За калейдоскопом останніх (насичених) днів ми усі забули згадати небуденну подію: десять років тому, 24 серпня, на День Незалежності України, в Чорткові (мікрорайон Кадуб) було відкрито пам’ятник “Борцям за волю України” (архітектор Іван Осадчук, скульптор Василь Садовник). Одним із ініціаторів його спорудження був тодішній голова Чортківської РДА Олександр Стадник.
Як нині пам’ятаю той день: священики чортківських церков відслужили панахиду, виступив голова районної управи братства ОУН-УПА Роман Бачинський, який найбільше спричинився до спорудження пам’ятника українським героям у нашому місті. Було на цьому святодійстві небагато людей. Того дня, ніби зажохане, працювало наметове містечко в центрі міста, вівся жвавий торг: продавалось усе – від шкільного приладдя до знавіснілої людської совісті. А сам пам’ятник, нашвидкоруч відкритий, виглядав на фоні похмурого неба дуже скорботно. То був період після першого (Помаранчевого) Майдану, коли чортківці будували якісь нездійснені плани, мріяли про сите і безхмарне життя і ніхто не міг тоді навіть подумати, що через десять років українців коситиме смертоносним жалом російсько-українська війна, а Віктор Ющенко виявиться бездарним політиком – пасічником з економічною освітою, на якого всім миром молилися і канонізували. А перегодом і Чортківщина, як і вся Україна, почала відлік свого падіння… Колись на цю тему поговоримо більше, бо зараз треба всі сили і кошти тратити для перемоги над жорстоким та підступним ворогом і думати над майбутніми виборами – в органи місцевого самоврядування мусимо обрати найдостойніших, щоб потім знову і знову не посипати свої голови попелом.
Відрадно нині бачити, як на теренах нашого району споруджуються нові пам’ятники та вшановується пам’ять достойників. Дав би Бог, щоб вони не перетворились на мертвих ідолів – символів людської байдужості і неповаги до своєї державності. Тим більше, що така сентенція є…
Володимир Погорецький.