“Я – Україна” – чудова пісня! І зміст!

Загояться всі рани, Розчиниться вся кров, Колись мене побачиш ти Квітучою ізнов, Я подарую чисте небо – І прийде весна колись, Коли закінчиться війна! . Приспів: Тому що я – Україна! Я витримаю біль! Я захищу тебе від куль, Що в мене цілять звідусіль! Тому що я сильна! Я подолаю все, Бо ти мене у своїх руках несеш! . Голови поклавши, відправились у сні, Колись назвуть героями вас, Ви, мої сини!.. І зацвіте калина, Мов кров червоний мак, Згадає Батьківщина, яким ти був, козак!.. Вірю з тобою я в наші сили, Свобода в серці, як крила, І мир повернеться знов! Знаю, з тобою я все подолаю, Завжди добро перемагає І переможе любов! . Приспів. . Речитатив: Наші ангели нас захищають Від навали і тьми ворогів, Мої крила тебе обіймають, Мої руки в крові чужаків. Вони ніж нам встромили у спину, Увірвавшись нахабно вночі, Але стали ми за Україну єдині, Схрестивши у битві мечі! Відбудуємо все, повернуться Із далеких країв всі птахи, Очі твої мені посміхнуться, Засміються ще знов дітлахи! Сильна нація, вільна, єдина, Мирне небо, щасливе житя. Ми є всі твої, ми – родина, І нехай буде так! Буде так!

Кожен з нас Україна. Я – Україна. Я навіть більше українка, ніж могла собі подумати. Здається, що ми з моєю країною більш схожі, ніж я могла припустити. Здається, в мене були такі ж ментальні проблеми як і в моєї країни.

Власні кордони (у самому широкому значенні цього слова) – не вміла не пускати гадів та паразитів на свою територію, вчасно проганяти зрадників, лицемірів та руйнівників.

Пускала усіх бажаючих у свій простір, навіть якщо бачила, відчувала і знала, що вони лише щоб зайти з цікавості, понишпорити, наробити рейваху, використати, а по ходу – знецінити і зневажити.

Відкривала усім випадковим, не зацікавленим, не моїм особам свій світ і дозволяла висміювати його, применшувати. Дозволяла зайдам демонструвати свою зверхність, зневажливість або “снисходительность”.

Мене ранили, від мене відверталися. Мене зневажували і використовували. Намагалися маніпулювати. А я раз за разом – змовчала, стерпіла, звинуватила себе, зробила вигляд, що нічого не відбулось, подумала, що немає вибору і мушу все пережити, вважала “терпіння” чеснотою і надіялась у Бога отримати винагороду. Думала, що сама не впоратись і мені потрібні хай такі, але хоч хтось.

Усіх і завжди розуміла. Різноманіття поглядів. Нівелювала чужі недоліки – нічого ж, в них життя інше, або не має емпатійного досвіду… з часом зрозуміють.

Намагалася достукатися. Раз за разом.

Приймала усі “кроки на зустріч” навіть якщо розуміла, що не з усвідомлення і не зі щирості, а через вигоду, цікавість або багатоходову маніпуляцію.

Розуміла, що не розуміють. Відчувала дику безпорадність і не могла збагнути що робити зі своїми німими словами та болем.

Була джерелом, або поштовхом для сили, прийняття, натхнення чи змін в життях інших, а сама завжди залишалася десь збоку, осторонь, за межею.

Приймала усіх і завжди бачила плюси. Прощала мінуси. Пам’ятала, але прощала, і у своїх діях, переважно, мінуси не враховувала.

Я – Україна. Ти – Україна. Усі ми – Україна. Батьківщина. Так багато історій в кожного з нас і в нашої землі, в нашої незалежності, нашої боротьби.

Тепер ми уже точно будемо

В мене були такі ж проблеми як і в моєї країни. Мабуть, у кожного і кожної з нас можна було знайти свій перелік не закритих гештальтів, які можна і на цілу країну прирівняти. Війна закрила нарешті або більшість із них, або вагому частину.

Ми пам’ятаємо нашу історію, наших гетьманів, наших митців, наших борців за свободу. Чуємо їх слова. І переймаємо їх боротьбу. І ця боротьба не закінчиться після перемоги – а навіки.

Вона має стати стабільністю, монолітним правилом, щоб ніхто і ніколи не посмів перетнути наші кордони не те що і з мечем, а навіть із не добрим наміром.

Хто на мене із мечем піде – від меча і загине!

Слава Україні! З нами правда, з нами воля, з нами Бог!

Все буде Україна.