Цього літа, 2017-го, минає 110 років з часу передвесільної подорожі Лесі Українки на Південну Волинь. Саме ця подорож стала вирішальною для подальшої літературної долі письменниці.
Незабутнім стало перебування Лесі Українки у Великих Бережцях біля Кременця разом із Климентом Квіткою.
У червні–липні тисяча дев’ятсот сьомого року вони гостювали тут у вчительки Марії Бєляєвої (Биковської). Це досліджував Гаврило Чернихівський. Про це розкажуть у Великобережецькому літературно-меморіальному музеї Олександра Неприцького-Грановського. Його колишній директор Петро Гонтарук дуже любив розповідати про перебування Лесі Українки в рідному селі. Він був переконаний, що саме у Великих Бережцях Климент і Лариса пройшли курс молодого бійця.
У центрі села до вісімдесятиріччя перебування тут Лесі Українки урочисто відкрили їй пам’ятник. Бережчани знають, що в їхньому селі побувала геніальна поетеса. Вона разом із Климентом Квіткою записувала тут весільні народні пісні.
Передвесільна подорож Лесі Українки на Південну Волинь викликала не тільки особливий інтерес у дослідників, а й письменників. Про неї, до речі, йдеться і в моєму романі «Гряде любов», вона лягла в основу цікавої повісті «Медовий місяць Ларси К.» Сергія Синюка. Нещодавно, у 2016-му, ця повість поповнила бібліотечку інформаційної спільноти «Красиве і корисне» – побачила, щоправда, світ на правах рукопису.
«Медовий місяць Ларси К.» – повість краєзнавча. Для українських філологів – просто знахідка. Саме те, що треба для уроків літературного краєзнавства.
Повість «Медовий місяць Ларси К.» добре було би пустити в люди чималеньким накладом. Адже в ній ідеться не просто про останню велику подорож Лесі Українки на Південну Волинь, а про те, що зумовило еволюцію її творчості. Саме з цієї подорожі в житті письменниці розпочався якісно новий етап. Власне у Великих Бережцях закінчилась дівчинка у вишиваночці та з грабельками й почалася Лариса Квітка: серйозний драматург європейського рівня, що за кілька років дав світові «Лісову пісню», «Адвоката Мартіана» й «Камінного господаря».
«Леся Українка, – як зазначив Євген Маланюк, – вже явище національне. Це прояв нації — напередодні її політичного відродження й спізненого культурного самоусвідомлення».
Як приходило самоусвідомлення до Лесі Українки, – про це в «Медовому місяці Лариси К.» Сергія Синюка. Як приходить самоусвідомлення до нас, це засвідчують, зокрема, твори, які ми читаємо, і те, що робимо для данини пам’яті великим.
Юлія БОНДЮЧНА