У Чорткові «Гельсінська ініціатива-ХХІ» представила книжку Наомі Моргенштерн

«Гельсінська ініціатива-ХХІ» провела кілька публічних заходів, приурочених до Міжнародного дня памя’ті й примирення в 70-у річницю закінчення Другої Світової війни.

Так днями у Чортківському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Олександра Барвінського було представлено книжку Наомі Моргенштерн «Донька, про яку ми мріяли: історія Марти». У обговоренні щойно прочитаної книжки взяли участь студентки коледжу Світлана Дутчак, Ольга Ковпак та Мар’яна Полянська.
«Історія Марти» сьогодні є доволі відомою у світі. По ній знайомляться з історією Голокосту діти в Ізраїлі, Німеччині, Сполучених Штатах, Росії… На українську її досі не було перекладено.
У книжці йдеться про дивовижний порятунок у роки Голокосту дівчинки-єврейки Марти Вінтер з Чорткова. Марті дуже поталанило – доля подарувала їй багатьох людей, котрі не раз рятували її, ризикуючи собою. Завдяки їм їй вдалося вижити і подарувати нам власну історію.
Історичним тлом для цієї історії є трагедія єврейської громади Чорткова у 1941 – 44 роках, яка завершилася майже повним її знищенням.
Звісно, погляд на історичні події, записаний з розповіді людини, котра у дитинстві пережила жахіття Голокосту, війну та втрату батьків, є суб’єктивним і пристрасним. Як і більшість мемуарних джерел. Їхня цінність полягає у тому, що вони дозволяють нам зрозуміти ІСТОРІЮ, СКЛАДЕНУ З ОКРЕМИХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ. Ця історія на жаль часто залишається на маргінесі уваги тих, хто викладає її з точки зору політиків, ідеологів та військових стратегів, формуючи у такий спосіб ІСТОРІЮ ДЕРЖАВ. Але для Людства, яке в ХХ столітті пережило дві світові війни з немислимими жертвами і все більше усвідомлює себе ПЛАНЕТОЮ ЛЮДЕЙ – одним взаємозалежним світовим співтовариством із спільною долею – знання і розуміння саме такої, «олюдненої історії», видається необхідним.
Про минуле нашого краю молоде покоління знає переважно з українських історичних джерел. Вони звісно ж, відрізняються від радянських оцінками більшості подій та особистостей. Останнім часом стають відомими польські історичні джерела. Поки що цього не можна сказати про праці єврейських дослідників та мемуаристів. Природним і нормальним явищем є те, що історичні пам’яті різних народів, котрі раніше мешкали у Галичині, різняться. Важливо, щоб відмінності не заважали обміну думками та історичними оцінками, не будувалися на ідеологічних стереотипах, не ворогували між собою…
Якщо українці, поляки та євреї погодяться працювати над НАШИМ СПІЛЬНИМ МИНУЛИМ разом, а не порізно, з часом ми можливо матимемо шанс отримати більш-менш об’єктивну історичну візію минулого КРАЮ, ЯКИЙ КОЛИСЬ БУВ НАШОЮ СПІЛЬНОЮ ВІТЧИЗНОЮ. І спробувати зробити так, щоб історична пам’ять зближувала, а не роз’єднувала народи.
Відтак ознайомлення з «Історією Марти» є ще одним кроком до того рівня суспільної свідомості, при якому трагедія єврейства, що сталася на НАШІЙ ЗЕМЛІ у роки нацистської окупації сприйматиметься як НАША ТРАГЕДІЯ.
І ми відчуватимемо однакову скорботу за усіма невинно убієнними: незалежно від того, якою мовою розмовляли ці люди, у якому храмі вони молилися, і де мешкали: в українському селі, польському кварталі, чи єврейському штетлі…
Такого роду зустрічі, організовані “Гельсінською ініціативою”, відбулися також у форматі кіноклубу Docudays UA при бібліотеці на вулиці Зеленій та у спільноті вчителів загальноосвітніх шкіл Чортківського району.

Олександр Степаненко.