–Як на Іри уродини
та спекли ми коровай —
до щасливої години —
(слово-слово, дві словини!) —
булки,
кренделі,
коржини
для вродливої Ірини —
купно, Спілко, випікай!
Микола Петренко: ЖАГА ПРАДАВНІХ ДЖЕРЕЛ
Ми живемо у суспільстві, яке з прадавніх часів змушене було віками лише мріяти про власну Державу – проте якимось незбагненним дивом жило державницьким життям!
Я над цим роздумую, перечитуючи книгу своєрідної поетеси Ірини Вовк. Так от: саме у її творах я постійно знаходжу ту пильну увагу до нашої одвічної звичаєвості, до традицій, забобонів і заклять, молитов і зичень, та й багато чого іншого. І це непросто посилання на відомі чи майже невідомі прадавні тексти – вони в Ірини набирають ваги свідчень своєрідних божеських правил, канонів, законів нерушимих, за якими жили наші предки. І тим викликали подив навіть у нас самих: як же це ми, бездержавні, живемо за тими конституційними приписами, чому вони непорушні на всьому етнічному обширові, чим дорогі, наче правдиві заповіді Божі?
У поезії Ірини Вовк глашатаями цих прадавніх звичаєвих істин стають казково достовірні герої – від Мавок і Лад, Лелів і Перунів, до безіменних носіїв таїни…
РІЗЬБЛЕНА МАВКА
(Монолог скульптора, який мав би вирізьбити поетесу в образі Мавки, зіграному нею в студентському театрі).
Кусень брили від скелі відламано –
Чи не витешу Мавку із каменю?
Чи не вирізьблю, чи не виріжу –
Мені в камені тім залишену?
Бачу ж усміх твій, чую твій голос –
Щоб лиш зайве від брили кололось.
Чую подив, а в подиві пісню –
це ж різьблю тебе знану й незвісну.
Вірю в слово, що ти проказала
На Купала, в ту ніч на Купала.
Ти предивна, захована в брилу –
сто сім раз притупилось зубило.
Та проте – ти видніша й видніша,
Ти подоба – чи пісні, чи вірша.
Чи вітрила, чи ватри, чи квітки,
Ти до мене сяйнула – а звідки?
Ні розради, ні втіхи нема мені –
Є лиш вибита Мавка у камені!..
ВОВЧЕ ІМЕННЯ
Намарно споконвік в нас не дають імен:
Ось ти – Ірина, так? Для когось ти – Ірен.
Та не один із нас запевнить поспіша:
У імені твоїм уся твоя душа.
Тож в пращурів своїх ти запитай, коли
Їх за звірячий дух ВОВКАМИ нарекли?
Ти мрійна і палка, ти ніжна, наче шовк,
Ти не вовчиця, ні – ти поетичний Вовк!
***
Володимир Бондаренко: ШЕСТИКУПЛЕТТЯ ПРО ІРИНУ ВОВК
(Збірки поезій Ірини Вовк: “Дзеркала”, “Самоцвіти сокровення, “…І все ж – неопалима”, “Семивідлуння”)
Чомусь перед дощем
думки – мов кастаньєти…
Антонич був хрущем,
а потім став поетом.
Ірина Вовк вовків
не бачила ні разу
і навіть їх слідів
на стежці до Парнасу.
В ній інша дивина:
крізь урвища й провалля
у світ поезії вона
прийшла із задзеркалля.
Як пілігрим ішла
дорогами натхнення,
Коштовності знайшла
для сокровення.
У пралісах лексем
і зрима, і незрима,
опалена вогнем
“…І все ж – неопалима”.
А доки йдуть роки
та десь тече Замбезі –
Хай множаться рядки
окрилених поезій.
***
Богдан Чепурко: ГАЛИЦЬКИЙ КЕЛИХ(Ірині Вовк, що копала стародавній Галич, народженій в Ялті)Світанок в Ялті – полудне в Львові:
в дзеркалах сонце колише тишу.
У самоцвітах душа колише
Семивідлуння зірвиголове.
Барвистоцвітно й неопалимо
квітне елегій галицький келих.
Троянди в’януть, і вітер стелить
темне пелюстя на білі зими.
З джмелем на пару джмілка захоче
Густи-джмеліти понад потоком.
Стиснулось серце – кров тихо ойкне:
горять сузір’їв вологі очі.
***
Володимир Олейко: ДІВЧИНІ В БІЛОМУ
Дівчино в білому… Колір цей личить тобі.
Тільки твоя неприступність була ще біліша.
Хочу повірити в твій непідроблений біль.
Навіть повірю. На хвилю. На білу. Не більше.
Довше не втримаєш хвилю у плині юрби,
Що білизну́ розтерзає на тисячі клаптів.
Може, я справді лиш колір твій білий любив,
Не розумівши, крім себе, нікого насправді?..
Я став жорстким у жорстокому плетиві днів.
Я ще повірю. Я потім тобою запла́чу.
Тільки хоч зараз не треба прощати мені.
Хай відійду я від тебе таки не пробаченим.
***
Віктор Неборак: З ДАЛЕКИХ СТУДЕНТСЬКИХ РОКІВ,ІЗ ГОРНИЛА “ФРАНКОВОЇ КУЗНІ”
…Небо повне ірами тріпотіло крилами…
— Ірочко! Вітаю тебе з Весною, якої всі ми так чекали, бажаю тобі всього-всього-всього, а особливо – стати неперевершеним науковцем, найвідомішою серед новітньої генерації українських поетес, а ще бажаю, незважаючи на всі ті високі титули, залишатися завжди такою ж товариською і ліричною, якою ми всі тебе знаємо зараз.
***
Богдан Смоляк:ІРИНІ ВОВК,
ІМ’Я ЯКОЇ ОЗНАЧАЄ МИР, ЗЛАГОДУ, ГАРМОНІЮ
Хоч так, на жаль, з-перед віків:
З вовками жить –
по-вовчи вить… –
Прийшла із миром між вовків –
Поезією повнить світ!
***
Петро Шкраб’юк: ФРАШКА
(на збірку Ірини Вовк “Обрані Світлом”)
Душа моя розквітла,
бо й Ірина Вовк – обраниця Світла.
ІМПРОВІЗАЦІЯ
(звітно-виборні збори у письменників Львівщини)
Сидить Іра в капелюшку,
срібні кульчики у вушку.
Файна Іра, файна днина –
хоч життя і швидкобіжне…
І не Вовк вона Ірина,
тільки Вовченятко ніжне!
***
Микола Петренко:ПЕРО З КАПЕЛЮШКА
(“Я намалюю пташку — за Превером!
Я намалюю пташці зелен-трави…
Я намалюю пташці подих вітру…
Я намалюю жар-перо для пташки”…
Ірина Вовк, вірш “Малюнок з пташкою”)
А та пташка наставила вушка
на ліричні твої голоси:
– Те перо – із твого капелюшка?
Не даруй, вже сама доноси!…
За ювілейним виданням “ВОВЧІ ІМЕНИНИ” (Львів: Ліга-Прес,2013)***Марія Людкевич:ТВОРЕННЯ СВЯТА БЛАКИТНОГО СОНЦЯ І ПІСНІ ЖИТТЯ
Поезія Ірини Вовк – це своєрідний романтичний світ, де витає дух свободи, у якому живуть: міфічний образ Єдинорога; бог тварин і лісів, покровитель мандрівників Велес; міфи давніх слов’ян; повір’я наших пращурів; народні традиції, що збереглися й понині. Прочитавши ці поезії, ніби занурюєшся в магію незвичайного, казкового, міфічного, це ніби напій із цілющих вод, що веде нас за ниткою часу з тисячоліття в майбутнє.
Поетесі Ірині Вовк затишно і тепло у створеному нею світі. Тут вона щаслива, бо у себе вдома. Їй милі серцю усі створені образи: Вужа-Домовика і Вужихи-Домахи, Змії-Цариці, Духових Криниць, Долини Єдинорогів, Червоного Півня…
І, як пише поетеса, «ми усі на землі – в нетрях часу лишень подорожні», та звучить і не минає Пісня Життя. Надіюсь, що залишається з людським серцем і Поезія, бо вона вміє розказати світові про таємниці буття, про любов і тугу, про щастя і розкіш – жити на цій землі…
(з передмови до ювілейної збірки Ірини Вовк «Туга за Єдинорогом». – Львів: Сполом, 2018)
***
Ірина Вовк: СОБІ НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
…Отож, допоки ми живі й здорові
І повен келих божої любові –
Співаймо гімн життю, цінуймо ближніх
І ті дари, що послані з вовишніх –
бо в тих хвилин немає вороття,
і миті не повернуть нас, колишніх…
Співаю славу всіх земних і грішних,
Що іскру Прометея зберегли…
Ми тут були – ми вірили й любили,
Ми у душі багаття запалили –
…і сповнили… допили… допливли…
4 .09. 2023. Львів.
Основна світоина – з донею Устею.
