Ось на таку зустріч у родинному колі зібрала недільної днини наприкінці серпня ветеранів будівельної галузі Новодністровська господиня міського музею Галина Разгонюк.
Щирі спогади про друзів та молодість, ентузіазм і невтомну працю, фундаторів і зодчих міста енергетиків зігріли серця сивочолих першопрохідців, надихнувши на нові стрічання.
Галина Олександрівна зробила короткий екскурс в історію, зосередивши увагу на основних подіях, пов’язаних із цією професійною сферою, що відбувались у нашому місті, яке минулого року відзначило 40-річчя отримання офіційного найменування – Новодністровськ. А цігоріч минає 35 літ із часу пуску перших двох гідроагрегатів Дністровської ГЕС–1, учасниками якого були працівники тодішніх спеціалізованих організацій СУОС, АТП, УМР, УПТК, БРЗ. Тож із вдячністю звернулася директор музею, яка і сама майже 10 літ очолювала у ті охоплені молодечою звитягою роки селищну раду, до сивочолих будівельників, чиї погляди помітно заяскравіли у спогадах про незабутні літа народження міста і своєї молодості. «Символічно, що до цих тепер уже історичних подій, – наголосила Г. О. Разгонюк, – безпосередньо причетні усі ви, а у вашій особі – славна когорта ветеранів-професіоналів, що мають спільний почесний статус фундаторів та зодчих нашого міста! Так щастить не всім і навіть не кожному поколінню – мати унікальну можливість бути творцями і свідками народження свого міста, адже навіть навколишнім селам уже – по декілька сотень літ!»
І ось згодом у залі історії Новодністровська слово за словом злітали вервечкою трепетні спогади про дружбу, яка об’єднала колись геть незнайомих молодих людей і навіть поріднила на десятиліття, про інтернаціональний склад будівельних колективів, цікаві ситуації та події, що повсякчас зігрівають душу, незважаючи ні на відстані, ні на літа. Із задоволенням до своїх колег і земляків звертався Мирослав Васильович Анатійчук, котрий саме був у рідних на гостинах, Юрій Олексійович Козловський, Іван Петрович Гнатюк, Іван Степанович Гога, Георгій Ілліч Єрьоменко, Віра Петрівна Бабич, Віктор Миколайович Галкін, Ольга Дмитрівна Паламарчук, Тамара Дмитрівна Кузь. Відрадно, що, завдяки турботі й підтримці постійного спонсора музейних стрічань Олександра Сергійовича Гандзюка, учасники зустрічі мали нагоду по-родинному пригощатися солодощами.
Як і завжди, цієї літньої пори, до рідного міста завітали Тамара Морошан та Самоїл Печкар, котрі додали зустрічі яскравих миттєвостей. Вірш «Наше місто дружба збудувала!» прозвучав цього разу особливою згадкою про атмосферу неймовірного ентузіазму та співдружності – автор, Тамара Володимирівна, читала його теж із неприхованим хвилюванням. Португальсько-українські мотиви неодмінно звучали далі в подарунок новодністровцям цілою низкою віршів. Таких же 15 літ вимальовує доля уже ізраїльські струни в душі Самоїла Мойсейовича Печкаря – але новодністровські яскраві рядочки у його життєписі завжди займають особливе місце.
Гортаючи ось так реальні й незримі сторінки історії становлення нашого міста, укотре із вдячністю вдивляючись у долі людей, що його будували, ми неминуче торкались і газетних скарбів, а відтак – радо встановили телефонний місточок із мегапрофесіоналом журналістської справи Галиною Зиновіївною Малаховою, головним редактором нашої багатотиражки «За высокие темпы», котра саме 21 серпня святкувала свій день народження.
Уже традиційно для подібних стрічань у міському музеї запрошених родинно об’єднала пісня «Місто моєї юності», котру Михайло Васильович Рожко та Іван Семенович Нагірняк створили, здається, не лише власними серцями, а й на струнах любові усіх поколінь новодністровців!
Непросто було після перегляду пісенного відеокліпу побачити й почути голос нашого дорогого Івана…, тож хвилиною мовчання усі пом’янули тих, хто з новодністровських просторів відійшов у Вічність, зоставшись добрим спомином у серцях друзів та колег.
Щиро дякуючи Галині Олександрівні за незриму подорож у молодість, ветерани будови висловлювали свої погляди на нинішню ситуацію, передавали побажання частіше зустрічатися і щоб влада міста не забувала про них, зокрема і в поважні ювілейні дати. Ветеранам-будівельникам небайдуже, як нині виглядає місто, котре вони плекали і руками, і серцями. Також товариство погодилось із пропозицією директора музею відвідати Дністровську ГАЕС, про масштаби якої вони навіть не здогадуються.
Насамкінець Г. О. Разгонюк вручила усім книги, люб’язно передані у подарунок читачам родиною Карась. Тож усі охочі мають нагоду поповнити свої бібліотеки гарними новинками. А між тим іще одне колективне фото зафіксувало на згадку радісні обличчя тих, хто своїм професіоналізмом, відданістю професії, ентузіазмом та безкорисливою працею вдихнув свого часу життя у місцину над древнім Дністром.
Інна Гончар
Фото Вадима Ревуцького
