Початок ХІХ століття — Європа у вирі Наполеонівських воєн. Ще напередодні війни між Францією і Росією, Тернопільщина, яка з 1809 року за угодою між Наполеоном і Олександром І увійшла у складі Росії, була на межі воєнного становища. Вся Галичина була наповнена шпигунами і вербувальниками до армії Понятковського (на сторону Наполеона).
З 1809 по 1812 роки військово-адміністративну владу очолював сенатор, таємний радник і президент камер-колегії Ігнатій Антонович Тейльс, який теж був поетом і перекладачем. Російська армія під командуванням генерала Кутузова, стояла на околиці Кременця, який не належав до Волинської губернії, у Тернопільськім краю (так називалась адміністративна одиниця) була мала кількість росі1ських військ. Невідомих осіб, які прибували до Тернополя, сторожова служба відправляла до військового коменданта. В умовах війни, з жителів краю російська влада зібрала багато кожухів і близько півтори тисячі волів. До слова, солдати Тернопільського полку відзначилися у битві під Бородіно, про це свідчить напис на одному з обелісків Шевардинського редуту. Після входу військ Олександра І у Париж, а це був ще «культурніший вхід», аніж варварське панування Червоної армії у Берліні в 1945 році, від тернопільщини була надіслана делегація у Петербург з переможними вітаннями.
З першого листопада 1914 по 8 червня 1815 роки проходив «Нюрнберзький трибунал» ХІХ століття — Віденський конгрес. Він діяв незважаючи на відновлення влади Наполеона і завершився за 9 днів до остаточної поразки імператора у битві при Ватерлоо. Конференцію послів великих держав Європи очолював австрійський дипломат фон Метерлінх, головну роль відігравали переможці над Наполеоном: Австрія, Англія, Прусія та Росія. Як не дивно, серед держав-переможців, які брали участь у Віденському Конгресі, був також представник Франції Шарль де Талейран. Це пояснювалося тим, що відповідальним за війну вважали не Францію, а На¬полеона, якого королівські представники Франції, перебуваючи тоді у вигнанні, вважали не легітимним. Росію представляв сам цар Олександр І. В його оточенні, зокрема, був і дипломат з українського роду — другий син гетьмана Кирила Розумовського князь Андрій Розумовський.
Під час роботи Конгресу прийняли ряд рішень із зміни кордонів Європи. Зокрема, Росії було надано велику частину Варшавського герцогства і було дозволено залишити у своїх володіннях Фінляндію, яку вона завоювала у Швеції в 1809 році. Габсбургам були повернені північ Італії та частину Східної Галичини. Адже цар Олександр І намагався приєднати до Росії Варшавське князівство, створене Наполеоном, а також переконати Австрію, щоб йому була віддана ціла Галичина «для собіранія русскіх зємєль». Якщо б Австрія на це погодилася, він був готовий дати їй іншу територію взамін. Російський цар позиціонував білорусів та українців, чи пак малоросів, як один народ із москалями-великоросами. Як зазначає російське видання всесвітньої історії: «Цар Олександр вимушений був пожертвувати частиною «своєї власності» і віддав Прусії Познань, а Австрії – Галичину». Князь Меттерніх, до речі, вимагав, щоби Росія повернула Австрії Терно¬пільський край, який вона забрала за згодою Наполеона в 1809 р. Українські землі, Підляшшя та Холмщина, які Австрія отримала при третьому розподілі Польщі, Віденський Конгрес не повернув Австрії. Вони залишилися у складі польського князівства, яке було передане під владу Олександра І. Також Віденський конгрес погодився на російсь¬ку окупацію Бесарабії, яку Росія захопила в Туреччини під час Російсько-турецької війни 1810 р.
9 червня 1815 року Тернопільський край знову повернувся під юрисдикцію Австрійської імперії. Згідно угоди, на Тернопільщині австрійська цивільна адміністрація певний час повинна була утримувати російські війська. Після владно-адміністративних змін Тернопіль від Коритовського перейшов у власність Тадеуша Туркулла.
Через сто років, у час І Світової війни Галичина знову могла потрапити під владу російського царату та врятувала, як не дивно, рішучість кайзера і німецька зброя.
Ярослав ДЗІСЯК, історик, м. Чортків.