Доброго ранку, Іване Семеновичу… Здрастуйте, дорогий наш ювіляре, мудрий пораднику і всезнаючий майстре слова! Весна ж бо Ваша навколо першими щемними дотиками стукає в душу, вертаючи нас у Ваші незабутні вірші та новели, нариси і літописні миті, котрі наскрізь пронизані любов’ю до навколишнього світу і природи, рідного краю і його минувшини, людей і такої шанованої Вами ЖІНКИ!..
А Ваш голос! Скільки ж променів такої важливої і рятівної навіть підтримки линуло в душу на відстані Вашого особливого тембру й тепла! Скільки разів вчувалося просто оте Ваше «білосніжним вельоном краси» або як Ви традиційно пропонували нашій редакції «маленьку фітюльочку» новин із ГАЕС! А якими ароматними та смачнючими були чисто умиті й виплекані Вашою душею і руками та, головне, як ви наголошували, некроплені (!) яблука з Вашого саду, якими любили нас пригощати! О, а якими пишними і золотаво-зворушливими засяяли на порозі моїх золотих молодят-батьків оті неймовірні хризантеми, котрі Ви подарували, прийшовши із прем’єрним читанням нового нарису – про них! А стільки разів мені вчувається лише Вам притаманне «Інно (з особливою якоюсь протяжністю і наголосом!) Михайлівно!», наче сповіщаючи про нову замальовку чи допис у творчій Вашій скарбничці! А отой по-дружньому прихований з-під столу на ювілейній сцені кулак, мовляв вже затягуємо час зустрічі – і водночас ласкаво-примружений погляд усміхнених очей, працюй тобто, трудися, пантруй лиш сценарій хутко! Еге ж, Іване Семеновичу, а оті святошні миті, особливо 8-березневі: ніколи ж бо без Ваших сердечних вітань не обходились! А мої січневі!.. У пору самотнього болю, Ви були одним із тих небагатьох, від кого я таки крізь сльози безпорадності обов’язково попри все брала трубку!.. А ваша «Сповідь» і моя «Душі прозорої краплини» з далекого вже 1996 року немов сперезані одним творчим перевеслом, бо саме Ви замовили словечко і подарували мені омріяну нагоду, аби ті мої краплини таки забриніли на сторінках збірочки – саме завдяки Вам! А ще – Ваша змістовна рекомендація для мого прийняття до Національної спілки журналістів України: щоразу моя нова журналістська робота – крізь призму Вашої довіри.
Ой, Іване Семеновичу, мимоволі моє ранкове вітання-спілкування вже непомітно триває далі, уже й помежи ритми робочого часу – і, як завжди, перед вашими уважними очима із фото: праворуч – усміхнена мить спілкування після успішної презентації Ваших дітищ на Дністровській ГАЕС, а ліворуч… – інша, із того ж таки дня, але… І ще одна – де Ви направду височієте на Вашій любій серцю місцині – Гострій скалі – спостерігаючи, вдивляючись, міркуючи, вражаючись… мовчки, а я, нищечком – довіряючи Вам усі свої сумніви та успіхи, намагання та невдачі.
Знаєте, Іване Семеновичу, я подумки збираю і слова, і спогади, й жалі, і навіть те, що зосталося несказаним вересневої пори, й таки готую ювілейний сценарій – Ваших по-козацьки мудрих і вагомих 70-ти! І знову уявляю, скільки ж бо ото Ви телефонували мені та радились і наполягали, правили і доповнювали канву стрічання з нагоди Вашого 25-го березня! Пишу, зітхаю, змахую неприховану сльозу, закушую губу і знову пишу, вивіряючи себе на справжність перед Вами і прагнучи бодай на йоту наблизити Вас… із Вічності!.. Якби-то Ви знали, як до болю часто не вистачає просто знайомого і рідного голосу по той бік телефонного зв’язку або хоч миті зустрічі у сні!..
А ми все ж почуємось: на струні Вашого слова, Ваших віршів і пісень, на крилах незабутньої пам’яті та відео- і фотоскарбів! І обіймемо Вас квітами, шукаючи відповіді у щиро відкритому погляді з пам’ятника на могилі та меморіальній дошці на Новодністровському будинку народної творчості та дозвілля «Молодіжний»! І згадає місто юності усіх поколінь про свого дорогого вусаня, чиїй 70-ій весні радіємо тепер, на жаль, лише дотиком спогадів…
…Виговорилась… А Ви одразу ж напрочуд ласкаво засвітили мені березневим сонечком крізь вікно на усю Дністровську ГАЕС, де продовжую Вашу справу… Дякую Вам, наш незабутній!
Інна ГОНЧАР, 25 березня 2019 р.
.
