Картину можна були б оцінити як світську, якби не осяйний вінець, що обіймає жіночий лик і засвідчує Божественний статус Народительниці Спасителя. Углиб полотна відступила непроглядна пітьма, тож безтурботно спочиле Боже Дитя постало перед глядачами виразно, як удень, у сяйві Материнської корони.
Але всеобіймаюча загроза, що заховалася на задньому плані, невідступно тяжіє над Острівцем Світла, яким є незгасна Любов Богородична до Сина Чоловічого. Головним джерелом, звідки витікає відчуття страшної небезпеки, є очі Богоматері. Неприродно розширені зіниці поглинають нас одразу і утримують в полоні невимовного жаху. Що там, за кордоном нетривкого благополуччя? Не дано цього бачити, проте стривожений погляд Неустанної Опікунки випромінює таку потужну ауру, що не залишає жодного сумніву: руйнація ефемерного спокою реальна і близька.
Після Божественного ореолу, який одразу спонукає глядача констатувати духовну природу образу, нажахані очі Богоматері є найпершим притягальним елементом для глядацької уваги, власне, і останнім. Йому в пожертву принесені будь-які пишні матеріальні оздоби. Та й фізичними відзнаками головна фігура не наділена: лице миловидне, але без примітних привабливих рис. Розчесане навпіл волосся заставляє оцінити зачіску не більше як скромною. Тим часом неслухняні пасма, що неконтрольовано вибились з-під темного покрова, остаточно спрямовують оцінку образу до буденного, невизначного. Перечиспені засоби здалися мисткині недостатніми, тоді натхнення підштовхнуло Синеньку до творчого винаходу Вона непомітно усунула поза межі глядацького зору уста головної фігури, вочевидь, як дуже ємке інформативне джерело, для того, щоб не відволікало уваги від провідної ідеї, отож ми не бачимо материнських уст, їх заступили дитячі пальчики, які Матір виціловує з почуттям ніжності і розпуки. Ану ж бо вдамося до нескладного експерименту! Достатньо затулити очі Богоматері і станеться диво – без їхньої енергетики уся постать, що заповнює картину, ніби змаліє, знівелюється, щезне…
Розгадати секрети творчої кухні художниці нетрудно, значно важче осягнути духовну сутність художнього твору. Відразу зауважимо: нетрадиційне зображення образу в жодному випадку не є показником його духовної неповноцінності або другорядності. Інша річ, що будь-який релігійний сюжет може бути позбавленим благодаті через неблагочестивий мотив його творця, але така вада в рівній мірі стосується і традиційної ікони. Крім того, логічним є запитання: чи маємо право обмежувати гідність Божої Матері у ролі Покровительки Небесної? То правда, що її незворушний царственний лик якнайкраще умиротворює зболені душі, та хто насмілиться диктувати їй настрій і доцільність Божественної волі?
Духовну таємницю “Богоматері…” Анни Синенької слід шукати у тісному зв’язку між ідейною спрямованістю твору та історичним контекстом, у якому він розміщений. Набуває значимості 1936-й рік як дата написання картини. Згаданий рік – це переддень трагічної іспанської Герніки (1937р.), а в дальшому – Другої Світової війни з їх винятково кривавими наслідками. Картина стала дивовижним передбаченням незліченних страхіть: політичних репресій, які можна прирівняти з жорстокими переслідуваннями на зорі християнства, масового винищення мирного населення більшовицькими та німецько-нацистськими нелюдами, безповоротної руйнації звиклого життєвого укладу для мільйонів людей. У тій демонській вакханалії щаслива сім’я Синеньких теж зазнала цілковитого краху: Петра Синенького, відомого в краї лікаря, заарештували, а згодом вивезли в заслання, дружина Анна у хвилю відчаю та страху перед арештом втратила над ю собою контроль і проковтнула смертельний для життя препарат сулими, а через декілька днів по тому загинув через нещасний випадок малолітній син Мстислав… Ці події сталися у 1940 році. А влітку 1941 року, після поспішної втечі сталінських живодерів, що залишили по собі в місцевій тюрмі небачену людську масакру, у центрі міста (якраз там, де нині височить греко-католицька церква Верховних Апостолів Св. Петра і Павла) відбулося велелюдне зібрання з нагоди проголошення у Львові 30 червня Акту про відновлення Української Соборної Незалежної Держави. За розповіддю старожилів, трибуна була прикрашена трьома сонцесяйними лодіями у вигляді Тризуба, спрямованими у небеса, і головна з них несла в обнадійливе безхмар’я згорьовану Богоматір Анни Синенької… Для більшості здавалося, нажахані очі Стражденниці споглядають наслідки кошмарного минулого, прозорливіші прочитали в погляді Богоматері нещастя, які лише починалися… Проте в області Духа не існує розділу часу на теперішнє, минуле і майбутнє, тож в Її пророчому погляді закодований, либонь, увесь, що є, причинно-наслідковий ланцюг людських переступів і дальших за них розплат. Народження незвичайного образу через мистецький хист Анни Синенької дуже скидається на своєрідне Знамення, на чергове Об’явлення Божої Матері з конкретною, а саме передбачувальною, застережною місією. З огляду на духовний підтекст, їй пасує у цьому випадку ім’я „Заступниці Загрожених”. Чи не є есенція жаху в Її очах алегоричним вираженням Страху Божого як одного з дарів Духа Святого, як пересторога, як нагадування надмірно заспокоєним, недозволено самовдоволеним: „Бійтеся Бога! Повернітеся лицем до Отця Небесного, поки не сталося непоправного!”?
Здаємо собі справу стосовно хиткої конструкції висловлених міркувань. Людська психологія вимагає матеріальної доказовості, так званого наукового підтвердження, при цьому уперто ігнорує факт недосконалості тілесних органів сприйняття і мозку яко вмістилища свідомості. Ми ніколи не повіримо у рослину, що виросла без кореня, але зв’язати в одне ціле духовну ознаку і її зримий вияв – здебільшого непосильне завдання для Ноmо Sаріеnsа. Тим часом підпорядкування волі Божій не передбачає точного бачення духовної „механіки” земським створінням – це є незламна передумова християнської Віри в Бога. Який висновок? Попри найсміливіші припущення в аналітичній лабораторії автора цього дослідження, таємниця „Богоматері з Немовлям-Спасителем” Анни Синенької залишається у її первісному стані. Вона доступна хіба-що обраним, хто володіє Божественним даром глибокого духовного проникнення.
Мисткиня Анна Синенька віддала свою пророчу картину на довічне зберігання до Храму Божого за декілька днів до смерті. Вочевидь, передбачала передчасну кончину, а що дуже дорожила головним досягненням свого життя, то вважала, що там її творіння буде в безпеці. Сьогодні це досить об’ємне художнє полотно (1,2 м х 1 м), виконане в кольорі, зберігається в Захрестиї Церкви Св.Покрови Богородиці. З певністю можемо говорити про „Богоматір…” Анни Синенької як помітний, цікавий феномен у місцевому історично-культурному спадку, що потребує пильної уваги і вивчення.
Андрій БАЗАЛІНСЬКИЙ