Ненцінський А. Чотири пори любові. Поема-колаж. – Слово Просвіти. 2018. №20. 17-23 травня.
Очевидно, має рацію письменник Петро Сорока, коли зауважує, що у нас бракує відгуків на окремі варті уваги публікації літературних творів у періодиці. Поділяю цю думку. Справді, помітні першодруки в пресі не повинні залишатися поза увагою критиків, а відтак відгуки їх, критиків, та й просто небайдужих читачів, надруковані по, так би мовити, гарячих слідах у тій же пресі, а не в «товстих» журналах, які виходять один раз на два місяці чи й на квартал, привертають увагу до того чи іншого періодичного видання.
То й про поему-колаж «Чотири пори любові» пишу, аби не залишилася вона у «літературному вакуумі», себто не поміченою критикою. Бо ж не лише книги, а й талановита окремішність також потребує уваги. Тим паче, що дев’ятий вал художньої (точніш, умовно художньої) графоманського рівня літератури в пресі накриває справді вартісне. На щастя, це не стосується «Слова Просвіти». На шпальтах газети з’являються справді вартісні поетичні добірки талановитих авторів. У найближчому часі запам’яталися автору цих рядків вірші Василя Рябого, Наталії Дзюбенко-Мейс, Любові Проць. І ось у продовження цієї доброї традиції маємо поему-колаж А.Ненцінського.
Повторюся: окремішність також потребує оцінки. Але свідомий і того, що високий «бал» повинен мати обгрунтування…
«Вірш для душі виношує душа. Слова під серцем чую ще від літа, Та хочу їх через печаль і жаль Так написати, мов прошепотіти…» Кілька рядків. Але скільки сказано про пережите ліричним героєм! Та й далі поема вражає неперебутністю почуттів автора, який нині, у четвертій, передзимовій порі життя сповідує читачеві сокровенне, найдорожче, що було кожної проминулої пори…І знаходить для цього самобутні виражальні засоби.
Почнемо з метафор… «Шаль… білі крила розкриє в польоті…», «Душа людська зірвала голос…», «…в долоні душу всю вкладу…», а далі – «…і чує це
душа, що перейшла в долоні», «Мій літак відгуркоче у ніч, Росінаната покличе з собою…» А яке чуттєво потужне, справді філософське закінчення поеми: « Був день народження в кульбабки, пані Квітки. Жила вона там само, де й торік».
Хто не читав поеми, може подумати, що поет навмисне «працює» на метафору, на порівняння, але це не так. Тропи в нього не силувані, не «притягнуті за вуха». Вільно й невимушено йдуть до читача слова, що їх автор до часу «тримає в трепеті душі».
А втім, метафоричність мислення поета підсилюється й свіжістю порівнянь:
«…лиш зітхну, наче совість Людства.», «…Крок до тебе мені ступить – мов безрукому впасти ниць.», «Журавлиний убито вже клин між минулим твоїм – і прийдешнім». Шарм дивовижних порівнянь підсилюють несподівані образи.
Западає в душу «неперебутній той романс», «Квадратура панельного замку», «мініатюра зірки у багетовій рамі вікна», «На хресті доріг – підкова». У поєднанні з цими свіжими образами навіть уже звичні не бачаться тривіальними. До прикладу, «Крик душі я у собі залишу», «Каторгу любові Сам ти, Боже, людям присудив».
Якщо далі про образність в поемі, то скажу про одну непростість. У Ненцінського немає такої яскравості троп, як у деяких молодих версифікаторів. Бо то для нього – пройдений етап. Нині поет прагне (перефразовую Б.Пастернаком мовлене) впадати, мов у єресь, в нечувану простоту. І ця простота сприймається читачем, як одкровення.
Знаю по собі, що справжню поезію хочеться час від часу перечитувати. Власне, я й пишу ці нотатки задля того, аби ви, шановні читачі, знову прочитали поему і ще раз увійшли у відтворені поетом пори любові. Побачте, відчуйте, як він «здвобіч долонями прикрив» вогник тієї любові, що тільки-но спалахнув, побачте, як опівночі лишень для двох у цілім світі сяє у шибці, наче витвір середньовічних художників, «мініатюра зірки», відчуйте стосотлітній присмак буквосполучень «сей вогник», «сю ніч», «сих двох». Воістину дивовижжя: дихання минувшини і пориви вітрів сучасності стали одним подихом. А ще ж у поемі бачимо сув’язь громадянськості з філософічністю, надихаємося любов’ю до рідного краю, бо тільки тут і можуть бути в людини оті, як в самій природі, чотири її пори.
Ігор Фарина, член НСПУ,
лауреат Всеукраїнської премії
ім. братів Лепких.
м. Шумськ на Тернопіллі.