«ЦІЛЕ ЖИТТЯ ТВЕРДОЮ ЙДЕ ХОДОЮ»

Я цілковито поділяю думку Михайла Пуги про академіка Української нафтогазової академії (УНГА), кандидата геолого-мінералогічних наук Володимира Іванишина – «Ціле життя твердою йде ходою». Не випадково обрала для назви есею про відомого науковця і сподвижника української історії та культури В. Іванишина рядок із сонета-присвяти від М.Пуги – автора поетичних і прозових збірок та персональних художніх виставок. Двоє серцем прикипіли до героїчного минулого України, словом захищають її поневолене імперською росією сьогодення і вірять у силу майбутнього історичного відновлення.

Коли писала розлогу статтю для обласної газети «Галичина» (Івано-Франківськ) «У плині часу не гине український дух…» ( сайт/газета за 31 березня 2023 року), то вагалася, про що спочатку розповідати – про книгу «Незборима  Україна» із  її перевиданнями з історії нашої держави, поданої у форматі подій і фактів, чи про галузеві видання, вперше надруковані українською мовою. Після оглядового прочитання книг 92-річного їх автора та упорядника зрозуміла про нерозривність тем, над якими він наполегливо працює. Вони однаково для нього важливі й доповнюють одна одну.

Два роки тому до мого журналістського зацікавлення потрапила фахова праця члена Світового нафтового конгресу Володимира Іванишина, вперше видана українською мовою, – монографія для студентів, викладачів, науковців та інженерно-технічних працівників нафтової і газової промисловості «Нафтогазопромислова геологія». Надзвичайно цінною є й книга «Нафтогазова галузь західного регіону України» в співавторстві з доктором геологічних наук, академіком УНГА Ярославом Лазаруком, також почесним розвідником надр, як і Володимир Степанович.

Володимир Іванишин – автор понад сотні наукових праць, трьох монографій, також трьох винаходів, написав більш як двісті відгуків на автореферати дисертацій, експертних висновків та статей. Усі наукові праці, що вийшли за його авторства та упорядкування, – добрий національний підмурівок для розвитку важливої галузі. Але чи не найбільшою гордістю  для нього як науковця і всієї галузевої промисловості є, як він жартує,  «найважча книга”, бо важить майже два кілограми,  – «Українська нафтогазова енциклопедія» («УНГЕ»). Він зініціював працю над нею і є її головним редактором. Схожої такої колективної праці, як зазначає в її передмові Володимир Іванишин, не було за всю історію нафтогазовидобутку в Україні. «УНГЕ» – це скарбниця знань від початку заснування галузі. У ній подана найзатребуваніша інформація про передові технології, спрямовані на ефективну розбудову розробки і використання надр України. Це та колективна праця, згромаджена понад 50 провідними спеціалістами галузі, що засвідчує про високий рівень фаховості для перспективних напрацювань у зміцненні української економіки. На тлі фундаментальності «Української нафтогазової енциклопедії» окремі теперішні геологічні карти корисних копалин, складені наспіх під час російсько-української  війни з певним політичним підґрунтям росіянами, американцями й китайцями, не мають нічого спільного з науковістю і здебільшого не відповідають реаліям. Головний редактор Володимир Іванишин запрошує до співпраці над розширенням у майбутньому нових сторінок «УНГЕ» про відкриття родовищ та їх експлуатацію.

За словами В. Іванишина, «УНГЕ» є майже в усіх підприємствах, організаціях та установах галузі. Про це подбав своїм сприянням у її виданні відомий львівський підприємець Зіновий Козицький.

До другого унікального видання «Незборима Україна» (2022), яке автор скромно називає «творчим конспектом»,  передмову написав академік Академії наук вищої освіти України, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка Василь Лизанчук. На його думку, автор цією актуальною працею закликає українців почути свого національного пророка Тараса Шевченка. У «Благословенні на читання» відомий передмовець навів наскрізну думку українського будівничого Івана Франка – «Щоб ґаздою, не слугою // Перед світом стати!».

Зацікавленість «Незборимою Україною» у тому, що в ній наведено матеріали багатьох дослідників і державних діячів історії та культури в становленні й розвитку українського народу на шляху його до незалежності.

Уважні читачі знайдуть для себе чимало цікавого й пізнавального в розділах книги – «Україна прадавня», «Галичина», «Польща», «Воскресаюча Україна» та інших. Авторські роздуми підтверджені світоглядними думками великих людей з покликанням на першоджерела.

Автор влучно підібрав епіграф до “Воскресаючої України». Ним стали слова українського мислителя Григорія Сковороди: «Ми переможемо лише тоді, коли усвідомимо, що за Україну треба не вмирати, а вбивати». Він фактами спростовує перебріхувану історію України її гнобителями. Доречними також є слова письменника Євгена Гуцала, котрий писав, що в кожного українця на стіні має висіти плакат: «Не вір москалеві!».

Ґрунтовним є розділ «Євреї в Україні». Повнота міркувань з підтвердженням фактів спонукає до розмислів у світовій оптиці через біблійні сенси. Рельєфніше постають причини перманентного неспокою на Близькому Сході, в інших зонах воєн. За акцентами дослідників про євреїв автор «Незборимої України» вибудував картину, яка багато пояснює в становленні світопорядку, його зміни та переважно збройну боротьбу за нього – приховану або відкриту.

Академік УНГА Володимир Іванишин у гуманітарній сфері пішов далі: 2023 року за спонсорування  того ж Зіновія Козицького він уклав книгу – «Мудрість афоризмів світу за ХХV століть». У цьому виданні зібрано найцікавіші афоризми та висловлювання відомих мислителів, філософів, письменників, істориків, учених, державників, політиків та полководців усіх часів і народів упродовж тисячоліть. В анотації зазначено, що із перших джерел вибрано найбільш актуальні, розумні, добрі, смішні та скептичні висловлювання з давніх пір і до сьогодні з усього світу. Широко представлена українська афористика.

Зібрана мудрість настільки актуальна, що хоч цитуй  пів 165-сторінкової книжки. Вибрала три: «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і перед виборами» (канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк); «Будь-яка людина, що має владу, схильна до зловживання нею» (французький письменник Шарль Монтеск’є); «Кожен українець – це «троїсті музики»: одне – думає, друге – каже, третє – робить» (український поет Іван Драч).

За дорученням і проханням Володимира Іванишина зі Львова я виконала його місію – подарувала «Мудрість афоризмів світу за ХХV століть» місцевій Долинській центральній публічній бібліотеці, що на Івано-Франківщині. Цю книгу для поповнення фондів отримали й інші книгозбірні.

Ще однією прекрасною книжкою, яку впорядкували  Володимир Іванишин та його сестра Ольга Стецик-Іванишин, яка здобула фахову освіту в Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка, є «Пісенні скарби с. Новосілки». Даруючи її мені, Володимир Степанович просить як журналістку розповідати про його зачин для наслідування. Кожна громада має цінний пісенний скарб, що передається від покоління до покоління. Тому наш обов’язок зберегти його, вважає він.

У світ вийшов збірник пісень, записаних у рідному селі Новосілки, що в Мостиському районі на Львівщині. Це – колядки, щедрівки, віншівки, гаївки, весільні, колискові, найдавніші народні, стрілецькі, повстанські, присвячені провідникові ОУН Степанові Бандері, дитячі забавлянки…  Упорядники зберегли для прийдешніх поколінь 65 пісень, записаних у селі, а також додали до збірника ще інших 16 творів, вартих для розповсюдження. Разом з текстами пісенних творів є записи їх місцевою говіркою і, що найголовніше, до кожного з них подано ноти. Більшість пісень записана в родинному колі. Батьки В. Іванишина – Анастасія та Стефан були залюблені в пісню, мали чудову пам’ять і свої творчі надбання передали дітям. Водночас упорядники збірника щиро подякували за консультації  Ользі Махині та Наталії Боднар.

Новосілки мають і свою  пісню-посвяту на мелодію Романа Купчинського та слова Володимира Іванишина й Ярослава Пилипа. До того ж  Володимир Степанович грає на гітарі, акордеоні, гармошці, губній гармоніці та інших музичних інструментах.

Коли перечитувала «Пісенні скарби с. Новосілки», то майже половину переспівувала – так лягали на душу зрідненістю за українськістю, особливо «Оксано, Оксано, я чую твій голос».

Упорядники вдало оформили збірник. На титульній сторінці розмістили вишивку односельчанки  Ксенії  Жилінської. Надзвичайно цінним є і те, що вони подають паспортизацію пісень. Не всі, наприклад, знають, що слова колядки «Сумний святий вечір» написав поет Карпатського крайового проводу ОУН Михайло Дяченко, відомий за псевдонімом Марко Боєслав.

У кожної записаної пісні позначено авторство – індивідуальне та колективне. Є покликання  на видання пісень, упорядковані академіком Володимиром Качканом, поетом і видавцем Іваном Малковичем, наведено декілька варіантів пісень, що свідчить про народну творчість.

Недавно отримала нову книжку  Володимира Іванишина – «Спогади про пережите». Вона – з біографічного трикнижжя. Перші дві вийшли раніше – «Тернистими стежками… до битої дороги» й  «Спогади… та роздуми». Позаяк заполонив їх читацький інтерес,  то за порадою та фінансування свого керівника-благодійника Зіновія Козицького він перевидав їх. Ці та інші книги за ініціативою В. Іванишина розіслано активістам ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка в усі області України. Особливо вдячні за «Незбориму Україну»,  «Мудрість афорзмів світу за ХХV  століть» та «Пісенні скарби с.Новосілки».

«Спогади про пережите»  Володимир Іванишин присвятив світлій пам’яті незабутнім батькам. Цю книжку, як і всі  його попередні, читала з трепетом у серці. Українцям притаманна родинність. Так є віддавна. Автор у притаманній йому художній манері розповідає про тата, маму, сестер, братів, друзів і колег. Народився третім у сім’ї, де в його батьків було дев’ятеро дітей. Згадує дитинство з того, як уже ходив сам, не маючи ще й року, що зазвичай рідко буває. І було це так: мамин рідний брат тримав у руках грушки, якими заманював ними малого. Давав одну, то він і тягнувся за другою. І робив перші кроки в житті – «за грушками».

Навчений усіх букв і цифр, сільському хлопчаку було нецікаво в першому класі. Тому завбачливий батько, щоб син не нудився, попросив директора перевести його до другокласників, що той і зробив.

До сільської школи ходив босий. У старших класах для відвідування іншої, що була сім кілометрів від села, мав уже черевики. Щоб не топтати ними болото бездоріжжям, ішов босяком, а перед школою мив ноги в калюжі, огортав їх онучами і переступав шкільний поріг узутим.

Коли тато був на фронті, захищаючи рідну землю від німецьких фашистів, на його неповні 13 років лягла господарка: орав, сіяв, чистив від гною стайню, а вночі пас коней.

Сповнене життя на цікаві події під час навчання в Львівському політехнічному інституті за спеціальністю «Геологія та розвідка нафтових родовищ. І тоді заохочували до зросійщення: якщо абітурієнт отримав «п’ятірку» з російської мови чи літератури, то додавали один бал. Перший курс закінчив у фуфайці. Наступного року «розбагатів» на пальто…

Чи не вперше довідуємося, що після навчання у Львівській політехніці  українців скеровували на роботу за межі України, а росіян і євреїв  залишали переважно в її західних областях. Так випускник Володимир Іванишин опинився в Пермській області, де важко працював. Тут загинули його двоє колег – Вільям Щербіна та Іван Юрчук. Постійно мріяв повернутися до України. Це сталося через п’ять років, 1960-го, коли в Івано-Франківську організували Центральну науково-дослідну лабораторію. Потім були інші місця праці на різних посадах у Надвірні, тому ж Івано-Франківську та Львові. Трудовий стаж – 63 роки, з них у нафтовій і газовій промисловоcті – 45 і в науковій галузі – 18.

Читачі з повагою ставляться до висвітлення родинності. Це той український корінь, що вростає генами для продовження славного роду Іванишиних. У подружжя Володимира та медикині Оксани (з дому Івасик) – двоє дітей: Андрій і Романа. Навчалися в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Вони є першими помічниками для тата у виданні його книг. Тут гордяться онуками Наталією, Мартою і Богданом, які здобули вищі освіти у Києві та Львові. Підростають усім на радість правнуки Дарій і Теодор.

Попри агресію росії, загарбницьку її війну на наших землях,  Володимир Іванишин сповнений вірою, що «все  так не буде», що Україна розправить крила і здійсниться мрія про її розквіт після відбудови.

Оксана  РОВЕНЧАК.

Лавреатка премії НСЖУ «Золоте перо» та міжнародних літературно-мистецьких відзнак ім. Пантелеймона Куліша, Олександра Довженка і Франца Кафки.