Кажуть, чоловік за життя має посадити дерево, виростити сина і збудувати дім. Старе, як світ, прислів’я. Не раз ми чули його від своїх батьків, дідів, прадідів… Підсумовую оце зараз і задаю собі питання: чи він дотримався цієї народної мудрості?..
Хто ж то він? Цей шляхетний, роботящий, душевний пан – Борис Павелко. Він, як на мене, за свої прожиті роки досяг вельми багато. Так, у його світлій і затишній оселі щоденно дзвенять щирі голоси дітей: дочки Ярини, синів Юрія, Назара, Михайла. І чималий сад тут буяє, і здалеку видно на горбку садибу Павелків.
Світлиця грає-переливається вишитими бісером, хрестиком іконами й картинами невгамовної газдині Олени. Під її орудою працює місцевий народний дім.
Читач, звісно, може запитати: де ж живе така благородна родина? Це красиве лемківське село Великий Ходачків на Тернопіллі.
Борис зараз очолює вдруге місцеву сільську раду. Зі слів його односельців переконався, що тут, у Великому Ходачкові, його шанують і поважають за працелюбність, творчу діяльність і відданість людям і своїй праці.
Невимовно цікаво поспілкуватися з Яриною Павелко. Нині вона вчиться в магістратурі Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Переконаний, що вона заслужено поповнить ряди українських філологів.
Син Михайло – майбутній дантист, штудіює на медичному університеті Тернополя. А ще він одержимий футболом, був учасником розмаїтих матчів як місцевого, так і всеукраїнського рівня.
Юрій і Назар поки що вчаться у школі. Пролетять роки, і виростуть із них також добрі спеціалісти…
У причепуреній світлиці Павелків витає направду християнський дух любові, злагоди, прощення, поваги та допомоги. Дай, Боже, їм довгих і благих літ!
Зиновій Бичко, НСЖУ