«Учітеся, брати мої! / Думайте, читайте…» (Тарас Шевченко, «Учітеся, брати мої»). Євген Маланюк ще на початку 50-их років XX ст. виснував думку, що нечитання знесе Україну зі світу. Чи щось помінялося? «Критик Євген Баран стверджує, що “ми живемо у час нечитання”, однак не зважується у цій ситуаці назвати крайніх. І я теж не беруся судити, наскільки ця інформація безнадійна» (Василь Слапчук, «Чистий четвер»).
Читаймо вечорами вголос своїм дітям – це єднає родину, позбавляє їх телефонно-комп’ютерної й телевізорної залежності. Читаймо дітям те, що й нам цікаве. Шукаймо дітям, собі потрібну книжку. Доречна думка Умберто Еко про те, що інтелектуали повинні радити політикам читати потрібні книжки. Бачу вашу усмішку – сміх додає здоров’я!..
Читання – АКТИВНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. Мозок вбивають лінощі. Він гнучкий у будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням. Мозок стимулює: ЧИТАННЯ, ПИСЬМО (стверджує директор Інституту фізіології ім. О. Богомольця академік Олег Кришталь) і все, що спонукає до РОЗДУМІВ. Іван Пулюй був переконаний, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: «Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом» (Ірина Фаріон, «Мовний портрет Івана Пулюя»). І ще одне означення: «Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури – це істина. Істина не зникає. Де правда – там повинна бути перемога».
ДИТИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ ІЗ ГОТОВИМ ДО ПІЗАННЯ СВІТУ МОЗКОМ. Від нас залежить чим ми його наповнимо.
Ейнштейна запитали:
– Що необхідно робити, щоб діти були розумні?
– ЧИТАЙТЕ їм казки !
– Що необхідно робити, щоб діти були ДУЖЕ розумні?
– ЧИТАЙТЕ ЇМ БІЛЬШЕ КАЗОК !!!
Людина, яка не читає – бездумна і стає рабом чужих думок. Силкуймося… Книги читаймо, роздумуймо, споглядаймо багатство довкілля, впиваймося його красою – іншого способу пошуку істини, пізнання мудрості й духовного вдосконалення світ не знає: «Кращого, Кірне, чогось, аніж думка, нема у людини, / Й гіршого, Кірне, чогось, аніж бездумність, – нема» (Теогнід [кінець VI ст. до н. е.] – давньогрецький лірик з міста Мегари, аристократ).
Книжка – це розмова з живими і мертвими, наше минуле і майбутнє (libros lege, книги читай. – Катон). Вона ж бо спонукає до роздумів: «Думаю, отже існую» (Декарт). Розмислюймо не про «існування», а про «блаженне життя», бо щастя – це сенс нашого життя. Сльози думок пам’яті, життя, щоденного буття… Думки пам’яті… Один мудрий чоловік повчав мене, що думати навіть чужими, вивіреними життям та правдою думками, – це також труд, праця, мистецтво, адже вони, передумані, переосмислені, просякнуті теплотою й переживаннями серця, не є вже чужими… Вони, думки, наповнюються духом, енергією свого рідного «Я».
Мирослав Дочинець зізнається, що він «ліпший читач, ніж письменник» і згадує чоловіка, який сказав йому, що «Добра книга – то розмова з Богом…» Коли читаємо, роздумуємо – будуємо своє «Я». Для цього потрібно постійно протирати від пороху книжки і дзеркала своєї пам’яті: «Я протираю і протираю дзеркало – й мені бачиться те, що, здавалося, давно призабулось. Тепер я зрозумів, що дзеркала не просто треба, а вкрай необхідно протирати. Це допоможе нам більше пізнати себе і життя» (Михайло Слабошпицький, «Протирання дзеркала»). У цій же книжці Михайло Слабошпицький пише, що читання для Василя Земляка було процесом глибоко творчим: «Фрідріх Ніцше сказав, що одним людям читання заважає думати, а іншим – допомагає. Саме до таких, інших, належав Василь Земляк. У ньому жила глибоко органічна потреба спілкування з думкою у літературному вираженні.
Далі Земляк розводиться про те, що ми не маємо жоднісінького уявлення про те, хто з нас що пише, бо ліниві читати одне одного».
Дивна це річ – наука читання. Щойно з однієї книжки сотав думку, а вже з полички прочитаного доречно проситься до рук друга… Лос-Анджелес: 2013 рік, вибори мера, 1.8 мільйона зареєстрованих виборців, на вибори прийшло 16 відсотків. Байдужість: «Моя хата скраю, я нічого не знаю»… «Демократичне суспільство буде могутнім тільки тоді, коли більшість його учасників братиме активну участь у виборах і в житті спільноти» (Кен Робінсон і Лу Ароніка, «Школа майбутнього…»).
Пам’ятаймо про давнє українське козацьке прислів’я: «Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю».
Книжка була і залишається найбільшим ворогом сердечної закам’янілості. Її вплив на людину досі не розгадано, бо сама вона – найдивовижніший винахід людства. Книжка відтворює внутрішній світ автора, його знання й життєвий досвід, муки і переживання його душі, найсокровенніші роздуми. І якщо, читаючи її, співпрацюємо з автором, то накладаємо власні думки, своє життя на авторські роздуми, на його життя – зіставляємо, робимо висновки: змінюємося. Мудрішаємо!
Припадаю очима і серцем до сторінок книжки: «Із численних світів, не отриманих людиною в дар від природи, а створених нею самостійно із власного духу, світ книг найбільший. Без слова, без писемності і без книг немає історії, немає поняття людства» (Герман Гессе, «Магія книги»). Велике то щастя – гуляти думками пам’яті, бо й таке написане: «На противагу Гайдегеру, для якого Ніщо в жодному разі не створене людиною, Сартр уважав людину джерелом Ніщо. Не через те, що вона знищує буття, а через те, що перетворює його на минуле» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»). Істина буття…
Зустрічаю знайомого, розпитую: як живе, про що думає, що читає?!
– Нема, нема часу – нічого не читаю…
«Запросив» його з Маленьким принцом «відвідати» четверту планету (з однойменної повісті Антуана де Сент-Екзюпері) – відмовився…
Існує велика потреба пробудитися до життя. Одні люди не виразно, а інші дедалі сильніше відчувають цю потребу, яка ширяє в нашому задушливому просторі – книжка може стати тим другом, який допоможе нам на дорозі правди:
Сиджу із друзями-книжками
І п’ю знання, мов бджола мед,
І духом мчуся вверх до брами,
А серцем лину все вперед!..
Книжок без ліку в нашім світі,
Але навчають нас не всі. –
Цвіте квіток багато в літі,
Та мало виросте в красі!..
Іван Огієнко
Плекаймо свою пам’ять, бережімо, примножуймо її читанням, роздумами, бо в будь-якому віці мозок гнучкий, здатний зберігати незліченні обсяги інформації – як і Всесвіт. Він чи не найбільше з усього створеного Творцем слугує вічності. Пам’ятаймо, що «Сила і спасеннє лежить у нас самих: у праці над освітою і добробитом народа» (Іван Пулюй). Докладаймо зусилля, щоб не загубитись у вічності, щоб бути достойними життя на рідній землі, дарованої нам Богом:
Я взяв своє серце малими руками
Й віддано поклав Україні до ніг…
Іван Огієнко
Книжка рідною мовою додає нам сили, снаги працювати, допомагає за будь-яких обставин залишатися людиною, бо без знання нема пізнання, а знання – у книжці.
«“То що? Ніхто й не пробуватиме спричинити кривду мудрецеві?”
– Пробуватиме, але намарно. Надто велика відстань між ним і низинами, щоб відтіля щось шкідливе могло сягнути аж до нього» (Сенека, «Діалоги»).
…«Одночасно наголосимо: “одухотворення розуму”, набуття ним ознак мудрості відкриває не просто нові гносеологічні горизонти, а робить реальною перспективу оволодіння людиною вищих сенсожиттєвих цінностей, духовних істин, які возвеличують людське буття… Це особливе вміння “бачити духом” і земне, і “надсутнісне”» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).
«Наш розум можуть викрасти» (Пол Льюїс) і пам’ять також (Б. Д.): «Вісімдесят сім відсотків людей прокидаються і лягають спати зі своїми смартфонами» (Джеймс Вільямс. The Guardian, 6.10.2017. Зреферував Орест Друль, ZBRUC.EU, 13.07.2018).
«Книги – друга моя материзна» (Мирослав Дочинець). Читання формує здатність мислити й виховує особистість: «Роздуми – це потужна і плідна наука для того, хто вміє це намацати і заглибити у собі» (Монтень, «Проби»). Виховання особистості у глобалізованому й екстенсивному просторі людських стосунків много важить, а ми здебільшого не помічаємо, не бажаємо усвідомити, що необхідно працювати, хоча б щось створювати для поступу цивілізації, зміни світу. У цьому й суть «Материзни», про яку не раз нагадував Пантелеймон Куліш.
Слава Україні !!!
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів