Знаю Миколу Турківського давно – ще з часів свого студентства. Після закінчення Дніпропетровського художнього училища він працював у м. Стебнику Львівської області. Вже тоді часто друкувався. Зокрема поезії, здебільшого у міській газеті «Радянське слово» та в районній «Колгоспник Дрогобиччини». Поет-початківець часто відвідував літературне об’єднання ім. І. Франка, яке очолювали Іван Малиш та Михайло Шалата.
1963 року нас познайомили, а от хто – достеменно не пам’ятаю. Давно то було, згодом М. Турківський виїхав на свою малу Батьківщину у м. Прилуки, що на Чернігівщині. До слова, його предки вихідці із Турківщини, котрі в пошуках кращої долі подалися на Велику Україну, там і прижилися. Митець певний час проживав у Бориславі. Видав книжку «Бориславські побратими» – про І. Гнатюка, Є. Титикайла та Ігоря Нижника.
З деякими книгами М. Турківського, рецензуючи, я читачів познайомив. Нині зупинюся на його дитячій творчості. Забігаючи наперед, скажу, що автор тут виклався, як мовиться, на всі сто – і як поет, і як художник.
Останнім часом поезія для дітей посіла чільне місце в його творчості. Ним видано такі збірки: «Мур-мур», «Заєць-писанкар», «Молодчина красень-півень», «Вишивальниця-лисиця», «Грала білка на сопілці», «В чарах дитячого світу», «Диво-хатинка». Уже в друці нова книжка «Вовк-гончар».
Чим цікаві вони, оті книги? Передовсім свіжістю задуму, доступністю викладу, розмаїтістю художнього оформлення. Автор дбає про маленьких, котрі покликані жити хай і в непевному, але у своєму світі.
Кіт «Мур-Мур» – це, по суті, невеличка поема, яка адресується дітям дошкільного та шкільного віку. Кіт Мур-Мур справжній господар, власне такий, як і його ґазда.
У людській хаті йому добре, але було б привільніше у своїй. Тоді б він був своїм серед своїх… А щоб збулася його мрія, він поставив перед собою певну мету:
У Мур-Мура, у кота,
Неабияка мета.
Збудувати хоче дім.
Щоб жили котята в нім,
Й Мурка в ньому щоб жила,
Пироги для них пекла.
Звісно, свій задум кіт реалізовує якнайкраще. А що сам роботящий, то робота легко спориться. Заклавши за пояс сокиру і пилу, подався до лісу. Але не так сталося, як гадалося. Виявляється, заготовляти будівельне дерево не так то і просто:
Дерево ж бо це тверде,
І видзвонює, гуде.
Сил розходиться, ого!
Хоч сокира, як вогонь.
Пообідавши, Мур-Мур приліг, аби відпочити.
А поївши, кіт приліг, –
На зелений, на моріг.
Й задрімав. А через мить –
Сон снував чарівну нить:
Мов би весь котячий рід
Зводив дім його, як слід.
Був засмучений: дому, на жаль, не збудовано! Але не біда: «Як прокинувсь – ліс навкруг, //Й перевів неквапно дух.// І рішив Мур-Мур: Свій дім// Він збудує родом всім».
Отака, як бачимо, повчальна історія із тим котом. У вірші чітко простежується народне прислів’я: гуртом легше не тільки батька бити, а й корисну справу робити…
Ці рядки вчать бути розумними, працьовитими і доброзичливими. У персонажах тварин угадуються люди – з їхніми радощами і тривогами. Звичайно, нам хтось зможе допомогти, але про найголовніше ми маємо самі дбати.
Друга збірка «Заєць-писанкар» доповнює першу. І так само завзятою працею, але трохи іншою. Автор і його заєць надумали малят навчити яйця до Великодня розмальовувати.
Бо у нього, кажуть, Божий дар –
Сотворя дива…
Писанкар він! Писанкар!
Ще й який! Овва!
Він, заєць, «Малює цілий день// Вправно писачком.// Зручно умостивсь на пень –// Все навкруг ладком.// Тут плита, і віск на ній// На малім вогні.// А у мисці он у тій// Яйця розписні».
Автор ідеально просто знайомить своїх малих читачів із технологією виготовлення писанок. Цікаво, що наприкінці збірки, звертаючись до мам та дітей, він подає зразки розпису писанок, які витворила його дружина, Майя Семенівна. Ці зразки – прекрасні, допомагають батькам та їхнім дітям у писанкарстві, а також спонукають у творчій фантазії та вправності.
У книжці «Молодчина красень-півень» поет оспівує щоденну побутову працю, якою мають гордитися діти, щоб «У кожній шпаківні// Поселились любо птиці,// Поселилися шпаки,// Не шпаки – а співаки». Красень-півень задумав п’ять шпаківень… Не лише задумав, але й зробив. А чому лише п’ять?
А тому, що коло двору
П’ять росте лиш осокорів.
То ж для кожного зробив,
Між гілками причепив.
І гуси баби Катерини, й кізки Никодима, інші птиці вдячні молодчині красеню-півню за ту роботу, яку він здійснив. Геть-усі його прославляють: «Півень-вмілець, півень-красень,// Без ніяких вихилясів.// Й не потрібно зайвих слів…// Буде радість для шпаків».
Таку ж саму радість принесе й книжечка для наймолодших читачів.
Надзвичайно цікава й інша збірка – «Вишивальниця-лисиця», читаючи яку, можна навчитися вишивати хрестиком. Це – вагома порада тим, хто залюблений у вишивку. Цікаво, що в кожному малюнку, зробленим автором, прихована назва книги, а також ім’я та прізвище письменника. Розмову з дітьми Микола Турківський розпочинає таким-от заспівом:
Хочу, дітки, про лисицю
розказати казку вам.
ця лисиця-трудівниця,
ще й красуня, я додам…
Лисиця та – справжня господиня: у її садку ростуть суниці, запашні квіти. Сама ж вона випікає хліб, паляниці, частує медком зі своєї пасіки. До її господи «Приліта сорока мила// І синичка з горобцем,// Щоб вона їх пригостила// Щойно спеченим хлібцем».
Крім того, у її світлиці є сила-силенна різнобарвних рушників, які вона, як гарна майстриня, сама їх вишила:
Ой уміє вишивати,
Та ще й хрестиком отим,
І приспівувать – співати
Голосочком золотим…
У її дітичок-лисиняток, і в самої дивовижний одяг – вишиті сорочка і спідниці. А от скатертина, що на столі, «мовби райдуга лежить.// Вишита на ній калина// аж палає, аж горить…».
Лисиця-мати не тільки сама вишиває, але й до того ремесла схиляє і своїх лисенят. Така подача матеріалу, звичайно, дуже корисна і повчальна для починаючих вишивальниць.
Цього року у Прилуках (Чернігівщина) вийшла дуже оригінальна книжка «Диво-хатинка». Починає її автор такими словами:
Незвичайна в білки хатка:
В ній загадки і відгадки.
Загляда до неї сонце,
Хоче теж відкрить віконце.
Оці загадки та відгадки заховані за віконницею, яка відчиняється. Ось одна із загадок: «Лащаться усе до нього:// Вишні, виноградні грона,// І ставочки, і дороги,// Світить ясно… Хто це? (Сонце)».
А тепер кілька слів щодо поетичного письма автора. Кожен, хто ознайомиться із його творчістю, не може не помітити, що поетові притаманні глибока ліричність, вагомість думки, добре знання психології дитини. Ці книжки привертають увагу актуальністю, широтою тематики, життєвістю осмислювального матеріалу, виразністю. Геть усі персонажі дуже милі, працьовиті і, головне, завше послушні.
Про художнє оформлення збірок – окрема розмова. Автор – прекрасний художник. Його малюнки високого мистецького рівня, досить яскраві, колоритні, розраховані для малого читача. Читаєш та попадаєш у таємничий світ краси і любові…
Дитячі книги Миколи Турківського несуть у собі значний пізнавально-виховний заряд, надовго запам’ятовуються. У них – і в поезії, і в художньому оформленні, як мовиться, митець виспівав себе до останку.
Андрій ГРУЩАК,
член НСПУ
м. Борислав