Обеліски, монументи пам’ятники… Згадати минуле закликають зімкнені уста солдата Другої світової війни, що стоїть на гранітному постаменті. Чорне крило відтінює безкрайні простори землі. Чи не дивина, що німі свідки лихоліття у скверах і на узбіччях битих шляхів, на курганах і цвинтарях оберігають спокій і мирну тишу?
У байраках і лісових хащах, у водах Дніпра і Волги, Вісли і Одера, на безмежних полях Європи знайшли свій останній прихисток солдати. Вони побороли коричневу чуму, але ще довго поневолювала їх чума червона. Вони задихалися без свободи «на рідній, не своїй землі».
Довгий перелік імен наводить Книга пам’яті України. Це воїни Другої світової війни, що загинули на Тернопільщині чи були вихідцями з нашого краю. Загальна їх кількість — 3176 осіб. Про кожного з них можна розповісти вражаючі історії. Одні загинули у бою, інші пропали безвісти, треті вирвалися з пекла війни, але померли у військових шпиталях… Домівки залишилися без господарів, жінки без чоловіків, діти без батьків.
Боєць із автоматом у руках, що застиг на міському кладовищі по вул. Степана Бандери, — це символічний образ усіх полеглих у боях за місто над Серетом і всіх воїнів, вихідців із Чортківщини, яких перемололи нещадні жорна війни.
Тут люди притишують свою ходу, на мить затримують подих і вклоняються пам’яті героїв, бо…
Взивають мертві і живі,
Серед ярів глибоким сном повиті.
Сергій Волинець.
