«Що б’є влучніше: куля чи слово? Мабуть, все ж таки слово, не «зле тихе», а Боже. І не рівне воно сотні кулеметів чи гармат. Від кулі тікаєш, ховаєшся, а до слова Божого навертаєшся. Така «зброя» одних «лікує», інших «пригнічує і убиває», – Віталій Байрак (ієромонах ЧСВВ, 1907-1946)
Віталій Байрак (в миру Володимир Васильович Байрак) релігійний діяч, ієромонах-василіянин, проповідник, місіонер, письменник, блаженний священномученик Української Греко-Католицької Церкви (Дрогобицький мученик) народився 24 лютого 1907 року в с.Швайківці Чортківського повіту в релігійній сім’ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Святу Церкву. В 1922 році вступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря оо. Василіян 4 вересня 1924 року. Після новіціяту в Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) глибоко вивчав філософію та Богословіє. 26 лютого 1933 року склав довічні обіти. Рукоположений на священика в Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року.
Свою першу Службу Божу, відправив отець Віталій у рідному селі в присутності батьків, братів і сестер, родини й односельчан. Як раділи тоді батьки, що їх мрія здійснилась, яка честь для них, що люди бачать о. Віталія при престолі. І, здається, ніщо не віщувало тоді тієї страшної події, яка чекала їх сина в 1946 році.
У Жовкві ієромонах Байрак докінчував свої студії та одночасно провадив парохіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також призначили заступником ігумена, доручивши його опіці парохіяльну канцелярію. Він став провідником Марійської Дружини й очолив Товариство Апостольства молитви гідної смерті. Увесь свій час і сили молодий менах віддавав молитві й праці.
Незважаючи на свою зайнятість, ієромонах Віталій виїжджав також на місії в різні місця Західної України. Батато жителів сіл Гадинківців, Пробіжни, Товстенького. Чорнокінців, Кодиндян, Косова пам’ятають його запальні й переконливі проповіді під час місій та реколекцій.
3 вибухом Другої світової війни більшовицька влада зайняла частину північних і західних українських земель. А формальна ліквідація УГКЦ поставила духовенство, чернецтво та вірних в ряди «ватіканських шпигунів» чи «буржуазно-націоналістичних бандитів».
У червні 1941 р., за волею настоятелів, ієромонах Віталій Байрак заступив замученого в кінці першої більшовицької окупації ігумена Свято-Троїцького монастиря о.Якима Сеньківського. Будучи вже ігуменом Дрогобицького монастиря, о.Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність, став провідником тих же товариств, що й у Жовкві. Вдячні вірні поважали й любили цього, привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, а й за талант вислухати, підтримати, дати влучну духовну пораду. Його любов до Церкви, до свого народу потягала й інших. Однак такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували ієром. Вітала Байрака. Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у Богослужінні в с.Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая напечатана в антисоветском календаре «Миссионар» за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року йому було інкриміновано статтю 54-10 КК УРСР та засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацію майна. У чому ж полягала провина отця? У тому, що він проводив пропаганду до скинення, підриву чи послаблення радянської влади або скоїв окремі контрреволюційні злочини при масових заворушеннях, використовуючи релігійні або національні забобони, як вказує ця стаття Кримінального Кодексу? Чи просто тому, що був ревним священиком, невтомним Христовом воїном, сівачам Божого слова та милосердним де ближніх? У відповідь можемо навести документ, виданий Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 року, де зазначено, що Байрака Володимира Васильовича реабілітовано 14.08.1995 року, а це значить, що звинувачення за ст. 54-10 КК Радянської України визнані помилковими і ієромонах Віталій Байрак визнається невинним.
Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі. Поховали його «На Бригідках». Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області або т. зв. тюрмі «На Бригідках», закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. Однак світла пам’ять про нього навіки осіла в пам’яті вірних, що з вдячністю, любов’ю та одночасно жалем у серці згадують це славне ім’я.