«Інтимне дихання епохи». т. 1. Статті, рецензії, інтерв’ю (1994-2010). Тернопіль «Астон» 2016. – 752 с.
«Інтимне дихання епохи». т. 2. Статті, рецензії, інтерв’ю (2010-2015). Тернопіль «Астон» 2017. – 704 с.
«Інтимне дихання епохи». т. 3. Монографічні дослідження, статті, рецензії, інтерв’ю (1997-2017). Тернопіль «Астон» 2017. – 720 с.
На рівні книжкового феномена можна розглядати сьогодні підсумкові літературознавчі дослідження відомого письменника Ігоря Павлюка, зібрані в трьох фоліантах. Врешті його міркувальні Дедалові скульптури набули зв’язаного вигляду і по-новому звучать на три голоси. Про що вони?
Немає сенсу переповідати розлогий зміст цього видання, що вміщує загалом близько дві тисячі двісті сторінок інтелектуальних текстів. Як і наївно було б думати, що тріадичність, покладена в основу тритомного тернопільського видання «Астон» 2017 року, пропонуватиме тезово-антитезово діалектичний мислительний синтез. Це радше різнопланові тексти, зібрані автором в тритомне видання: монографії, статті, рецензії, есеї, інтерв’ю, передмови, резюме, спомини, публіцистика тощо, які завдячують свою появу бібліотечній серії відомого журналу «Золота пектораль» та Інституту літератури ім.. Т. Г. Шевченка НАН України. Однак в межах цієї комплексної праці чітко розпізнаються три авторські голоси, проглядаються три профілі Павлюка – людини-живої, людини-громадянина, людини-поета. Як і, звісно, простежується чітка хронологія поставання наукового образу доктора Ігоря Павлюка від 1994 року до сьогодні.
Людина-жива – це та, що не боїться оголити душу перед читачем, розповідаючи про себе об’єктивні речі. І мужньою є позиція автора – з пісні слова не викинеш – залишивши ранні публікації в первісному вигляді.
Людина-громадянин – вболіває за суспільні інтереси, але теж без надмірного пафосу. Автор цілком усвідомлює в якому часі живе, не потребуючи нафталінового гриму. Він прагматик, що надивився на владолюбців, грантоїдів, нездар, а тому не плекає ілюзій по-відношенню до громадянського служіння, несучи його смиренно в якості доктора наук і професора, лауреата Народної Шевченківської премії.
Людина-поет – відстоює ідеали високого слова біля вогнища поезії. Тут Павлюк не лише мандрівна душа, дитя вкраїнського степу і сопілки, циганського багаття і музики зірок. Він – естет, прогностик і віщун щодо поетичних імен. Не одному поетові дісталась від нього путівка в літературне плавання. Однак чомусь саме його вірші щемливо декламують уславлені українські актори, як наприклад, Богдан Ступка.
Натомість перший авторський голос трикнижжя Ігоря Павлюка – про літературу і літпроцес останніх років, де зустрічаємо зважені оцінки книжкам письменників різної якості: тих, котрі ще недавно йшли поруч з нами (як Ігор Йосипович Нижник), і тих, які обіцяють заявити про себе в майбутньому. Мова про тонку діагностику легких душевних недуг поміж побратимами «во літературі» з побажаннями дотримання здорових життєвих правил молодій порослі, бо немає, за словами автора, сумнішого видовища, як «старі клоуни» (т.2, с.33).
Про амбіції і нереалізовані можливості літературного арсеналу, – і тут другий голос звучить зрілим тембром автора, – він позначений нотками зневіри і позитивістичної тверезості до українських реалій. Приводом зняти рожеві окуляри став емпіричний досвід автора, що в якості мандрівника по світу надихався чужинського повітря в розмовах з побратимами-емігрантами про сумну долю поневіряння за межами рідної землі.
Про літературу як релігію свідчить третій – ранимий голос автора. (т.2, с.42). Тут Ігор Павлюк виступає прочанином до літературних святинь у часі і просторі, творить кришталево-чистий і пам’ятний образ української літератури.
Подорожуючи сторінками Павлюкового видання-триптиха невільно відкриваєш для себе прихований пласт маловідомого культурного простору сьогодення. Книги автора стають культурологічною енциклопедією-путівником до письменницьких бувальщин тих, що ведуть бесіди за закритими дверима. Створюється враження полілогу. Але таким і має бути видання творчого спадку автора, за плечима якого вже піввіку.
Вірю, що ці три товсті томи прислужаться майбутнім дослідникам біографії самого Павлюка в якості настільного видання, позаяк створюють гарне враження життєпису особи автора в просторі і часі, та його творчого зросту.
Богдан ЗАВІДНЯК,
кандидат філософських наук, доктор філософії (Ph.D.), доцент кафедри
філософії Українського католицького університету у Львові.
