Іванна Стеф’юк: “Вірші-медитації, вірші мантри і одночасно – словесні плетива різних настроїв і звучань. Лірика Томи Солован дуже настроєва, щира, самозаглиблена – від того вона стає сугестивною. Читаючи ці вірші, не можемо бути поза текстом, хоча він і не адресний. Ми відразу в ньому, бо так написано…”.

 

***

ніжність припечена холодом
замріяне озеро
морем
зморене
опівночі піниться

солодко

м’яко влягається тиша у сон
місяць хлюпнув у воду глевким молоком
рибам сниться космічний полон

знов

дотик прозорий і чистий у збентежених рухах
ласкава любов щось шепоче на вухо..
хвостами булькочеться небо глухо

слухай

***

хтось кинув когось
інший кинув цього
проте всі вони каменем впали на дно
і байдуже рибам
їм все одно
що тепер ще комусь так
відчутно
хо
ло
дно

***

Тобто ти, нерозривно пов’язана з світлом людина,
загубилася в темряві?
Ти, тисячі раз перелатана болем і розпачем,
тонеш у апатійних думках?

Сьогодні в тобі дивно сплетені всі запахи зелені,
сьогодні в руках твоїх помирає підступний страх.

Ти немовбито вийшла із найтаємніших вод
і глибин океану,
твоїми очима запалюється кожна зірка,
далекі планети,
і почуття в тобі зі старого матеріалу,
незадовільного стану
змушені вмерти.

Лиш би вийти живим,
лиш би ніжно торкнутися неба,
хоч би знову зустріти весну і нею насититись!

Людино, не помирай цієї ночі, не треба,
адже хто допоможе ранку
назавтра вкотре прокинутись?

***

ти не згадаєш це місто

будівлі тьмяніють, люди гинуть на твоїх очах
тебе щось хвилює, так відверто і чисто
страх?

втеча від себе обернеться замкненим колом
ти дорікаєш за біль, а сам не помічаєш
як майстерно маніпулюєш словом
“навзаєм”

мовчання перед собою
ігнорування реалій двобою
з любов’ю
хлопчику, схаменися

брехня вентилює легені
ненависть розвалює стелі
ти засинаєш із нею
сонячною
своєю

поле посічене коліями
ріки – мостами
торкаєшся мертвими пальцями золота
і відчуваєш камінь

біле колись кохання сіріє з приходом ночі
але на світанку
мерехтить горизонт
а зорі пророчать:

все, що було
вона забуде сьогодні ж уранці,
навіть тебе, сліпого
закоханого
без одягу

разом із Сонцем
твоє сонце зійшло
на невідомій станції
з потяга

 

10967677_764937890262099_654004441_n