Українська література – унікальне явище. Для когось вона – море, для когось – океан, для когось – цілий материк. Хтось вивчає ці глибини самотужки. Комусь трапляються вчителі чи навчителі. Людиною, яка прищепила мені любов до української літератури, навчила її розуміти і відчувати, був Мойсей Якович Гон – професор кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету. На початку жовтня він відійшов у вічність.
Чула, що хворів. Але коли сказали, що його не стало, не вірилось. Був чоловік – і нема… Та ні, він живе у споминах.
Різними були думки про Мойсея Гона. Однак про мертвих годиться тільки добре. І справді, яка не була б людина, після її смерті згадується світле.
Перед черговими роковинами письменників Мойсей Якович любив перечитувати їхні твори. Про це і зазначав під час виступів. Завжди вмів знайти доречну цитату з їхнього спадку, доречний спомин… Мойсей Гон був хорошим наставником. Виплекав не одне покоління письменників, учителів-словесників. Завжди із задоволенням хотілося йти на його лекції. І досі в пам’яті деякі епізоди. Кумедно було, коли являлися раптом на пару сачкуни. Роблячи перекличку, він почергово викликав їх на середину аудиторії, давав їм цукерку і примовляв: «Дякую, що прийшли». В аудиторії стояв регіт. Для когось це був привід погиготати, для когось – уроком.
Незабутніми залишаться поїздки в Дермань. Там з його легкої руки в гімназії, де тулиться музей Уласа Самчука, я познайомилася з Пшеничними: Любою Антонівною та Миколою Івановичем. Назавжди запам’ятається відкриття меморіальної дошки Грицькові Чубаєві в Козині за участю Мойсея Яковича, його виступи під час літературних заходів: чи то про своїх випускників, чи то про повернених із забуття в безсмертя. Завдяки Мойсеєві Гону відкрила для себе нову грань української літератури, захопилася верлібрами, зокрема Василя Голобородька, написала про них бакалаврську.
По закінченні магістратури думала про аспірантуру. Обмовилась про це при Мойсеєві Яковичу, а він весело усміхнувся і мовив: «Навіщо тобі аспірантура? Ти – письменниця».
Ще один спогад… Якось ціла група не підготувалась до практичного заняття, так домовились. Мойсей Гон усіх перепитав, вибірково вліпив кільком двійки. Одну і я отримала. Потім усім дозволив перескладати, а мені – ні. «Якщо отримаєш Нобелівську премію, – сказав тоді, – то згадаєш, що Мойсей Гон поставив тобі двійку з української літератури»… До Нобеля, що в Зарічненському районі, мені тоді, та й зараз, ближче, ніж до того, про який ішлося в пророцтві. І лауреатом Нобельської премії в галузі гумору і сатири можна швидше будь-кому стати, аніж тієї славнозвісної, яка українцям невідомо коли світить. Але світло, яке залишив Мойсей Якович, вкотре будить спомини і думки у дні, коли його душа готувалася до відходу з цього світу…
Мойсей Гон справді навчив мене любити українську літературу.
Вічна і світла пам’ять Вам, мудрий навчителю!
Юлія БОНДЮЧНА
Відкриття музею Самчука в Рівному. Мойсей Гон – другий зліва
Відкриття дошки Грицькові Чубаєві в Козині. Мойсей Гон – третій зліва.