За хвилю він вже дивився фільм у якому показували епізоди з його життя. Ось вони з Катериною щойно познайомились і йдуть по алеях парку тримаючись за руки як школярі. Ось він робить їй пропозицію руки і серця, ось вони весело, з усмішками вибирають куди поїхати на медовий місяць. А ось і ранок перед аварією…
Найкоштовніший скарб
Він лежав на підлозі посеред кімнати і не рухався. Жах, переляк та великий шок відбились на обличчі Валентина. Ні він не був паралізованим, його паралізувала щойно почута звістка. Хвилину назад зателефонувала сестра його майбутньої дружини і сказала слова, які Валентин ще так до кінця і не усвідомив – маршрутка в якій їхала Катерина потрапила в жахливу аварію, й по попереднім даним всі пасажири загинули на місці.
Потрібно було збиратись і їхати на місце аварії, але він не міг навіть піднятися з підлоги. До кімнати хтось зайшов, і щось почав говорити, Валентин не те що не розумів слова, він навіть не розумів, хто до нього говорить. Його єство як ножем різало два слова – Її нема!
– Це неправда! – закричав він так, що людина що говорила до нього враз замовкла і вийшла, – це неправда, цього не може бути – кричав він тоном конаючого звіра, – вона жива, ви мене обманюєте! Я не вірю! Це якась помилка! Вона жива! – все повторяв Валентин, хоча пам’ятав, як в останній розмові Катерина підтвердила, що сіла в ту саму маршрутку і їде додому.
Тремтячи всім тілом він знайшов телефон і набрав до Катерини, – «зараз на жаль відсутній зв’язок з вашим абонентом…». Відкинувши від себе телефон він безсило опустився на підлогу і закривши очі руками почав знову кричати. В цей момент у Валентина було лише одне бажання – вмерти. В голові творилося щось страшне, здавалось, ще трішки і він зійде з розуму. В цей час до кімнати знову хтось зайшов, це була мама: Валюша синок, потрібно збиратись, потрібно їхати! – промовила вона погладивши його по голові.
– Не чіпайте мене – зі злістю він відкинув мамину руку і вибіг з кімнати…
Отямився Валентин коли вже був далеко від дому. Він йшов по якійсь з вулиць і гадки не мав куди саме він іде. Аж ось Валентин помітив збоку аптеку і попрямував туди.
– Дайте знеболюючих дві пластинки – промовив він до фармацевта.
– Знеболюючих для чого? – запитала жінка. «Для душі!» – хотів сказати Валентин, але усвідомивши, що так він нічого не отримає, пересиливши себе сказав: «Та зуб дуже болить!». Забравши знеболювальне він пішов далі. По дорозі зустрічались люди які віталися з ним, але Валентин на це не реагував. В голові була лише одна думка – та заради якої він жив загинула, її вже нема, і він може зробити лише одне – піти за нею!
Ноги самі вели його, і зупинились лише на початку якогось лісу. Валентин навіть не звернув уваги де він. Впавши на коліна він почав ридати. Інколи він схоплювався і поривався кудись бігти, але за хвилю знову падав на землю як підкошений і знову починав кричати. Якби хтось в цей час міг заглянути йому в обличчя, то з жахом би відсахнувся. Це було перекошене від болю обличчя людини яка майже зійшла з розуму. Мошка, мурахи, комарі нещадно кусали все тіло, але він цього не помічав. Валентин перестав кричати лише тоді, коли пропав голос, і з вуст виривались лише звуки схожі на глухе гарчання конаючого в агонії звіра. Аж ось Валентин помітив таблетки, які випали під час того як він качався по землі. Він швидко почав виймати їх з пластин і складати в руку. На його обличчі не було помітно і тіні сумніву в правильності своїх рішень.
– Іду до тебе кохана! – промовив Валентин і закинув жменю таблеток до рота. За хвилю він вже дивився фільм у якому показували епізоди з його життя. Ось вони з Катериною щойно познайомились і йдуть по алеях парку тримаючись за руки як школярі. Ось він робить їй пропозицію руки і серця, ось вони весело, з усмішками вибирають куди поїхати на медовий місяць. А ось і ранок перед аварією… На хвилю він прийшов у свідомість, і так йому стало жаль, що не сказав Катерині вранці, як сильно він її кохає. Бах… і знову фільм. Ось вони у лісі на якесь свято, лежать обоє у палатці, вуста злились у палкому поцілунку, а серця від кохання б’ються у швидкий унісон. Ось вони… Чому темнота, що далі?!.. А далі забуття…
У місті вже посилено шукали його всі: міліція, МНС, друзі, батьки, Катерина. Так–так Катерина, по щасливому збігу обставин вона за своєю затурканістю перед медовим місяцем спутала маршрутки і поїхала не на тій що завжди. По цій же причині і телефон був розряджений… Через півгодини після початку пошуків у міліцію зателефонував дід і повідомив, що йдучи в ліс за грибами на початку лісу він знайшов молодого юнака без свідомості. За двадцять хвилин Валентина вже везли у лікарню. Побачивши свого коханого у такому стані і зрозумівши серцем весь трагізм ситуації Катерина, у якої було хворе серце, впала на підлогу втративши свідомість…
Зайшовши у сорок шосту палату ми побачимо картину, яка розчулить навіть людину у якої замість серця камінь. Для цього потрібно знати лише причину знаходження тут цих пацієнтів. Якщо поспостерігати за ними бодай півдня, то можна побачити одну важливу деталь – вони завжди тримаються за руки, а в їхніх очах палахкотить вічний та неземний вогонь кохання. Це наші Валентин і Катерина, він після діалізу, а вона підліковує серце…
Кохання – це річ, яку не можна контролювати чи передбачити, воно або є, або його немає! Бережіть своє кохання, бо це найкраще, що може статися з вами у житті!