Наталю Скосареву знаю кілька років – як натуру поетичну, добру, світлу, надійну, неоромантичну, зі здоровим почуттям гумору, надійного друга, ніжну і справедливу маму мого похресника Остапа – ровесника Помаранчевих подій 2004 року…
І скільки знаю поета, стільки з нею, навколо неї, у ній – поезія: написана словами музика… Вербалізована, матеріалізована, магічна, навіть… сакралізована…
Не знаю, правда, наскільки вона пов’язана для Наталі з молитвою (це питання інтимне), але така послідовна вірність віршам наводить на думку про те, що творення поезії і життя в її біо- та соціополі допомагає нашій героїні виживати і жити у цьому стражденному красивому світі духовно і душевно достойно, хоча навряд чи пристойно, як усі поети, у матеріальному сенсі…
Але ж ми про вічне… Хоча
Митець купається у слові,
хоч потім все піде в архів, –
пише поет уже в першому вірші книжки, ніби кидаючи виклик холодному і нелюдяному часопростору, ніби програмуючи сприйняття наступних своїх віршів: про кохання, про любов, про зраду, про біль і щастя, болюче щастя…
Тобто тут я зразу ж бачу, чую, відчуваю поета-філософа, поета-психолога, поета-есхатолога…
* * *
У світі цьому, світлому й не дуже,
Байдужість де єство нам пропіка, –
Повік зі мною буде моя муза, –
Настояна, дозріла і п’янка.
Коли сувора дійсність ген на чатах,
Коли душа звертається до Бога, –
Поезія прийде на допомогу,
Душі порив візьметься тамувати.
Такого звукоритму аж до ридма… у раніше відомій мені Наталиній ліриці не було.
Вона досі була драматизована, а тепер драматична.
Вона поглибшала, тому просвітлено очистилась…
Здогадуюсь, що цей ріст особистості-поета і поета-особистості – результат боротьби із болем: душевним, тілесним, духовним.
Я приємно здивований цьому, адже далеко не всі прогресують по вертикалі.
Можливо, напевне секрет цього – у її природному збереженні дитинності та інтуїтивному усвідомленні цього в собі…
Наталя («дитинна жінка») відчуває дитинність у своїй душі, як мама відчуває дитину в тілі.
«Будьте як діти» – і будете поетом, – хочеться протрактувати відоме біблійне у цьому контексті.
Зі шліфуванням передчуття з’явилося і вміння сконденсувати це відчуття-монолог, відчуття-діалог до енергетично місткої метафори, відпустити це у світ, Всесвіт… щоби, як бумеранг, зловити знову – і знову відпустити:
Дощу напилась запашна хвоїнка.
– Що думаєш про мене? Говори.
У відповідь лиш чую:
“Мудра жінко!
У полум’ї шаленства не згори!”
Геніальна дитинність практично нівелює різницю між автором та ліричним героєм. Принаймні, її нема для мене. Тому всі вірші цієї книги практично монотемні, але полічуттєві, як сповідь.
Але якщо у молитві сповідаються Всевишньому, то в поезії – насамперед людям, коханому, людині, яку любиш – або ненавидиш, що, як відомо, майже одне і теж за регістром емоцій, як-от:
Є у книзі дивний для такого сповідального поета розділ формального експериментування «Календарні забавлянки (гра слів)», де, зокрема, читаємо:
Бовва´ніють березові бруньки.
Бери бодай
(ба – березень) босоніж.
Боли багатострунніше!
Боли!
Бальзамом будь,
будь буднями,
безсонням.
(Березневе)
Є ще й дитячі вірші для дітей, зокрема, адресна – для сина: «Колискова для Остапчика»:
Любий мій синочку,
сонячна дитино,
я найдужче в світі
усміх твій люблю.
Хочеш – витинанку,
хочеш – колисанку,
хочеш – з пластиліну
їжачка зліплю.
Але камертонним лейтмотивом звучить у книзі все-таки очищальна печаль, пояснювана словами:
* * *
Я смакую вистояний смуток,
Дегустую визрілу печаль.
Істину бажаю осягнути
Й за вчорашнім маю щирий жаль.
Набираюсь мудрости в дитяти,
У бездонних, лагідних очей.
Уникаю сірости й дебатів.
Сяйво душ розшукую, ачей?..
Отака вона природо-, життєлюбна «Дитинна жінка» дитинної жінки-поета, яка любить кохання, Наталі Скосаревої, яку, я впевнений, полюбить той, хто поважно любить, потребує поезії – як початка пісні, як поклику до молитви, як розмови душі з душею, душі з тілом, як білий біль, від якого вмирають, або ростуть…
Отож, «ростемо ж ми, гей!» у високу глибину, глибоку висоту… разом із Наталею і Її ліричною героїнею.
Дай Бог нам усім духовне здоров’я пережити те щастя разом.
Муза поезії – Евтерпа – нам, як і нашій Наталі, я впевнений, допоможе.