Ігор Мирославович Маленький — поет, перекладач, літературознавець. Член НСПУ, Асоціації українських письменників. Кандидат філологічних наук. Лауреат премії журналу «Сучасність».
Тернопільський романтик
Про те, що наш земляк Ігор Маленький був яскравою і творчою особистістю, ми безперечно знали й глибоко сумуємо з приводу його кончини. Якось у літературно-інформаційному журналі «Книжник-Revien», що припинив своє існування ще в 2005 році, випадково натрапили на статтю «Ігор Маленький: вавилонський марафон безумства».
Народився Ігор Маленький у Тернополі. Добре освічений, романтик із молодечим запалом. Випускник Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, навчався в аспірантурі Інституту мови та літератури ім. Рудакі в Таджикистані. Вивчав таджицьку й перську мови, класичну і сучасну літературу Сходу. Кандидат наук, член Спілки (нині національної) письменників України. З 1995-го по 2003 р. — на дипломатичній роботі: вів зносини з Іраном у МЗС, торговельно-економічні проекти в Ірані, Закавказзі, Центральній Азії. Працював у Посольстві України в Пакистані (від 1998-го до 2000 р.), у місії ОБСЄ в Таджикистані.
Ми переконані, що Тернопілля має ким пишатися! Ігор Маленький — світла, мудра й талановита особистість. У двадцять три роки потрапив до Таджикистану. Дуже захоплювався суфійською (містико-аскетична течія в ісламі) літературою та філософією як певною квінтесенцією багатьох релігійних та філософських учень, що надалі знайшло своє відображення у його книжках. Поезія, сонячна культура Сходу ніби перевернули авторський світогляд, оскільки українська поезія була стражденницькою порівняно зі східною. Розуміти поезію Ігоря Маленького не просто, але він залишає за читачем право на власні роздуми, які не мусять бути тотожними його задуму.
Поетичні збірки «Тернове поле» (1987) та «Цвіте терен» (1991) вийшли в Києві. Багато віршів присвячені рідному краєві — Тернопільщині. Вони визначаються життєвою конкретністю, новелістичною оповідністю, рельєфністю і зримістю образу. Це його індивідуальність висвітлюється на поетичному тлі, яка відзначається високою культурою слова, художньою вишуканістю та майстерністю.
Барвистий метафоричний світ, розмаїте, як барви веселки, порівняння та чудодійне мереживо образів захоплено ведуть читача у розкішну поезію Ігоря Маленького. Ви тільки вдумайтесь і зазирніть у широкий тематичний діапазон, що охоплює красу рідного краю, трагедійність минулої війни, сучасні соціально-етичні проблеми: «Очі в острівських дівчат такі темні й великі, наче ягоди з тої черешні», «Такий солод носив у долонях, що дівчата у сіні стогнали, наче бджоли, хмеліючи в травах…», «Сонце тліється під копицею, як притомлене вогнище пастухів», «Вітер із закислими очима, у вилиняній куфайчині латаних тополь…», «Листопадом замітає тобі груди…», «Вагомість крапель дощу… що солодкі, як виноград…»
Це своєрідний духовний універсум поета, що досягнув творчої зрілості й здатний подарувати естетичну насолоду, години серйозних роздумів про сутність буття і душевні переживання.
Крізь прірву суспільного зламу
Його летаргічно-поетичний сон тривав сім посушливих неврожайних років, у яких не писалося і не публікувалося нічого. Вітер гудів над розтрісканою землею висушеної світом свідомості. І раптом — третя книжка Ігоря Маленького «Злива», написана наприкінці вісімдесятих років у Центральній Азії. Це поезія своєрідного «східного» періоду переломної епохи. Написана вона на шматку глинистої землі поміж безлісих памірських передгір’їв, де колись гуляли дух свободи і шляхетність у людях, лилося вино і місяць вставав, а десь у рідній Україні тлів Чорнобиль, пожираючи життя і сльози невинних людей.
А митець писав вірші, бо іншого не міг і не хотів у цьому найкращому зі світів. Із головою пірнав у поезію, щоб хоч на мить забути полинну дійсність буття. Його поезія, мов квітка в тернику, що несамовито пробивається крізь сірятину побуту й прірву суспільного зламу — не гине в перипетіях позачасся.
Автор не забуває про традиції українського народу — найцінніші надбання наших пращурів. Те, що українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона, прослідковується у вірші «На Зелену неділю»:
начімхати цвіту черемхи
принести до хати мокрий оберемок
і кинути у сінях на порозі
аби переступали і пливли люди
за хмільною білою піною
до покою
аби дух молодистий
димом стояв над хатою.
Віра у вічне земне почуття — кохання — надихнула поета на тематичний та образний спектр — поезію краси, любові й жінки. З якою майстерністю у «Зливі» поет використовує світле й ніжне порівняння: «Я відгортав тобі на грудях плаття, наче торішнє листя від стебла, і з корінцями виціловував із глиці вологі проліски, що пахли молоком…» Але все колись закінчується: «Ніч починається знову… лампа з розтопленим воском, сніг на твоїй постелі і на долонях сніг…»
Вірші збірки «Злива» істотно різняться від інших книжок. У ній автор передав перше, свіже, ще юнацьке відчуття Сходу, поєднуючи з переломною епохою в Україні.
Мандри в духовному часі
Ігор Маленький — романтично-революційний юнак, який мандрував Сходом кілька десятиліть. Обійшов увесь регіон Передпамір’я й Каспію з північного боку аж до передгір’їв Гіндукушу — з південного. Митець щиро хотів пізнати цей край, де гостинність людей не має меж і вони своєю безпосередністю, дитинністю багато в чому схожі на українців. Тому брама духовної оселі завжди була перед ним відчинена. Постійно відчував приязне ставлення тутешніх людей і їхнє бажання допомогти у тонкощах етнографічних, історичних та релігійних питань.
Усі ці роки ознайомлювався з культурою тих країв, спілкувався з людьми і студіював літературу. Це були мандри в духовному часі й просторі, які відобразились у ньому самому та його книжках. Вивчаючи східну літературу, культуру, філософію він потроху приходив до іншого світогляду. Його цікавила квінтесенція релігійних і філософських учень, що також відображено у книжках «Аратта-Веда» і «Великий гріх». Аналізуючи сутність східної і західної літератури, приходив до висновку, що погляд східної літератури й філософії на світ, на все, що відбувається сьогодні з людством, набагато глибший і повноцінніший від західної. На різному національному грунті, досить-таки одновимірно, переповторюється західна постмодерна література. У своїх книжках, навіть пишучи про Україну, намагався бути ближчим до східної філософії.
«Аратта-Веда» — книга людського буття. Аратта був пророком і неодноразово наголошував, що покликанню пророка можна вчитися та розвивати в собі цей дар. У вересневих передгір’ях навчали юного Будду, тібетських лам, Зороастра, як вогонь, чіпкого, Іскандара, гострого, мов меч, й Христа, який у позачассі висвітлив образ всевладної любові до людей.
Квінтесенція людського буття надзвичайно таємнича. Проліски творіння народжуються на зламах межових епох. Вони здатні відчувати розливання могутньої свідомості буття, в якому є добро і зло, земля та космос, душа й людина. На скелястій матерії буття людина повинна безперервно розвиватися, оскільки вона тільки самотній гість на цій землі й минеться, як дим. Їй належить головна роль. Вона проживає три життя — в утробі, на землі й у ній самій. Останнє — безмежне, як політ крізь вирву часу.
Через усю творчість Ігоря Маленького проходить образ пророка Аратти, який за допомогою своїх видінь передає людству інформацію про братовбивчі війни і їх наслідки, закликаючи народ задуматись. У цих війнах не буде переможців і переможених — загинуть усі.
Автор любить свою землю і щиро вірить, що Україна пройде випробовування часом, хоча в цю трясовину її загнали не зовнішні вороги, а свої невдячні діти, які соромляться її, зневажають і «латану свитину зі шкірою здирають». І хоча не раз Україні співали заупокійну, а вона відроджувалася, наче птаха Фенікс, вбираючи в себе як західне, так і східне світосприйняття. Щиро вірить, що Україна ще розквітне у всій своїй красі.
…і наостанок
Ігор Маленький пішов у засвіти 25 лютого 2018 року, залишивши філософський поетичний сувій на тернистому шляху людського буття. Його Слово гартувалось у власному єстві справжнього мистецтва. Міфологія майбутнього щасливого світу формувала його новітню віру протягом багатьох років, насилаючи різні випробовування долі.
Василина ВОВЧАНСЬКА,
Богдан МЕЛЬНИЧУК.
м. Тернопіль.