Ігор Фарина “Любов у негоду”. Роман. – “Золота ПЕКТОРАЛЬ”, 2019. – 96 стор.
Попри те, що роман охоплює цілу епоху, надмір криваву і до лиха трагічну, яка увібрала в себе не лише дві Світові війни і безпардонні геополітичні переділи земель, але й “чуму ХХ століття” – большевизм, найперше, він – про Людину, а вірніше, про Родину. Епоха ж – всього-на-всього тло, на якому пишеться картина першого кохання, несміливих обіймів, скрадливих поцілунків та, власне, сімейних стосунків. На жаль, у такі буремні часи людське життя втрачає будь-яку цінність, тому так буденно плюндруються окремі долі, безжально руйнуються родинні гнізда і нібито устаткований світ летить у тартар.
Але й у цьому несосвітенному хаосі, де ніхто і ніщо не може залишитись недоторканним (крайні хати зазвичай першими зазнають руйнації), де так стрімко розвиваються події, що пересічні громадяни не годні до кінця їх збагнути й осмислити, завжди є місце для любові. Бо інакше не варте життя заходу. Переповнене ж серце любов’ю неодмінно має вибір: бути людиною або… Саме тому в романі не бракує місця для некрикливого, справжнього подвигу. Ось “шляхтич і солдат” Тадеуш Козельський, нехтуючи смертельною загрозою, відмовляється розстрілювати із кулемета заручників – беззбройних селян. Мовчки, без пафосних речей стріляються заскочені енкаведистами у криївці троє українських хлопців-підпільників…
Дуже важкі, але й напрочуд достовірні сцени.
Таки вражає історичний фактаж, те реальне підґрунтя, на якому розгортаються романні події, адже часто-густо автор іде по канві реальних подій. Підкуповує також відмінне знання предмета. І воєнна пора, з усією своєю атрибутикою, і сільське життя, зі своїм специфічним укладом, і тогочасний міський побут аж до афішних подробиць та навіть невільниче існування в авторському виконанні абсолютно достовірні, адже в цілості збережено дух тієї неспокійної епохи.
Уміло будуючи сюжет, Ігор Фарина знає чим заінтригувати читача, причім це не є його самоціллю, а органічною налаштованістю письма. Багато також важить, що всі сюжетні лінії в романі без жодної натуги доведено до логічної розв’язки. Хай інколи й трапляються трагічні обриви доль, але насправді немає обірваних напівслові дій, усі персонажі до кінця виконують свої визначені ролі. Як відомо, людина покидає земні виміри не з фізичних причин, а по завершенні своєї місії. У романному ж вимірі кожна особа працює на загальний авторський замисел. У цьому й полягає одне з найголовніших завдань справжнього художника.
Стиль письменника суворий і нібито й легкий, але за цією позірною простотою криється наполеглива, напружена робота зі словом. Іноді складається враження, що автор надто скупий на слова. Але яка ж багата лексика! Наскільки добротне авторське письмо!
Взагалі, пану Фарині не відмовиш у вмінні “фіркати тінтов файні шорики на папері”, як закарпатці кажуть, себто, гарно писати. Тому-то від самого початку й аж до кінця він витримав задану тональність, зовсім не залишивши місця і для найменших сумнівів у переможній силі любові, а відтак і життя, в якому так пронизливо і так доречно звучить поезія.
Григорій Цимбалюк.