Дедеркали у призмі історії Волині поглядом Олександра Грицая

В часи незалежної України значно пожвавішала краєзнавча робота, присвячена темі «малої батьківщини». Побачили світ дослідження про невеличкі села, про які в радянські часи писати не було особливо прийнято. Не стала винятком у справі дослідження сільської історії краю і Шумщина.

До доробку самодіяльних та професійних істориків та краєзнавців можна занести розповіді про Великі Загайці, Кордишів, Мізюринці, Онишківці. Поціновувачі минувшини змогли оцінити буклети про Шумськ. Варто, мабуть згадати про довідник «Шумщина від А до Я», підготовлений письменником та краєзнавцем Сергієм Синюком, книгу про Кордишів Григорія Шергея та Анатолія Лукащука.
Не так давно зібрання літератури про села Шумщини поповнила книга Олександра Грицая «Крізь призму історії Волині. Історія Великих Дедеркал», яку видрукували у тернопільському видавництві «Терно-граф».
Автор цього вельми ґрунтовного та солідного дослідження, в якому прагнув різнопланово висвітлити історію, персонографію, природу та ресурси Дедеркал, сам родом з цього села, живе в Білорусі, у Мінську. Маючи військову освіту, пройшов шлях до командира вогневого взводу до начальника розвідки армії, полковник у відставці. Після звільнення в запас його інтереси багатогранні – педагогічна, наукова роботи, служба в державному апараті, поетичні спроби, у сферу його інтересів потрапила навіть така вузькоспецифічна галузь, як консюремизм.
Коротку довідку про Олександра Грицая не вважаємо зайвиною. З двох причин. По-перше, незважаючи на поважний вік, він є новачком на ниві українського краєзнавства – ця книга є першою у його доробку. По – друге, ще раз підкреслюємо, що автор книги про село – виходець з нього. Ця обставина додає виданню неповторного шарму, бо тільки уродженець населеного пункту спроможний з великою любов’ю розповісти про нього.
Детально краєзнавець описує основні історичні віхи в історії Дедеркал – польсько-литовська доба, імперська російська, період другої речі Посполитої, Другої Світової війни, радянського часу, небайдужа автору і церковна історія.
Згадаймо хоча б про таке. Перша писемна згадка про цей населений пункт припадає на 1545 рік. В описі володінь Крем’янецького замку йшлося про те, що поселення є власністю Сидора, Дашка і Нестора Дедерків та Андрія Волковського. Але, на нашу думку, існує момент, який викликає неоднозначне трактування. Навряд чи можна вважати гербом населеного пункту герб родини Дедерків, адже українська геральдика не передбачає такого суміщення. Зауважмо, що у ті часи самостійні герби мали здебільшого поселення, яким надали Магдебурзьке право, а Великі Дедеркали до таких не належали.
Автор чимало уваги приділяє теперішньому храму УКП Київського патріархату святого Миколая Чудотворця ( який первісно будувався як римо – католицький костел) та монастирю реформатів, історії яких нерозривно пов’язані історією села. В книзі досить часто можна вгледіти світлини святих ікон. Це є виправданим. Хоча б тому, що вони не так часто з’являються у світських книгах. Тішить і те, що на сторінках видання нерідко бачимо і фотознімки людей, життя яких пов’язане з історією храму. Рідкісні світлин, які зберігають образи архієпископа Модеста, протоієрея Анатолія Довгалюка, церковного староста Петра Максим’юка…
Відрадно також, що автор не забув згадати про вчительську семінарію, яка діяла в селі перед Першою світовою війною. У книзі йдеться про те, що серед її викладачів був відомий український художник Андроник Лазарчук, а знаний педагог та фольклорист Степан Турик належав до її учнів. Відкриттям для поціновувачів минувшини рідного краю є згадка про те, що вихованцем семінарії був перекладач, член спілки письменників України Сидір Сакидон. До речі, якщо вже згадано про художника Андроника Лазарчука, то чому відсутніми є відомості про його друга та художника Тимофія Сафонова, пензлю належить цікавий місцевий пейзаж, сліди якого без особливих можна відшукати?
Посилання на електронні засоби масової інформації не є випадковими. Адже вони, незважаючи на суперечливість, все більше стають реальністю у краєзнавчій літературі. Книга «Крізь призму історії Волині» – яскраве підтвердження цьому. Тільки, як нам здається, тут важливо не передати куті меду, бо матеріали Вікіпедії та Інтернету, як, зрештою, інші відомості, часто-густо потребують порівняльного аналізу з паралельними джерелами. Такі думки з’явилися у нас, коли перечитували фундаментальну бібліографію, яка зайняла цілих 5 сторінок тексту. Це свідчить про те, що автор провів величезну роботу, в тому числі по збирання відомостей із Всесвітньої павутини про своє рідне село.
Зацікавлюють й додатки до книги. Чимало цікавих відомостей можна й почерпнути, переглядаючи основні історичні віхи села, мальовничі краєвиди. Багатьом, безумовно, припадуть до вподоби відомості про відомих вихідців з краю. Завдяки Олександру Грицаю в науковий обіг вперше введено прізвища Івана Кащука, Юзефа Кучинського, Алли Мисько, Кості Смовського, Віктора та Володимира Смоляків – цей список можна продовжити і далі, але за браком місця обмежимося хоча б частиною з нього.
Та як не прикро, читачі знайдуть на сторінках книги і окремі огріхи. Приміром, автор значну частину свого видання присвячує теоретичними розмислам про сиву давнину різноманітним науковим теоріям про етноси тощо. Навіщо, коли вони не мають прямого відношення до краєзнавства? Чи таке. Чомусь в дослідженні краянина немає жодної згадки про військовиків армії УНР Олексія Алмазова та Марка Безручка, які воювали у цій місцевості. Щось подібне маємо і з лановецько-ямпільським загоном уенерівського походження. Або така деталь. Перераховано центри гмін Крем’янецького повіту до 1939 року. Але одне із сіл має назву Старий Олексинець, а не Старий Олексієвець. Щось незрозуміле коїться із згадками про відомих уродженців села. Чомусь упущено імена відомого військового діяча Рафаїла Коллонтая, польського художника Філіпа Павловського, письменниці Ганни Костів-Гуски, медиків Любомира Білика, Леоніда Ковальчука, Святослава Костіва, самодіяльного композитора Юрія Гелетюка, літераторів Людмили Мількевич, Адіслава Штольберта. Образно мовлячи, дещо притягнутими за вуха є згадки пор лауреата Шевченківської премії, композитора Андрія Кушніренка, письменника Александра Хиждеу, військовика Григорія Шостацького.
Можливо, дехто захоче повести мову й про інші недоліки книги. Та в цілому вона заслуговує на увагу кожного, хто цікавиться історією рідного краю. Вже хоча б тому, що є першою друкованою працею про Великі Дедеркали – помітне поселення Волинського Тернопілля. І не є нашою метою применшити її значення. Попри окремі мінуси плюси все ж помітно переважають у монографії. Віриться, що після цієї книги будуть неодмінно й інші. Бо село заслуговує на це.

Володимир ГАВРИЛЮК, Ігор ФАРИНА,
члени Всеукраїнської спілки краєзнавців.