Український фольклор, зокрема, прислів’я та приказки були й залишаються енциклопедією народного життя. Ми не знайдемо такої ділянки побуту, взаємин між людьми і природним довкіллям, які б не відобразилися в народній мудрості.
У прислів’ях народ знаходив підказки на всі випадки життя. Особлива увага приділялась людині, її поведінці у природному та соціальному середовищі. Кожне ідейно-семантичне навантаження окремого контексту створює своєрідну освітньо-виховну матрицю, в якій порушуються проблеми виховання; праці вчителя; розвитку і формування особистості; засобів виховання; морального; розумового; трудового; естетичного; фізичного та родиннюгю виховання,
Наприклад, усі нюанси філософії та психології освіти й виховання простежуються у словесно-повчальних конструкціях: “Діти як квіти: поливай, то ростимуть”; ‘’Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале”; “Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю”.
На жаль, нині не дуже люблять учителів, як і священиків наші люди, думають, що вони мудріші – погоня за наживою їх розбестила. Проте в недалекій давнині про вчителя відгукувалися зі щирою любов’ю: “Священна праця вчителя — щоденна”; “Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати”; “Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне”; “Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата”;“Учитель — добра і розуму повелитель”; “Учитель — добра і розуму повелитель”.
Колись, мабуть, змістовнішим, розумнішим і «педагогічнішим» було виховання нашими предками: “Хто б’є дитину, той не виховує добру людину”; “Боги й діти живуть там, де їх хвалять”; “Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш”; “Добрий приклад кращий за сто слів”; “Лагідні слова роблять приятелів, а гострі — затятих ворогів”; “Жорстокість породжує тупість і дурість”.
На чільному місці у філософсько-педагогічних пошуках завжди був ідеал розуму: “Голова без розуму, як ліхтар без свічки”; “Голова без розуму, як ліхтар без свічки”; “Свій розум — цар у голові”; “У кого розум — у того й щастя”; “Що в мудрого на гадці, те в дурного на язиці”; “Не краса красить, а розум”.
Праця, без сумніву, була й залишається діамантом на шапці народного життя: “Коріння праці гірке, але плоди — солодкі”; “Умій працювати й помічників добирати”; “Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається”; “У праці — краса людини”; “Землю прикрашає сонце, а людину — праця”;“Без роботи — ані хліба, ані хати, ніде і води взяти”.
Загальновідомо, що для кожної людини найбільшим щастям є здоров’я. Воно, як видно, у приказках і прислів’ях – чи не провідна парадигма: “Без здоров’я немає щастя”; “Найбільше багатство в світі — то здоров’я”; “Здоров’я людини — багатство країни”; “Як дитина бігає і грається, то й здоров’я усміхається”; “Розпусник гуляє — гнилу душу має”; “Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє”; “У здоровому тілі — здоровий дух”.
Родинні стосунки, їхні світлі, щирі, відверті й глибокі почуття також належать до актуальних і вічних проблем: “Хто батьків шанує, той вовіки не загине”; “Дружна сім’я гори зрушить”; “Без сім’ї й без роду — хоч з мосту та в воду”; “Нема цвіту білішого над ожиноньку, нема роду милішого над дружиноньку”; “В хаті жінка три куги держить, чоловік — четвертий”; “Жінка для світу, теща для привіту, матінка рідна краще всього світу”; “На красиву жінку приємно дивитися, а з розумною добре жити”; “Чоловік без жінки — як без розуму”; “До людей — по розум, до матері — по серце”; “Молитва матері з дна моря рятує”; “Хто матір забуває, того Бог карає”.
Отже, нема потреби нині перечитувати стоси книг (їх треба теж конче любити і дружити з ними!), а, передусім, повсякчас пити життєдайну воду з фольклорних джерел – і тоді помудріємо у безлічі векторів нашого життя.
Зиновій Бичко, журналіст
м. Львів