Іванна Стеф’юк – постійний автор і помічник головного редактора журналу «Золота Пектораль». Молода письменниця, кандидат філологічних наук. Лауреат літературної премії імені Пауля Целана. Автор збірки новел «з гостем за руку» (Золота Пектораль, 2013), роману «На хітанці», повістей «Вітер над курултаєм» та «Близниця», а також віршів. Займається літературознавством, очолює науково-методичний кабінет Учбово-методичного центру культури Буковини. Захоплюється фотомодельною справою. Живе і працює у Чернівцях.
***
Та найперша із втіх, та любов..
Та ожина, що чорно-червона.
Дикий кінь пробіжить стрімголов,
Дикий кінь – його збруя холодна.
Його вершник – невипитий день,
Його вершник – за завтра спокута.
Не згадати повік тих пісень,
Не забути його, не забути…
Вже не рідні, і не вороги.
Раз – і з кроку пішло роздоріжжя.
Відпускаю твої береги,
Не справляй лиш коней сюди більше
***
Струни світу вже налаштовані,
Трави небо переростуть.
З павутини пішли основини,
Павуків лиш нема, мабуть…
В тих сітках, що між трав хитаються,
Ще ні хмари, ані роси.
Павутина світів ховається.
Ніби шепче комусь “спаси”.
Трави пнуться у небо стрілами,
Трави небо переростуть.
В павутині нитками білими
Шита тиша.
І в тому суть.
***
Я хочу тиші. Крильми прогорну
Вчорашні зорі на небі чорнім.
Бо ніч і літо. І світ ся крутить
Співають крони, а слів не чути.
А слів немає. Лиш шепіт-подих.
Світ ся милує в черешнях чорних.
Все зупинилось на півхвилини –
Літати хочу, хоч не повинна.
Як знати, хто ми? І в світі звідки…
Послухай тишу, коли ні зірки.
Коли ці крони все небо горнуть.
Коли смакує
Черешня чорна.
***
В ніч з четверга на червень
Жінка родила сина.
Чорна рибина Рибниці
Перепливала міст.
В ніч із безсоння на п’ятницю
Сталося, що повинно –
Вийшла душа в тіло
Й стала на повний ріст.
Ніч дощова з грозами,
Вся в черешня’х влилася.
Ті, що ішли босими –
Синові ще не снилися.
Має собі за янголів
Старців (доземні бороди).
Скрапує дощ із каменів.
Родяться з тиші ворони.
****
Двоє із саду,
Першого саду – Звідти.
Яблук принада,
Люди-монади,
Літо.
Яблуні родять,
Соком і зе’рням – плодом.
Двоє (що Звідти)
В сад цей ще вернуть
Згодом.
Двоє по небу
Недоходили… Небу.
Вужчає коло,
Пусто навколо…
Треба…
Треба садити
Землі оці садами.
Яблучний запах –
Він як душа,
Він з нами.
– Що пригадав ти,
Сивий Адаме?
– Бога.
Яблуко впало.
Просто із хмар
В ноги