Загубити годинник, щоб більш не губити хвилин.
Загубити квитки, щоб не було куди повертатись.
Навмання, догори. До несходжених досі вершин,
До нечесаних хмар, і лісів, таємниче-картатих.
«Загубити годинник»
Ірина БРУНДА
Саме цими словами хочеться розпочати розповідь про творчий вечір знаної не тільки у Чорткові, а й далеко за межами нашого краю поетеси та фотомисткині Ірини Брунди, що відбувся у етно-майстерні «Куферок». Подія для нашого міста знакова, хоча б тому, що не часто у нас відбувається щось схоже. А тут і презентація поетичної збірки «Якщо мовчки…» (до речі, другої за рахунком), і виставка фоторобіт Ірини (багато з яких були відзначені високими нагородами на всеукраїнських та міжнародних фотоконкурсах). Такі досягнення про щось та таки говорять, особливо у нас, в такій милій і тихій провінції…
Дійство на правах гостинної господині розпочала Ірина Вербіцька, котра познайомила присутніх із творчою діяльністю обдарованої поетеси. Далі сама винуватиця зустрічі – Ірина Брунда – декламувала свою поезію.
Серед запрошених були представники районної влади Любомир Хруставка і Тетяна Яблонь, колеги-журналісти та фотомитці. Було багато й пересічних чортківчан, особливо молоді, котрі не зуміли оминути своєю увагою цієї події. Потішили також колеги по перу із літературної формації «На каменях», учасником якої є Ірина. Тож усім присутнім випала нагода почути ще й вірші учасників літоб’єднання – Ліки Терехової, Олександра Мерлінеро та Тетяни Ясінчук. Музичний супровід до віршів виконували Андрій Росчіс та Антон Гонтар. А наприкінці заходу хлопці подарували всім присутнім незабутю музичну програму.
Окремо слід згадати про фотороботи Ірини, які викликали хвилю захоплення навіть у маститих фотохудожників. Дехто дивувався, як може у такій тендітній дівчині приховуватися стільки талантів, на що мисткиня лише скромно посміхалася.
Кожен присутній цього вечора у «Куферку» знайшов, чи то пак, відкрив, щось особливе для себе. Масу задоволення отримали, як поціновувачі поетичного слова, так і фотомистецтва. Час, здавалось, завмер, а тремтлива та ніжна поезія у виконанні авторки лилась наче музика, проймаючи до глибини душі. Саме дійство видалося по домашньому затишним, чому неабияк посприяла господарка закладу Ірина Вербіцька.
На завершення хотілося б процитувати слова відомої письменниці Теодозії Зарівни: «…у віршах Ірини Брунди є чимало впізнаваних больових точок, які стосуються митарств людської душі, її випробувань та важкої невидимої праці. Не кожного молодого поета це цікавить. І якщо ті рядки викликають у читача співчуття, милосердя, чи відлуння болю власного, значить, автор має оту іскру Божу, котра при сприятливих для письменника обставинах і допоможе йому стати високим професіоналом…».
Ігор Лукасевич