18 травня о 14:00 в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» в гостях Світлана Максименко (театрознавець, кандидат мистецтвознавства) з презентацією книги «Український театр у Львові в період німецької окупації (1941-1944)».
Вхід вільний.
Додаткова інформація.
В інтерв’ю «Львівській газеті» Світлана Максименко, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, тележурналіст, автор книги «Український театр у Львові в період німецької окупації (1941–1944)» розповіла, що у період німецької окупації Український театр міста Львова був найбільшим в Європі дозволеним легальним театром, який фінансувався з міського бюджету.
Мисткиня зазначила, що у період німецької окупації в Європі театру на кшталт Українського театру міста Львова не існувало.
«Це був найбільший у Європі дозволений німецькою окупаційною владою легальний театр, який фінансувався з міського бюджету і в якому працювали українські актори. А штат театру був небагато-немало 600 осіб», – відзначила театрознавець.
Доцент також додала, що це був єдиний репертуарний стаціонарний театр у місті. Пізніше його перейменували на Львівський оперний театр, де було чотири трупи: опери, оперети, драми й балету. Із 43 театральних вистав 28 – це були вистави українського драматичного театру.
Світлана Максименко розповіла, що єдиною пропагандивною виставою в репертуарі, спрямованою проти радянської влади, став «Тріумф прокурора Дальського». Та життя цього спектаклю було недовгим – німці зняли його з репертуару, оскільки боялися будь-якої політики.
За словами дослідниці, політику в театрі окупанти бачити не хотіли. Натомість було дозволено все, що стосувалося мелосу, любові, сільської тематики, стосунків багатих і бідних.
«Вибравши Львів за відпочинковий пункт і дозволивши тут український театр, німці виходили з того, що німецьким воякам і союзникам потрібен відпочинок перед ходою на Схід. Вони добре розуміли, що відпочинок – це насправді важливо, оскільки він є складовою бою. А також вони розцінювали український театр як дешеву робочу силу, порівняно з гастролерами», – розповіла Світлана Максименко.
Вона також відзначила, що у Львові в часи німецької окупації не було німецьких вистав: «Було чотири чи п’ять одноразових оперних вистав, що їх мовою оригіналу виконали гастролери».
За словами театрознавця, у цьому німці прорахувалися.
«Уперше дозволивши стаціонарний український театр у Львові (а це театр, який щоденно показував українську класику і який не дозволяла попередня польська влада), вони не подумали про те, яку роль цей театр відіграє для суспільства – як для формування нації в цілому, так і для формування театральної критики та журналістики, виникнення театральної школи тощо зокрема», – пояснила дослідниця.
Вона розповіла, що про вистави театру тоді широко писала найрізноманітніша преса, зокрема Юрій Шевельов, Валеріян Ревуцький та Юліан Костецький, які згодом стали класиками української літератури і театрознавства.
«Тобто у Львові був сформований прецедент такої високої театральної культури, що німці, які хотіли відкрити тут німецький театр і для цього за свої кошти реконструювали приміщення нинішнього Театру імені М. Заньковецької, цю ідею так до кінця і не зреалізували – побоялися конкуренції з боку українського театру, про що написано у відповідних документах», – відзначила Світлана Максименко.
Вона відзначила, що квитки купити було дуже складно – стояла черга.
«Українські глядачі були основою. Вистави йшли одного разу для українців. Іншого – для німців. Були окремі вистави, де українська та німецька публіка разом сиділа в залі, але її розділяла червона стрічка. Що цікаво, німці доклалися до виховання театральної культури публіки в залі. Тієї культури, якої бракує сьогодні, коли, незважаючи на жодні прохання, мобільні телефони все одно гучно дзвонять під час вистави. Я вичитала, що коли на одній із вистав в часи окупації українські глядачі почали з якогось їхнього власного приводу шуміти, німецький офіцер встав і наставив на того, хто шумів, зброю. І це не було жартом. Висновки за півкроку від смерті можна зробити миттєво», – розповіла дослідниця.
