та зі мною Ви, ангеле мій.
Про всі ваші діла благородні
Пам’ять спогад виводить стилом;
Вас нема, але я і сьогодні
Почуваюсь під Вашим крилом.
__________________
* DOLOROSO — італ. скорботно
Омелян Лупул
Про Омеляна Лупула
Лупул Омелян Володимирович (01.08.1950, с.Раранча, нині Рідківці Новоселицького району Чернівецької області) – поет-байкар, лірик, прозаїк-романіст, автор віршів для дітей.
Головний редактор видавництва «Рута» Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.
У творчому доробку Омеляна Лупула 37 книг, в яких автор піднімає вічні філософські, гострі суспільні й національно-державотворчі, морально-етичні та естетичні проблеми. Його тексти відзначаються згармонізованістю логічного і чуттєвого. Їх широкий тематичний спектр тісно поєднується з технічною досконалістю та образною витонченістю. У своїй літературній практиці автор презентує такі віршові форми, як хоку, танка, рубаї, септими, октави, децими, ронделі, ронсарові строфи, вірші у прозі тощо, в яких зріло, художньо довершено конденсує особисте сприйняття дійсності та виносить його на широкий читацький загал. Літературна критика та поціновувачі мистецького слова високо оцінили його роман у новелах «Світе білий – світе чорний» (2023 р.)
Вірші Омеляна Лупула, перекладені італійською мовою І.Трушем, вийшли в Італії в м. Ареццо (Chimere e poesie ucraine. – Arezzo-Italia: De Filippis Editore, 1992). Його поезії перекладені також молдавською та румунською мовами.
О.Лупул – дипломант 24-го (1996) і 30-го (2002) міжнародних поетичних конкурсів у Мілані, нагороджений медаллю міжнародного конкурсу «Мир 2002» (Італія), іншими літературними відзнаками.
Аделя Григорук,
письменниця,
заслужена працівниця освіти України,
членкиня НСПУ, НСЖУ
Leave a Reply