«Не спи, мій коню»
***
Від кого втікаєш, о, річечко, серед роздолля:
Від неба, від тверді, від шепоту квітів, трави?
Так, вільному – крила і простір, свобода і воля.
Ти ж – вільна, пливеш, куди хочеш. Ти – вільна, пливи.
Чому не радієш, не тішишся дзвінкоголосо,
Отак, як в моєму дитинстві, що родом із див?
Худенька, тихенька і дивишся вслід верболозо.
І хто тобі душу розкраяв, осиротив?
–
***
Цей світ не впаде до ніг
Лукавим, п’яницям, гіркавим.
Цей світ – як найперший сніг
Чи кухлик гарячої кави.
В бігу, на ходу, на льоту
Пізнати б його по краплині.
Я знаю його наготу.
Я вірю йому, як людині.
–
***
Те, що болить, не бинтуй.
Бог забинтує всі болі
В хаті, у лісі чи в полі.
Ти ж бо – не вередуй?!
Чемник, то потерпи,
Перетривай скорботи,
Усіх тих, хто «за» і «проти».
Будь – як дуби.
Все в житті – до пори.
Підпережи надії.
Що тобі лиходії?
Підпережи вітри.
–
***
Не дивуйся серед видив,
Де незмірна глибина,
Бо невинного світ видав.
Все минає, і винА.
Серед спеки, серед стужі,
У всевиддя й непроглядь
Все мина, але от душі
Пошрамовані болять.
–
***
Поки не вицвітуть жалі,
Поки журба не вмиє личко,
Мене, із неба невеличку,
Любитимуть всі журавлі.
Бо в мене й журавлів – політ
Понад життями, над землею.
Чи треба мужності, єлею,
Щоб зрозуміти грішний світ?
–
***
У древньому Кременці сніг, молоденька зима,
Іще не по груди і, навіть, не по коліна.
Легенько до п’яток торкнулася, тиха, німа,
Як страдниця і покаянниця хрестопоклінна.
У Кременці сивому сніг, припорошено світ
Із часу Мстислава Удатного чи щонайпершого руса.
О, Кременцю мій, найтеплішо-палкіший привіт!
Давай застеляй білотканного скрізь обруса.
–
***
В тебе гординя – мов броня.
Це не від Бога.
Тобі все суще – не рідня,
Душа убога.
Маєш багато, та не все,
Хоч ковбаса є.
У судний день гріш не спасе.
Любов спасає.
–
***
Перейду навпомацки
Через біль, журу.
Грітимуть всі помисли,
Поки не умру.
І калина грітиме
Під моїм вікном,
Як в нічній порі подме
Вітер-агроном.
Гіртимуть віконниці
Світлі образИ.
Я, мабуть, до скону ці
Знатиму ази.
–
***
Що вміститься в твоєму декольте:
Святе чи грішне, сутнє чи пусте?
Що вміститься в дірявій голові:
Живі чи мертві, мертві чи живі?
А, зрештою, я зовсім не про те,
Не про якесь безлике декольте.
І також голова тут ні при чім,
А мізки, від дурні їх облущім.
–
***
«Кари убивцям, кари.
Хай спопелить Божий гнів», –
Зв українських синів
Погляд благає карий.
За дочок, за берегинь
Скарає ще Божа десниця.
І збудеться таємниця
Усіх поколінь. Орку, згинь.
–
***
Розступається ліс. Розступаються небо і твердь.
Розступаються гори, точніше туман перед ними.
Розступається день. Ти, його, дивака, не розсердь,
Щоби дощ не послав і не плакали гірко дрібними.
Розширяються душі, мов ріки, озера, моря.
Розступаються Віра, Софія, Любов і Надія
Перед сяйвом святим, перед світлом із вівтаря.
Розступись, лихо зле. Хто, скажи, що тобі заподіяв?
–
***
Домоткана любов. Домоткана і віра, й надія,
Як святе полотно, прапрапредківський оберіг.
Ех, щасливі оті, кому Бог усе це приберіг,
Й дуже мудрі, для кого життя – це велика затія.
Поверх барв, поверх трав, нижче неба і всіх споришів,
Де потрібно – навколішки, десь – тишком-нишком, навшпиньки.
Щоби світ не мілів, не чужів і не відбайдужів,
Молочка йому дай, найтеплішого, що від миньки.
–
***
Чи розпечалиш перший дощ і схлип,
Найперші тіні і найперші втрати?
Чи розпечалиш сум стареньких лип,
Які вже, як іхтіозаври, брате?
Чи розпечалиш душу, небеса,
Насущне суще і земне грядуще,
Коли тривога дужче нависа
І біль, бентега згущуються дужче?
–
***
Перехрещу на тридев’ять земель,
На тридев’ять світів, усіх насущних,
Бо кожна стрічна мить – не карамель,
Хоч містить насолоду і красу ще.
Перехрещу – хай Господа рука
Керує, визволяє хай десниця.
Хай шепіт щонайменшого струмка
Святиться.
–
***
Не розхитуй долю, як осердя.
Не щеми від літа до зими.
Не складай із прикрощів томи,
Не захмурюй обрій спересердя.
Кожне слово, кожна думка – наче
В спину, в серце а чи в душу ніж.
Не хитри, як лиска, не маніж.
Всесвіту не байдуже, одначе.
–
***
Бути в цім світі добрим –
Бути відважним, хоробрим,
Вміти любити людину
В радості, в прикру годину.
Бути в наш час щасливим –
Слід не втекти від зливи,
Щоби вона перепрала
Душі, всі борона й рала.
Стати в наш час багатим –
Під крилом бути рідної хати.
Стати в наш час успішним –
Бути простим, запобіжним.
–
***
Не любити не можу
Й, мабуть, не відлюблю
Місяць цей, як вельможу,
Світ, що лізе в петлю.
Не сміюся на кутні.
Не сміюсь, Боже збав.
Бережи дні майбутні
Від забав.
–
***
Не спи, мій коню, мій гнідий, не спи,
Як вороний не спить, буланий, чалий,
Так, як давно без сну старі степи,
Куди колись ти зморений причалив.
Не спи, рідненький, адже що тут сон,
У світі, де війна, де лють, розруха,
Де тужать Миколаїв і Херсон,
Де ворог – як розлючена свекруха.
Не спи, гніденький, меркнуть вже жалі,
Гряде любов – й не треба до ворожки.
Ще буде, коню, радість на чолі.
В очах цвістимуть маки і волошки.
Юлія Бондючна