Псевдо молодої дівчини з Полівців Володимири Погорецької у лихоліття війни було “Вербичка”. У роки, коли для повстанців кожний день був повний небезпеки, а для України – найгіркіший час, вона була зв’язковою із села Полівці у села Криволуку, Слобідку Джуринську, Ромашівку, Трибухівці (присілок Мартинівка) Бучацького та інші райони.
До кінця життя пам’ятала пані Володимира, як йдучи у Зарваницю Теребовлянського району на зв’язок до Петра Хамчука (“Бистрого”), стала свідком бою між куренем “Бистрого” і енкаведистами. Після бою було багато поранених. І так би здалося, аби “Вербичка” допомогала пораненими, але вона заопікувалася у той час повстанцем “Дібровою” – Степаном Градовим із Звиняча, який захворів на дизентерію. На жаль, не вдалося вберегти бійця. Його мученицька смерть завжди була перед очима “Вербички”. І дуже їй ставало прикро від того, що не знала вона, де похований Степан.
“Вербичка” виконувала дуже багато завдань, оскільки її брат, Гнат – “Витайло” був командиром боївки Служби безпеки, і йому часто доводилося послуговуватися нею для зв’язків з різними боївками УПА.
Володимиру заарештовали енкаведистами і засудили на 10 років таборів. Після повернення у Полівці, вийшла заміж, тут жила і померла. Похована Володимира Погорецька-Токальська у рідному селі.
ПОХОРОННА
З пороху встала, порохом станеш,
Як цвіт зацвіла, як цвіт зів’янеш.
Один безсмертний Бог лиш над нами –
Він всемогутній править всіма нами.
Марія Штепа.