Вчора у центрі Києва застрелили колишнього депутата Держдуми Дениса Вороненкова, який у жовтні 2016 року покинув Росію й отримав українське громадянство.
За трагічним збігом обставин своє останнє, передсмертне, інтерв’ю він дав виданню “ГОРДОН”, де розповів, чому не боїться смерті; що йому загрожувало, якби він не проголосував за “приєднання” Криму до Росії; як утік від ФСБ, яке за ним “сім років стежило”, і чому Володимир Путін, “живий чи мертвий”, залишиться президентом до 2024 року.
Наталя ДВАЛІ, редактор, журналіст
Ще півроку тому депутата Державної думи РФ від фракції комуністів Дениса Вороненкова вважали типовим політиком путінського режиму: суворо дотримувався генеральної лінії партії, виступав із трибуни з програмною промовою “Україна сьогодні – це не тільки трагедія братнього нам народу. Це урок усім нам!”, голосував за незаконне приєднання Криму. А потім раптово зник із публічного поля і з’явився в Києві вже як громадянин України.
У лютому 2017 року, уперше після зникнення, Вороненков дав інтерв’ю кільком українським ЗМІ і заявив: виїхав із Росії ще в жовтні 2016-го, дав свідчення Генеральній прокуратурі України у справі про держзраду екс-президента Віктора Януковича, відмовився від російського громадянства і отримав український паспорт наприкінці минулого року. Разом з Вороненковим покинула РФ і його дружина – тепер уже колишній депутат Держдуми від “Единой России” і оперна співачка Марія Максакова.
Сказати, що ця новина стала інформаційною бомбою – не сказати нічого. У Росії Вороненкова відразу оголосили спочатку в державний, а потім у міжнародний розшук. Днями Басманний суд Москви засудив його до заочного арешту за звинуваченням у шахрайстві з розкраданням будівлі вартістю 127 млн руб. (близько 58 млн грн). Ім’я Вороненкова не сходить ні з телеекранів “кисельов-ТБ”, ні з перших шпальт російських ЗМІ. “Зрадник” – це, мабуть, найбільш м’яке, що звучить сьогодні в російському телевізорі на адресу колишнього депутата-комуніста.
В Україні поява Вороненкова зумовила не менш бурхливу реакцію. Активісти вимагали пояснень від влади, на якій підставі вона під час війни з Росією дала громадянство представнику країни-агресора, політику з такою біографією. Біографія у Вороненкова і справді неоднозначна: закінчив Ленінградське суворовське військове училище і Військовий університет Міністерства оборони РФ, за освітою юрист, працював у військовій прокуратурі та Федеральній службі з контролю за обігом наркотиків. У 2011 році став депутатом Держдуми VI скликання та членом комітету з безпеки і протидії корупції. Парламентські вибори 2016 року програв.
– У жовтні 2016 року ви перебралися з Москви в Київ, отримали українське громадянство, сиділи тихо, ніде не світилися і раптом, через п’ять місяців, почали активно роздавати інтерв’ю. Чому?
– Усе почалося з виступу генпрокурора України, у якому він сказав, що я дав свідчення у справі про держзраду Януковича.
– Юрій Луценко не називав вашого імені, лише сказав про “двох депутатів Держдуми РФ, які дали свідчення у справі Януковича”. Про те, що це ви і Ілля Пономарьов, стало відомо пізніше.
– Після заяви генпрокурора нескладно вирахувати, хто ці два депутати Держдуми. Тим більше, що спецслужби РФ контролювали кожен мій крок, мій виїзд із Росії взагалі був у режимі спецзаходу. Я працював в органах, володію навичками, розумію, як це робиться. Поки я сидів тихо, російські спецслужби мовчали, але я вирішив з’явитися публічно.
– Навіщо?
– Були серйозні побоювання, що мене в багажнику вивезуть з України і доставлять в Росію, а значить, я б ніколи не зміг довести, що це викрадення. Такі прецеденти вже були. Тому після слів генпрокурора я виступив із програмною заявою на сайті “Цензор.НЕТ” і оголосив, що став громадянином України.
– Тобто публічність вам принципово важлива як елемент безпеки?
– Безумовно. У цьому випадку християнська анонімність доброчесності нашкодила б усім. Думаю, що на процесі потрібен живий свідок Вороненков.
– Узгоджували з Луценком своє рішення дати перше інтерв’ю після переїзду в Україну?
– Звичайно.
– І Юрій Віталійович не випадково заговорив про показання саме російських депутатів?
– Не випадково. Це дуже серйозні речі, щоб діяти емоційно. Нічого випадкового не було і не могло бути. В умовах постійного нехтування Російською Федерацією норм міжнародного права генеральному прокурору України дійсно непросто.
– В Україні багато російських агентів і продажних чиновників, особливо у правоохоронних структурах. Звідки впевненість, що не сьорбнете кремлівського чаю з полонієм, як колишній співробітник ФСБ Олександр Литвиненко, який втік у Лондон?
– (Сміється). Ви якась кровожерлива! На Землі 100% смертність, і всі ми рано чи пізно помремо. Важливо те, як і навіщо ми жили. Іноді “як” важливіше, ніж “скільки”. Навіщо жити в постійному страху? Процитую один відомий фільм: “А це допоможе?”.
– Ну ви ж озираєтеся по боках, переходячи дорогу, а не покладаєтеся виключно на долю.
– Хочете запитати, чи є у мене гарантії власної безпеки? Ні, їх ні в кого немає. Сидів зі мною в комітеті Держдуми Луговий – покидьок, який бігав по всьому Лондону за своїм другом Литвиненком і хлюпнув у його чашку полонію вартістю 30 мільйонів євро. Зараз Лугового охороняє та ж шоста служба Управління власної безпеки ФСБ, яка фальсифікує проти мене кримінальну справу.
У Росії люблять повторювати таку сугестію (психічне навіювання. – “ГОРДОН”): “Брехня задля спасіння”. Як я зрозумів, тут очевидна ментальна деградація, тепер уже і вбивство на благо. Росія – держава, яка так знищує людей. Що ж тепер, жити з постійним страхом?
– Ви не кокетуєте, стверджуючи, що нічого не боїтеся, чи просто не хочете відповідати?
– Я справді про це не думаю. Я бував у місцях бойових дій, відповідав за 120 осіб. І у мене не було жодної втрати. Є кваліфікація, безумовно. Бойовий статут сухопутних військ написаний, можна сказати, кров’ю. Але є і доля, яку не перехитрити.
– У вас же сім’я. За дітей не страшно?
– Розумію, що в Росії система хотіла б мене знищити, зробити мені боляче, щоб я не міг дихати. Загалом, це безпринципове збіговисько бандитів, в особі Управління власної безпеки ФСБ, але думаю, що і вони не мають санкцій, щоб розправлятися з моїми дітьми і дружиною для помсти за мій вчинок.
– Як конкретно ви покинули Росію: сіли в літак у перуці, з наклеєними вусами і з чужим паспортом?
– (Сміється). Ні, ну що ви! Я ні від кого не ховаюся. Відкритість і публічність – головна запорука моєї безпеки.
– Ви самі стверджували, що ФСБ мінімум сім років стежила за вами. І раптом ви так спокійно вислизнули просто з-під носа російських спецслужб?
– Так!
– Не вірю.
– З чого ви взяли, що ФСБ така могутня організація, піти від якої неможливо? Там працюють люди, які помиляються. Якщо знати систему зсередини, можна абсолютно спокійно зробити те, що я. Саме тому в Росії почалася істерика: “Як поїхав? Чому не заарештований? Він ще й громадянином України став?!”. До Вороненкова таких прецедентів не було.
– Це і бентежить. У чому підступ?
– Ні в чому. Ми знаємо, як діяти, знаємо, як вони працюють.
– “Ми” – це хто конкретно?
– (Усміхається). Ну-у-у, ви відразу хочете все знати. Безумовно, ще до війни ледь не кожен другий співробітник СБУ був агентом ФСБ. Спецслужби РФ буквально погоджували призначення нових співробітників спецслужб України, починаючи з керівника відділу – найнижчої керівної посади. Але так було до 2014 року. Зараз і СБУ, і Генпрокуратура очистилися від агентів, що працюють якісно і професійно, щосили набирають обертів.
– Запитаю ще раз: хто з нашої сторони виступив гарантом, що ви зможете безпечно перебувати на території України?
– Наталю, ну який може бути гарант, у чому? Я громадянин України, хто і як може мене зараз підставити?
– Ви погано знаєте новітню історію України.
– Мені не потрібні ніякі гарантії. В Україні, на відміну від інших країн пострадянського простору, працюють демократичні закони. Як не дивно, головним моїм гарантом був закон. Хоча на центральних російських телеканалах уже щосили кричать: мовляв, потрібно обміняти Вороненкова на Сущенка, а якщо не вийде – убити, як Бандеру. Люди в Росії з’їхали з глузду, вони не здорові.
– Із ким з української влади ви найперше зустрілися, переїхавши до Києва?
– Ні з ким.
– Тобто ні з президентом Порошенком, ні з генпрокурором Луценком, ні з головою СБУ Грицаком, ні з головним військовим прокурором Матіосом?
– Мої приватні контакти не можуть бути предметом нашого інтерв’ю, з усією повагою до вас, Наталю. Було би смішно принижувати своє сьогоднішнє становище. Але я насамперед хочу бути корисним для своєї країни, для своєї другої Батьківщини, яка виявилася до мене набагато добрішою і ласкавішою, ніж перша. Я доктор юридичних наук, чудово орієнтуюся в системі російського права і його прогалинах. У межах процесу над Януковичем я спілкуюся з багатьма знаковими людьми.
– А з Порошенком не зустрілися?
– Ми на відстані одного рукостискання.
– І з Луценком не перетнулися?
– А треба?
– Невже за півроку ні з ким з українських політиків і чиновників не познайомилися?
– З багатьма я був давно знайомий.
– Ви відчули, яку лють в українському суспільстві спричинила новина, що екс-депутат Держдуми Вороненков, який голосував за приєднання Криму до РФ, отримав паспорт України, тоді як російські і білоруські добровольці, які воюють на боці сил АТО, роками цього досягнути не можуть.
– Відчув. Я першокласно воював, але це було 30 років тому. Військове життя знаю не з чуток. Був би молодшим, може, й сам би пішов в АТО. Військова справа йде вперед і навички 30-річної давності вже не так актуальні. А я отримав громадянство відповідно до законодавства України.
– У чому цінність саме ваших свідчень проти Януковича, якщо українська влада пішла на такі репутаційні ризики і під час війни з Росією вручила колишньому депутату Держдуми громадянство?
– Ще раз: я отримав громадянство України на законних підставах. Я на 50% українець. Мій прадід Акім Дудніченко очолював Монархічний союз України, усе дитинство я провів у Херсоні, Маріуполі, Миколаєві, Євпаторії.
Коли виникло питання про притягнення Януковича до кримінальної відповідальності за держзраду (що я вважаю дуже правильним), я, як громадянин України, уважав своїм обов’язком дати ці свідчення і розказати, що мені відомо. Наскільки цінні мої свідчення, визначить суд. Генпрокурор уважає їх дуже важливими.
– Але ж ви навіть не знайомі з Януковичем, що такого могли розповісти?
– А навіщо мені бути з ним знайомим? Мене ж не питали, що він їсть або п’є, скільки разів у туалет ходить, із ким живе. Я справді цього не знаю, та це й не має значення.
– А що має?
– Давайте не випереджати таємницю слідства. Скоро буде відкритий суд, мої свідчення будуть озвучені публічно. І не тільки мої.
– В одному з інтерв’ю ви заявили: “Якби 2014-го проголосував проти приєднання Криму, і 50 метрів від Держдуми не зміг би відійти”. А що б із вами сталося?
– Мені прямо сказали, що буду заарештований. У мене вже були відомості, що проти мене у режимі секретності фабрикують кримінальну справу.
– Але є приклад Іллі Пономарьова – єдиного депутата Держдуми, який натиснув кнопку “проти”. І начебто нічого: живий-здоровий, теж до Києва перебрався.
– Не порівнюйте. Ілля був у різкій опозиції до влади, був широко відомий за кордоном, був публічним. Ілля розумів, що для нього точка біфуркації пройдена і зворотного шляху немає.
– А вам що заважало не коливатися разом з генеральною лінією партії?
– Я дисонував усередині системи, не публічно. Не заперечую: я намагався вижити в путінських реалій. Я не хотів бути депутатом Держдуми, але зайшов у парламент, щоб піти на вищу посаду у виконавчу владу. Депутат Держдуми в Росії – ніхто, нуль, порожнє місце. Це всі знають. Я міг стати аудитором Рахункової палати, губернатором Нижньогородської області, мене фракція погоджувала на ці посади, але мені так і не дали пройти у виконавчу владу.
– Чому ви не відкликали свого голосу за приєднання Криму, якщо, як стверджуєте, були насправді проти?
– У мене не було морального права перед фракцією на відвертий демарш. Я пройшов за списком. Фракція ухвалила рішення. Вони були непохитні. У той момент я не міг гордо засунути руки в кишені і зникнути з країни.
До речі, на тому голосування було приблизно 40 депутатів, які категорично не хотіли приєднання Криму. Це депутати багатьох скликань, із внутрішнім стрижнем, але в останній момент усе одно натиснули “за”. Значить, до кожного підібрали важіль тиску. Який саме – не знаю, можливо, шантажували через сім’ю і дітей.
– В інтерв’ю “Громадському” ви заявили, що помічник президента РФ Владислав Сурков був “категорично проти” анексії Криму, “тому що він розумна людина”…
– (Перебиває) Наталю, фраза про Суркова вирвана з контексту. Я говорив про найближче оточення Путіна, але не називав імен. Про це всі давно говорили, зокрема Ілля Пономарьов, але ніхто не надавав значення цим словам, поки я їх не повторив. Я б не хотів обговорювати якісь персоналії.
– Я про інше. В ефірі телеканалу “Дождь” Ксенія Собчак розповіла, що Сурков не хотів із вами знайомитися, але поступився проханням своєї дружини, яка дружить із вашою дружиною Марією Максаковою. Собчак прозоро натякнула: ви не раз прикривалися ім’ям Суркова.
– Це не зовсім так. Ми з Ксенією добре знайомі, але таких подробиць ніколи не обговорювали. Вона дала свою особисту оцінку. Ніколи в житті я не прикривався Сурковим, ба більше: ніхто в Україні мене про нього не запитував, крім журналістів “Громадського”. Та й що мене питати? Про Суркова в Україні знають у тисячу разів більше, ніж я.
– Ви були депутатом від Комуністичної партії РФ. Після вашого переїзду в Україну голова фракції Геннадій Зюганов не виходив із вами на контакт: мовляв, Денис, не засуджую, але публічно підтримати не можу?
– По-перше, він не може вийти зі мною на контакт. По-друге, я дуже добре знаю Геннадія Андрійовича, а він добре знає мене. У нас стосунки базуються на взаємоповазі. Він усе знає, усе розуміє, намагався допомогти, але це не в його силах.
– У КПРФ є поняття жорсткої внутрішньофракційної дисципліни? Наприклад, якщо Зюганов сказав, значить, уся фракція голосує, як наказано.
– Є поняття єдиноначальності, яке зовсім не виключає обговорення того чи іншого питання. Були питання, де дозволяли вільне голосування, а були принципові питання, у яких фракція займала жорстку позицію.
– А якщо депутат у принципових питаннях голосував не так, як наказано?
– Могло бути виключення з фракції. Приклад – Ілля Пономарьов, Дмитро Гудков, Олексій Митрофанов. Правда, вони були у фракції “Справедливая Россия”. Єдина принципова річ, про яку я щиро шкодую, – голосування щодо Криму. В інших питаннях я завжди голосував відповідно до своїх переконань.
– А у випадку з Кримом ви, значить, наступили на горло власній пісні?
– Безумовно. Я вважав усе, що пов’язано з Кримом – величезною помилкою. У 1991 році, коли розвалився СРСР, ніхто не забрав у Росії Калінінградську область. І РФ не можна було поводитися так з Україною, яка в момент утечі Януковича виявилася неготовою до таких викликів. Але в 2014-му мені чітко дали зрозуміти: ніде свої думки про Крим не тиражуй, якщо не хочеш нажити проблеми.
justify=””>
– Російський опозиціонер, засновник Фонду боротьби з корупцією Олексій Навальний присвятив вам окремий блог, де докладно написав про ваших п’ять квартир загальною площею 1088 м2, п’ять автомобілів, дачу.
– Навальний – людина, загнана в кут. Ну що сенсаційного він вам повідомив? Що в мене є майно? Я ніколи цього не приховував. До того ж “сенсацію” Навальний взяв із моєї відкритої декларації, яку я сам оприлюднив. П’ять років тому, коли в Росії ухвалили закон про декларування майна, я показав усе, що належить мені і моїм неповнолітнім дітям. Так у чому “сенсація”?
– Навальний підкреслив, що ви були держслужбовцем із 1995 року і не могли на офіційну зарплату дозволити собі елітну нерухомість та авто.
– Навальний бреше. Диявол ховається в деталях. Я з 2005 року не був на держслужбі, до обрання в Держдуму приблизно вісім років займався бізнесом. Із 2011 року, коли став депутатом, у мене не було жодного додаткового придбання, я не купив ні квартири, ні машини. Чому останні шість років до мене не було претензій,зокрема з боку комісії з контролю за достовірністю відомостей про доходи та витрати депутатів Держдуми РФ? Але тільки-но я став громадянином України, претензії раптом з’явилися?
ВІДЕО
– В інтерв’ю нашому виданню ще один російський опозиціонер і екс-депутат Держдуми Костянтин Боровой не раз стверджував, що Навальний – агент ФСБ, упроваджений в антипутінський рух. Ви, схоже, з ним згодні?
– Абсолютно! Коли у мене була активна фаза протистояння з ФСБ, Навальному несподівано рівно на добу розблокували сайт. Він швидко закинув інформацію, що нібито у Вороненкова квартира за мільярд рублів (більше ніж $17 млн. – “ГОРДОН”).
Пам’ятаєте єврейський анекдот: “Скільки буде двічі по два?”. – “А ми купуємо чи продаємо?”. Ось і мені хочеться сказати: якщо у мене дійсно є квартира за мільярд, віддам її за половину вартості, тільки покажіть покупця.
Навальний давно перетворився на ефективний інструмент певної групи у ФСБ, за допомогою якого бізнес-клани розправляються з конкурентами: спочатку з генпрокурором Чайкою, зараз – із прем’єр-міністром Медведєвим. І кримінальні справи проти Навального – фейк, інакше він би давно сидів у в’язниці. Приклад Навального унікальний: уперше за всю історію Росії людину засудили, заарештували і тут же випустили з в’язниці, та ще дозволили йому виступати з “гучними викриттями”. ФСБ цілеспрямовано ліпить з Навального героя.
– Із ваших відповідей виходить, що найбільш впливовою і могутньою організацією в сучасній Росії є ФСБ.
– Так і є, інші органи, зокрема МВС і армія, знищені. За авторитету Шойгу армія почала відроджуватися, а це, до речі, дуже дорогий і тривалий процес, але та ж Генпрокуратура РФ позбавлена всіх владних та контрольних повноважень.
ФСБ придушила в Росії все. Візьміть справу колишнього керівника Головного управління економічної безпеки і протидії корупції МВС РФ генерала Дениса Сугробова. Прокурори просили для нього 22 роки колонії суворого режиму, звинуватили у створенні ОЗГ, метою якої було отримання грантів і нагород. Божевілля!
– Якщо ФСБ настільки впливова, чому в неї постійні конфлікти і сварки з чеченським лобі в Москві?
– Ну, чеченці – це окрема каста, яку контролює ФСБ. Поки задовольняються фінансові апетити спецслужб, вони будуть мовчати про чеченський клан. І навпаки, поки бюджет задовольняє Чеченську Республіку, хоча не завжди і не у всьому, до речі. Кадиров зараз дуже впливова фігура, він багато років при владі, не варто його недооцінювати. Кадирову вже віддали “Силу Сибири” – величезний газопровід, багатомільярдний проект, такий же фейковий, як усе в Росії. Газопровід будують, а договору з Китаєм немає.
justify=””>
– Путін боїться власних силовиків чи вони абсолютно підконтрольні йому?
– Він, може, і не боїться, але пора би.
– Хто найвпливовіший в оточенні президента РФ?
– Люди з кооперативу “Озеро”. Це близьке коло Путіна, сучасне Політбюро.
– Я правильно розумію, що саме Путін дав відмашку розпочати кримінальну справу проти вас?
– Ні, це не його рівень. Мене замовив генерал ФСБ Олег Феоктистов. Донедавна він очолював службу безпеки “Роснефти”, якою заправляє Сєчин. Моє протистояння з Феоктистовим почалося ще в 2007 році під час роботи у Федеральній службі з контролю за обігом наркотиків.
– Тепер, після отримання українського громадянства, ви для Путіна ворог чи просто зрадник?
– Не маю уявлення. Але мені хотілося б, щоб він поставив собі запитання: “Чому так сталося?”. Може, тому, що в Росії система знищує людей, а негативний відбір змушує розумних і гідних або мовчати, або бігти? Не я перший і не я останній, хто намагався в Росії вигризти своє місце під сонцем. Але країну поділили за кланами.
Нікому поза кланом система не дозволяє в ній зачепитися, усіх пожирає. Протекціонізм, кумівство, внутрішньовидова боротьба – ось що відбувається зараз у Росії. Візьміть призначення губернатора, там діє принцип: “Ви чиї будете?”. Фінансово-промислові групи контролюють цілі регіони і висувають тільки своїх на високі пости у всіх гілках влади. І я вам кажу не загальні слова, завдяки своїм минулим посадам я знайомий із виворотом.
– А навіщо так наполегливо чіплятися за владу, “вигризати місце під сонцем”? Що заважало піти в приватний бізнес?
– Немає в Росії жодного приватного бізнесу, навіть малого і середнього. Увесь бізнес існує тільки навколо держзамовлень і обслуговування бюджету. Я знаю багатьох людей, які брали кредити, щоб виконати держзамовлення, а держава з ними не розрахувалася. Мова про мільярдні суми. Але ці люди мовчать, бояться говорити, тому що опиняться або у в’язниці, або в могилі.
Єдине, про що шкодую, що переїхав в Україну пізно – у 45 років. Напевно, у минулому житті я був конформістом, намагався вижити в системі, хоча вона завжди зі мною боролася і відкидала.
– Ви особисто знайомі з Путіним?
– Я часто бував у Кремлі.
– Багато хто в Україні переконаний, що з відходом Путіна війна відразу ж припиниться. Ви теж так думаєте?
– Війна на Донбасі закінчиться раніше, тому що здоровий глузд повинен перемогти. Вони в Росії повинні зрозуміти: війна в Україні насамперед не вигідна їм самим. Роль особистості в історії дуже велика, а в історії Росії – тим більше. Думаю, якщо Путін піде, певна інерція системи залишиться, але недовго. Усе зміниться.
– Путін піде на президентські вибори 2018 року?
– Думаю, так.
– Піде, незважаючи на чутки про стан його здоров’я?..
– Живий чи мертвий. Найближчому оточенню треба зберегти свої капітали, бо Путін буде президентом до 2024 року. Далі подивимося.
– В інтерв’ю нашому виданню Ілля Пономарьов стверджував, що у найближчого оточення Путіна немає ідеології, немає антиукраїнських настроїв, їхня головна мета – освоїти бюджет, боротьба йде за те, хто відкусить більший шматок із бюджету.
– Абсолютно згоден. Утім, ідеологія теж є. Подивіться останній виступ голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна, де він заявив: “Вороненков дійшов до ницості, прийнявши громадянство України”. Вони що, уважають себе вищою расою?
У нас уже була одна вища раса в ХХ столітті, знаємо, чим закінчила. Ледь не фашистом мене називають! Але в чому моя “зрада”? Я дав свідчення проти чоловіка, який влаштував кровопролиття у своїй країні, а потім утік, зрадивши свою країну. Я пройшов шлях від суворовця до полковника, від простого викладача до доктора наук, професора. Так поясніть мені критерії патріота в сьогоднішній Росії?
– Хочете, поясню, у чому ваша зрада? Вас усе влаштовувало в політиці Кремля проти України, але щойно, вибачте, вам прищемили хвіст і завели кримінальну справу, ви відразу виїхали з Росії і різко змінили риторику.
– Звідки ви знаєте, що мене все влаштовувало в Росії?
– З ваших дій, голосувань, заяв…
– …я ніколи жодного слова не сказав проти України. Знаю, ви відразу наведете приклад моєї промови з трибуни Держдуми про виховання. Але цитату вирвали з контексту, а я говорив: якби Росія справді хотіла просувати “русский мир”, треба було це робити з допомогою гуманітарних, а не військових інструментів.
Мер Риги Ніл Ушаков робить для просування справжнього “русского мира” в Латвії в тисячу разів більше, ніж російські доморощені патріоти. Замість того щоб ставити на чесного політика Ушакова, Росія ставить на раніше судимих людей на кшталт Януковича.
– Вражає, якими правдорубами і борцями з “кривавим режимом” стають депутати, щойно їх позбавляють недоторканності.
– Проти мене працює інформаційно-пропагандистський відділ ФСБ. Як тільки я приїхав в Україну, мені зламали Twitter, пошту, намагалися залізти у Facebook, опублікували фейкові пости, ніби я вітаю приєднання Криму і проект “Новороссия”. Я що, схожий на ідіота, який, приїхавши в Україну, почав би таке постити в соцмережах?
Я не борець із “кривавим режимом”, а називаю речі своїми іменами. Просто раніше моїм словам ніхто не надавав такого значення, хоча я робив більш радикальні заяви під час своєї виборчої кампанії. Завжди стверджував: уміле поєднання брехні і правди вводить в оману навіть найбільш освічених, але невтаємничених людей.
– Я надаю вашим словам величезне значення. Наприклад, таким: “Серце обливається кров’ю, коли бачиш по телевізору, як плаче ветеран із орденами, у якого намагалися їх зірвати молодики на вулиці. Як зірвали георгієвську стрічку. Це сьогоднішній Київ. Ті ветерани Великої Вітчизняної не розуміють: за що? як таке може бути? Звідки вони взялися ці молодики, які ненавидять їх і возвеличують те, з чим вони боролися. Україна сьогодні – це не тільки трагедія братнього нам народу. Це урок усім нам!”. Ви це заявили з трибуни Держдуми 18 листопада 2014 року, коли вже були і збитий малайзійський боїнг, і Іловайський котел.
– У Росії неодноразово показували по телевізору, як радикали в Україні зривали стрічки з ветеранів. Інших джерел інформації в країні немає. Я говорив, що існують такі неприпустимі крайнощі, як росіяни, які ненавидять українців, і українці, які ненавидять росіян. Мені це неприємно. Навіщо ображати ветеранів? Не бачу ніякого протиріччя між своїм виступом у 2014-му і тим, що кажу вам зараз.
ВІДЕО
Зрозумійте головне: у Росії навіть нормальна частина суспільства повністю ізольована від отримання реальної інформації про Україну. 80% жителів РФ упевнені, що тут громадянська війна, нічого не знають про 10 тисяч загиблих на Донбасі. Народ абсолютно зомбований центральними телеканалами. І навіть я, у якого були джерела інформації, не уявляв реальної картини того, що відбувається, поки не переїхав в Україну.
– Де гарантія, що через пару років Денис Вороненков не повернеться в Росію і так само різко не змінить риторики: мовляв, хлопці, хунта погрожувала, мені довелося публічно брехати, що я не згоден із політикою Путіна?
– Я не прошу мені вірити, я чесно розповідаю все, що сталося в моєму житті. Як я можу довести свої слова? Думаю, у мене будуть такі можливості. Але мій вибір зроблений: я залишив у Росії все, забрав дружину, дитину і приїхав в Україну, яку вважаю своєю другою батьківщиною. Зворотного шляху для мене немає і бути не може.
– Не покидає відчуття, що ви – частина великої спецоперації ФСБ, подробиці і цілі якої ми дізнаємося через багато років.
– Скільки горя і безпардонної несправедливості в моєму житті сталося руками цієї організації, навіть неприємно згадувати. Не знаю, за що мені всі ці випробування. Я не люблю розмазувати соплі з цього приводу, хоча міг би. Але це слабко і немужньо. Ваш докір мені неприємний. Час усе розставить на свої місця і я не розчарую вас.
– Російська “Новая газета” опублікувала велике розслідування про ваші зв’язки в МВС і у Федеральній службі РФ з контролю за обігом наркотиків. Зі статті виходить, що ви, вибачте, типовий “рєшала” – людина, яка допомагає бізнесменам закрити кримінальні справи за символічну винагороду у сотні тисяч доларів. А коли ви з кимось не поділилися, у вас почалися проблеми.
– Нісенітниця повна, просто більше нічого вони придумати не змогли. Ви звернули увагу, коли саме вийшло це “розслідування”?
– У той же день, як тільки з’явилося ваше перше інтерв’ю в Україні.
– Ви як професійний журналіст упевнені, що таке “розслідування” можна підготувати за кілька годин?
– На що ви натякаєте?
– “Новая газета” публікує сливи ФСБ. Зауважте, оперативні матеріали спецслужб, які жодне видання не може отримати, відразу з’являються в “Новой”. Схожа ситуація і з телеканалом “Дождь”.
– Не плутайте злив і витік інформації. “Новая” не раз доводила свою репутацію єдиного по-справжньому опозиційного видання із серйозними розслідувальними статтями. За час путінського режиму було вбито багато журналістів, велика частина з них – співробітники “Новой”.
– Після вбивства Юрія Щекочихіна у 2003 році “Новая газета”, повторюю, публікує сливи ФСБ. Коли знаєш зворотний бік медалі, об’єктивно оцінюєш усю інформацію, що з’являється в нібито ліберальних і опозиційних ЗМІ. Одна справа, якщо це публікує “Коммерсантъ” або інше прокремлівське видання. Але коли публікує “Новая” – в аудиторії довіри більше. Влада чудово це розуміє, тому діє досить гнучко.
Зверніть увагу, люди давали свідчення проти мене тільки після того, як їх саджали в “Лефортово”. Озвучування мого імені – це була ціна свободи. Ніяких кримінальних справ не було, якби я не обрався в Держдуму і в подальшому не претендував би на посади у виконавчій владі. У Росії клани намагаються не пустити на свою ділянку чужинців, особливо чесних і принципових політиків. Ви розумієте, що той же Феоктистов із Сєчиним розгромили ЮКОС, посадили на 10 років за ґрати Ходорковського, усіх навколо пересаджали? Тепер на мене націлилися.
З 2011 року проти мене працює окрема служба ФСБ, у якій 25 слідчих. А я ж не вкрав жодної копійки бюджетних коштів, не завдав жодної шкоди державі, і раптом цілих 25 слідчих! Вони не гребують нічим, це абсолютний 1937 рік, тільки замість розстрілів усіх саджають у в’язницю. І вам пощастить, якщо потрапите в “Матросскую тишину”, там комфортабельніше. У “Лефортово” з людей овочів роблять: пресинг і тортури такі, що у в’язнів психіку зриває, вони дурниками стають. У медичному сенсі.
– Російський політолог Валерій Соловей якось зауважив: “Хочете заглянути в політичне майбутнє Росії? Це дуже просто: подивіться на екс-депутата Вороненкова”.
– Так, я читав.
– Із 450 ваших колишніх колег по Держдумі скільки поділяє вашу сьогоднішню точку зору?
– Людей 300.
– Ви серйозно стверджуєте, що 67% колишнього скликання Держдуми були не згодні з агресією проти України?
– Так. У Держдуму приходять усі тямущі та недурні люди, але вони заручники: якщо хочуть утриматися на плаву, мати дохід – будуть голосувати так, як треба Кремлю. Уже п’ять моїх колишніх колег по парламенту покинули Росію. В Україну переїхати побоялися, перебралися в балтійські країни і Великобританію.
Зараз у Росії вовчий час, нерозсудливість і паніка в елітах, ніхто точно не знає, що далі. Усі навколо піддаються переслідуванням, деякі вже в тюрмі, інші – сидять тихо і бояться. У Росії практично на кожного політика і економічно активного громадянина є кримінальна справа.
– Наскільки висока ймовірність палацового перевороту, унаслідок якого Путіна усунуть від влади?
– Цілком можливо.
– Хто очолить переворот?
– Політбюро в образі кооперативу “Озеро”. Допускаю, що їм набридло жити під санкціями, захочуть щось серйозно змінити.
– Що має статися, щоб Путін відійшов від влади?
– Є варіанти. Він повинен сам цього “захотіти”. Якби він у 2012-му, утретє, не пішов у президенти – увійшов би в історію як найбільш популярний і авторитетний російський лідер, а так… Навіщо Путіну агресія проти України? Щоб утриматися при владі, щоб успішна і вільна Україна в жодному разі не стала прикладом для росіян, як треба скидати бандитське керівництво, яке звикло красти.
– Росія розвалиться?
– Ні, у неї великий запас міцності. Згадайте 1917 рік, коли розвалилася Російська імперія і до влади прийшли більшовики. Багато людей покинуло країну, сподівалося, що все ось-ось завалиться. І що? Радянський Союз проіснував більше ніж 70 років.
– А як же західні санкції?
– Відчутні, але не до такої міри, щоб спричинити розвал або зміну режиму. Санкції мають велике значення для стримування зовнішньої агресії. Санкції треба посилювати, але не варто особливо на них сподіватися.
– Вашим рідним, які залишились в Росії, щось загрожує?
– Усіх уже потягли на допит у Слідчий комітет, включаючи дітей, тещу, тестя – усіх! Не знаю, що вони намагаються витягнути з моїх близьких: як я їм, ходжу в туалет, своєчасно чищу зуби?
– Повернетеся в Росію?
– Ні-ні.
– Навіть якщо Путін помре?
– Не хочу гадати. Уважаю, що зворотного шляху у мене немає. Я дуже категорична людина: якщо щось вирішив – ніколи не зміню думки. Знаєте, що я відчув, коли приїхав в Україну? Полегшення, ніби тягар з плечей упав. У мене ані найменшого жалю, що я покинув Росію, тому що розрізняю поняття “держава” і “батьківщина”.