Стали під вартою розкопувати величезне подвір`я (3-4 гектари) і добувати з землі дальших трупів (…), бо трупи лежали в землі трьома шарами (…). Всіх трупів у чортківській тюрмі-різниці начислено ок. 800». (З Чортківського часопису «Тризуб» за 7. 07. 1941 р.).
Цими днями минуло 75 років від того часу, коли у Чортківській тюрмі енкаведистами було змасакровано понад 800 українських в`язнів, решту живих (понад 900 осіб) більшовицькі зайди погнали на схід у напрямку Умані, де 22 липня розстріляли. Сьогочасні дослідження доводять: «769 закатованих у Чортківській тюрмі, 470 вивезених у м. Горький і розстріляних там, 954 гнаних в Умань і знищених, 8 вагонів людей, яких вивезли з Чорткова в Заліщики, спалили і скинули з моста у Дністер… – невелика частка кривавої ціни нашої незалежності сьогодні».
Коли почалася війна і радянські війска відступали, в Чорткові півтори доби не було ніякої влади. Містом та його околицями поширилася чутка, що червоні знищили у тюрмі в`язнів. Люди кинулися до в`язниці і побачили гори по-звірячому закатованих людей, калюжі крові, страшний сморід, бо у спекотний червень трупи відразу розкладались. Мертві тіла були пересипані сіллю та вапном.
Впізнавали по гудзиках, волоссю, шматках одежі. Всіх упізнаних клали на вози і забирали ховати додому. Стояв страшний лемент, плач, крики. Матері в розпачі кидались на трупи, впізнаваючи своїх спотворених дітей. Серед закатованих була Надя Юрчинська, яку впізнали по косах. Вона була активною просвітянкою, провідницею ОУН.
Невпізнаних в`язнів у великих ящиках поховали у спільній могилі на цвинтарі.
У скверi поблизу тюрми у 2003 роцi постав Хрест Скорботи – пам`ятник репресованим чорткiвцям (архiтектор Дмитро Шеремета, скульптор Іван Сонсядло), а в кiнцi цвинтаря, що по вул.С.Бандери, на могилi наших замордованих краян виросла висока могила, увiнчана пам’ятним хрестом, як данина людської пошани та пам`яті. Шестиметровий Хрест Скорботи побіля тюрми зiяє прорубаною наскрiзь серцевиною, що нагадує тюремне вiконце. У нижнiй частинi Хреста з барельєфного зображення виходить до нас через пролом тюремної стiни закатована у в`язниці Надiя Юрчинська, а за нею видніються незлічені постаті трагічно загиблих.
Саме тут, вчора, у недiлю, 3 липня, бiля пам’ятника Скорботи i Надії було відправлено громадську панахиду за невинно убієнними в’язнями Чортківської тюрми та вiдбувся траурний мiтинг-реквiєм за участю духовенства, представників влади: народного депутата України Олега Барни, міського голови Володимира Шматька, голови районної ради Віктора Шепети, заступника голови РДА Івана Вівата, рiдних та близьких замордованих в’язнів з Чорткiвського, Бучацького, Борщiвського, Монастириського та Гусятинського районiв.
На панахидi були присутнi члени ветеранських об`єднань району, члени оргкомітету. Спогадами ділилась свідок тих жорстоких подій Євстахія Бабій, політв`язень радянських концтаборів.
Відрадно, що зусиллями міської влади пам`ятник закатованим в`язням у чортківській тюрмі відреставровано та упорядковано прилеглу до нього територію, але дуже шкода, що у Чортковi, де мешкає приблизно 30 тисяч осіб, на 75-рiччя цiєї сумної подiї зійшлось кілька десятків людей. Невже сьогоднi вiрус байдужостi й безпам’янства вразив серця i душi наших краян? Якщо так, то грiш цiна усiм нашим старанням та помислам, і війна на сході України, при таких розкладах – фарисействі і «диванному патріотизмі» західноукраїнців, може тривати ще багато років. А це зовсім неприпустимо… і злочинно супроти своїх співвітчизників, військовиків, оборонців нашої країни.
