Видання нової книжки – “За тиждень до весни” свого часу ініціював головний редактор видавництва “Карпати” Борис Кушнір. (У мене рука не піднімається написати “колишній”, бо людина живе доти, поки живе в наших серцях пам’ять про неї). А він залишив чимало щирих спогадів про себе. Його кабінет повсякчас був спражньою творчою лабораторією, куди щодня заходило десятки креативно обдарованих особистостей.
За час співпраці з ним (а це понад двадцять років) тут можна було зустріти багатьох відомих особистостей Срібної Землі. Часто заходили сюди Василь Густі, Дмитро Кешеля, Андрій Дурунда, Дмитро Федака, Олександр Гаврош, Василь Кухта, Галина Малик, Василь Кузан, Юлія Драгун… Борис Григорович не тільки подовгу спілкувався із кожним, хто завітав до його робітні, обговорював сторінки майбутньої книги, а й при потребі вже разом із автором вносили правки і доповнення. Навіть спільно брали участь у визначенні змісту обкладинки і титульних сторінок. До співпраці залучали і графічного дизайнера. Тому після виходу у світ книги ніхто ніколи не мав до нього і видавництва “Карпати” ніяких претензій.
Звісно, не обходилося і без філіжанки запашної ужгородської кави, яку від щирої душі пропонував відвідувачам господар кабінету. Він охоче давав дружні поради тим, хто цього потребував і звертався до нього по допомогу. А часто й сам проявляв ініціативу. Як і у випадку при виході у світ моїх книг “Житіє Зайчика – Контрабандиста” та “Бітанга” – я охоче погодився на запропоновані ним назви. Це було просто захоплююче! За останню я був удостоєний відразу двох всеукраїнських літературних премій – імені Василя Юхимовича та Юрія Яновського.
Ніби відчуваючи щось на серці, перед виходом у світ збірника “Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить” Борис Григорович зателефонував мені і запропонував написати післяслово. Звісно, я дуже зрадів, і одразу погодився, бо мені добре відоме влучне і вдале слово багатогранного редактора. Він умів точно і чітко розкрити зміст книги, чого часто не вистачає теперішнім виданням .Так і з’явився в кінці книги епілог “Казка нікуди не зникає, вона – у нас самих і у наших дітях і внуках”. Вдумаймося лише, як він образно висловився про те, що хвилює кожного, хто взяв до рук книгу: “Найсуттєвіше: він – завжди традиційно вишукано і майстерно поєднує казкове і реальне, фантастичне і приземлено буденне наше життя з його актуальними і часто-густо недитячими проблемами. Вони, звичайно ж, різних масштабів, проте однаково болючі для маленьких сердець, надто на фоні нинішніх подій в Україні”.
І далі додає: “Характерна ознака творчості майстра: героями казкових пригод у його творах сьогодні виступають не тільки, так би мовити, звичні і традиційні для казок лісові звірята (наприклад, Зайчик, Ведмідь, Вовк чи Лисичка), але й, скажімо, не завжди примітна за масштабами, проте завжди безстрашна Бджілка, яка з легкої руки письменника отримала дзвінке ім’я Джавелінка, що у дитячому сприйнятті (перевірено у читацькій аудиторії!) сьогодні чітко асоціюється із постійною працелюбністю і встановленням справедливості та неминучої відплати злому ворогу, який зазіхає на рідну домівку, рідний край”.
Після кожного виходу в світ книжки Борис Григорович разом із працівниками Закарпатської обласної бібліотеки для дітей організовували презентації, залучаючи до цього газетярів і телебачення. Не оминали таких заходів і директор видавництва Віктор Браславець і технічний редактор Марія Товт. Було цікаво і захоплююче!
Ужгородське видавництво “Карпати” постійно бере участь у книжкових виставках, які проводяться в Ужгороді, Львові і Києві. Борис Григорович неодноразово запрошував і мене. Та не завжди була нагода поїхати. Одного разу він телефонує мені з міста Лева і каже радісну новину: мою книгу “Таємниця Смерекового замку” придбали книговидавці з Парижа. Вони схвально відгукнулися про неї. Про Францію я мріяв з дитинства. Тому був дуже задоволений приємною звісткою.
У Бориса Григоровича було багато друзів. Ось що згадує про нього палкий книголюб, науковець, проректор з наукової роботи, голова Педагогічного товариства імені Августина Волошина Михайло Басараб з Ужгорода: “У видавництві “Карпати”, де він довгі роки працював головним редактором, я свого часу видавав десятки книг, альбомів та наукових монографій, то ж не раз переконувався у глибині енциклопедичних знань Бориса Григоровича.
Останній рік ми часто зустрічалися у видавництві, що тепер ютиться у двох кімнатах кількаповерхової будівлі лісгоспу, що на вулиці Собранецькій в Ужгороді, і неспішно складали докупи збірку моїх поезій та спогадів про Петра Миколайовича Скунця “На мольберті життя”. За кавою, міркували про час нинішній і давній, згадуючи спільних приятелів. А ще, любив Борис Григорович пожартувати, й тоді приходили на спомин кумендні ситуації, які зилишилися вже лише у нашій пам’яті.
Як редактор,він звертав увагу на змісти, про які автор не міг навіть здогадуватися, але часто погоджувався з аргументами співбесідника.”
Народився Б.Г.Кушнір 1 вересня 1948 року в с. Воронівці Вільшанського (тепер Городищинського) району Черкаської області в сім’ї службовців. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. Працював у редакції газети “Молодь Закарпаття”, служив у армії, знову повернувся до журналістської роботи. Завідував відділом редакції обласної газети “Закарпатська правда”, кілька років був помічником голови облвиконкому. З жовтня 1991 року генеральний директор фірми ділової інформації “Інфо”.
Друкувався в газетах “Молодь Закарпаття”, “Закарпатська правда”, “Літературна Україна”, “Друг читача”, “Культура і життя”, “Молодь України”, журналах “Україна”, “Перець”, “Дніпро”, “Старт”, “Наука і суспільство”, “Жовтень”, колективних збірниках “Перевал”, “Калиновий спів”, “Молодий день” та ін.
Окремими виданнями вийшли збірки гуморесок “Ньютонова груша”, “Сізіфові клопоти”. Він один з авторів нарису-путівника “Ужгород”.
….Борис Кушнір навіть вже взявся редагувати рукопис книги, яку ти, шановний читачу, тримаєш у руках. І почав її із повісті “Замах на Теодора Ромжу”. Та вона так і залишилася в комп’ютері непрочитаною…
На жаль, не судилося…
18 грудня 2024 року перестало битися Його серце. Та пам’ять про нього житиме доти, поки житимуть його справи, а вдячні читачі читатимуть видані ним книги.
Про видання цієї книги – “За тиждень до весни” вже подбали його колеги із видавництва.
Василь ШКІРЯ
Leave a Reply