Спочатку – приємна новина: нашому землякові, колишньому редакторові «Нового життя» Василеві Шкірі присуджено Всеукраїнську літературну премію імені Василя Юхимовича. Ще приємніше те, що він став першим її домінантом, бо присуджується вона теж вперше.

Але це не перше високе визнання іршавського письменника, що вже багато десятиліть працює в жанрі казки. Він уже був лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені В. Кобилянського, чотири рази – обласної премії імені Ф. Потушняка та дипломантом конкурсу «Книжкова толока 2014».

Свіжу нагороду Василь Шкіря отримав за книжку «Бітанґа», видану 2020 року у видавництві «Карпати» з яким, особливо з його головним редактором Борисом Кушніром, співробітничає вже давно. Отже, без перебільшення, можна констатувати, що наш земляк вибився в класики серед авторів дитячої літератури. Хоча не можна бути категоричним у визначенні, що В. Шкіря є тільки дитячим письменником. Його казки, а останнім часом – повісті-фентезі, з цікавістю читаються як юними так і дорослими, бо описує він вир життя, де етичні чи моральні проблеми юні герої автора вирішують разом із дорослими. Такий літературний прийом об’єднує не тільки книжкових героїв, а й читачів різних поколінь, що є заслугою автора. Сам він йшов до цього довго й поступово, еволюціонуючи як письменник.
Для підтвердження цієї тези пошлемося на повість-фентезі «Бітанґа», яка й дала назву книжці, про яку мова. У ній ми впізнаємо героїв давньої повісті В. Шкірі під назвою «Король жебраків». Перероблена в плані літературної редакції, лексикографії й синтаксичних конструкцій повість стала більш динамічною, доступнішою до читача, а зміна назви твору сама по собі приваблює, інтригує. Діалектне слово «бітанґа», взяте автором із розмовної мови закарпатців, багатозначне. Хоча воно не зафіксоване в жодному з етимологічних словників нашої мови, бо таких нема, це слово має право жити, а В. Шкіря дав йому всеукраїнське визнання. Таке слово зафіксоване в досі не виданому словникові живої мови закарпатської спільноти мого університетського вчителя Миколи Грицака. Давно нема серед живих цього подвижника науки, але нема, на жаль, і його словника, хоча спроби видати його були.

Отже, бітанґа може бути розбишакуватим, кмітливим, веселим, шіковним а з іншого боку – хитруном, обманщиком, брехуном та ледащо. Всі якості, погодьтеся, є майже в кожному з нас. Кожен по своєму «бітанґа» в тій чи іншій якості. Бітанґа Василя Шкірі – підліток Івасик, узятий автором із самої гущі життя. Звичайний сільський хлопець із звичайної родини, де батьки хоч і трудяться, але ледь животіють. А навкруги буяє життя із смартфонами, мотоциклами й квадроциклами та іншими спокусами, які недоступні сільському хлопчині. А їх так хочеться! Це бажання й штовхає юного героя на слизький шлях, занурює його в досі незнаний кримінальний світ підпільних заробітків, де панує сваволя, обман і насилля. Пройшовши через пекло принижень і складних випробувань, Івасик повертається додому зовсім іншою людиною, яка зрозуміла, що легкого хліба на світі немає. Автор, підсумовуючи історію свого героя, наприкінці робить афористичний висновок: щастя – розум одбирає, а нещастя – повертає.

Всі повісті, вміщені в книзі «Бітанґа», повчальні, кожна з них по-своєму захоплююча. Ця та й інші книги Василя Шкірі адресовані в першу чергу юному читачеві, котрий має зростати на кращих зразках рідної мови. Бо не секрет, що нинішні діти читають мало, більше того, захоплюються сучасними засобами електронних досягнень. Тому й мова наших підлітків бідна, часто її можна порівняти із словниковим запасом знаменитої Еллочки-людожерки, котрий, як відомо, складався із тридцяти слів, більшість яких були сороміцькими або односкладовими.

Тут напрошується висновок, що книга Василя Шкірі «Бітанґа» виконує одноразово дві функції – виховну, в плані описаних ним житейських історій і мовну – вчить юного читача правильно висловлюватись, користуватись мовним багатством рідної мови, що в наш час є дуже актуальним.

Працюючи в літературі вже понад сорок років Василь Шкіря знайшов не тільки загальноукраїнське визнання, як автор численних книг, а й свого читача – прискіпливого, озброєного сучасними знаннями. У ногу із життям іде й автор, вкраплюючи у свої твори картинки сучасного світу й використовуючи ту мову, яка панує нині в суспільстві.

Ось які думки приходять, коли роздумовуєш над літературним доробком Василя Шкірі. А наостанок, вітаючи його із заслуженою відзнакою, хочеться побажати йому попутного вітру у вітрила його майбутніх творінь.

Михайло ЦІЦАК,

член Національної спілки журналістів України